read-books.club » Дитячі книги » Медлевінґери 📚 - Українською

Читати книгу - "Медлевінґери"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Медлевінґери" автора Кірстен Бойє. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 126 127 128 ... 135
Перейти на сторінку:

— Тихо будь, Моа! — суворо крикнув Торіл. — Це тобі не гра із зорової скриньки!

Моа принишкла.

— Коли він прийде, — сказав Торіл, — і попрямує до виходу з тунелю, щоби здійснити свою погрозу, я вийду надвір і стану перед ним. Не хочу, щоби він знищив увесь край. Хай ліпше візьме мене в полон, і я робитиму для нього золото.

— Він ніколи не буде задоволений! — не погодився Ведур. — Торіле, залишайся тут! Він завжди буде погрожувати, він ненаситний, згадай першого Каїна! Він вимагатиме від тебе щораз більше і більше, а як не даси, він знову і знову погрожуватиме знищити край! Здавшись йому, ти нам не допоможеш. Моа має рацію. Нам треба спробувати затримати його.

Торіл стулив губи.

— А якщо нам це не вдасться? То що, будемо дивитися, як Каїн знищує нашу батьківщину? — запитав він. — А що буде з нами, коли не стане краю?

— Нам вдасться, хлопче, — спокійно сказав Ведур. — Ми його подолаємо. Ми маємо наші сили, і ми не боягузи.

У цю мить вони побачили, як маленька постать висунулася із входу в тунель і підтягнулася догори. Саме там, де донедавна росли Бріттині троянди. Якийсь час постать пильно роззиралася, а потім витягла з глибини кошик і поставила його на край тунелю.

— Хто це? — спантеличено прошепотів Ведур. — Хтось із вас його впізнає?

Маленька постать обтріпала з колін землю і випросталася. У цей момент із підвальних дверей на подвір’я вийшла людина.

— Каїн іде! — сполохано прошепотів Нісс.

— Час настав, — сказав Торіл і затамував подих.

Їделунґ постояв, не рухаючись, так, ніби його очі мали спершу звикнути до темряви; а тоді рвучко підстрибнув до маленької постаті, яка дивилася на нього з надією. Вовча шкура повільно сповзала з плеча.

— Хто ти? — крикнув Їделунґ. Йому було байдуже, що його можуть почути. — Ти той, хто робитиме мені золото?

Однією рукою він схопив ошелешеного прибульця за комір і підняв над землею, другою підібрав кошик. Вовча шкура впала на землю.

— Молодий чоловіче! — вигукнув малий, безпорадно бовтаючи ногами в повітрі. Його голос звучав радше обурено, аніж перелякано. — Чи так поводяться з королем?

— Це Його Величність! — прошепотів Нісс. — Це наш король!

Їделунґ розлючено кинув малого на землю.

— Хочеш переконати, що ти золотяр? — крикнув він. — Хіба я не чув, що це син Антака? А ти можеш бути щонайбільше Антаковим батьком!

Король форкнув.

— Но-но-но! — сказав король, нахиляючись за своєю шкурою. — Чемного поводження ви, люди, за останні п’ятсот років так і не навчилися!

— Він його тільки ще більше розлютить! — прошепотів Торіл. — О Боже, сподіваюся, він припинить!

— А що там у тебе в кошику? — закричав Каїн. — Ти що… — Він скрикнув. — Моя вибухівка! — пробурмотів він. — Ти виніс із тунелю всю вибухівку!

— А! То це вибухівка, — невпевнено промовив король. — Ти глянь, а я спочатку був подумав, що то шпараґівка, а потім…

— Ви сподіваєтеся мене зупинити! — верещав Каїн. Дивно, що в будинку досі не відчинилося жодне вікно. — Ви думаєте, що ви перешкодите нащадкові Каїна зробити те, що він задумав!

Він став перед тунелем на коліна і квапливими рухами почав запихати пучки стрижнів назад. Потім вийняв з кишені маленьку коробочку.

— Скоро північ! — загорлав Каїн, обертаючись із розпростертими руками довкола себе, ніби хотів прокричати це на всі сторони світу. — Скоро північ, а золотяра нема! Я вам сказав, що станеться! Я вас застерігав!

Він витяг із коробочки дерев’яну паличку і чиркнув нею. Крихітне полум’я затанцювало в темряві.

Каїн нахилився і вхопив кінець шнура, який зник у вході до тунелю.

— Це ваш останній шанс! — горлав він. — Медлевінґери! Видайте мені золотяра, інакше я підпалю цей шнур!

— Я йду! — різко сказав Торіл, відчиняючи навстіж двері в подвір’я. — Я мушу йти до нього!

Ведур обійняв його за плечі.

— Що таке за шнур? — прошепотіла Моа.

Торіл звільнився з обіймів Ведура.

— Ну, добре, ще один сірник, аби ви побачили, що я не жартую! — крикнув Каїн. Торіл уже був на першій сходинці. — А коли полум’я дійде до вибухівки, від вашого краю більше нічого не залишиться!

— Торіле, не йди! — гукнув Антак.

Повільно, але невблаганно запалений сірник наближався до шнура.

— Торіле, ні! — закричав Антак. — Рессав!

Блискавка розітнула небо, ніби хотіла розрізати хмари, у цю саму мить загриміло, та так сильно, що Ведур з переляку відступив на крок назад. Мов із відра, уперіщила злива, краплі дощу витанцьовували свій химерний танок на землі подвір’я.

— Полум’я згасло! — вигукнув Нісс. — Антак пустив дощ! Ну,

1 ... 126 127 128 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Медлевінґери"