Читати книгу - "Мерзенна сила"

— То ви думаєте, що…

— Саме так. Я давно знаю, що вона має неабиякий вплив на цей дім. Навіть у землі тут можна знайти мідь. Крім того, земна Венера в цій місцині зараз особливо активна, адже сьогодні ввечері сюди зійде її небесний прототип.

— Я й забула, — сказала Джейн.

— Нічого, опісля ви цього не забудете вже ніколи, — посміхнувся Ренсом. — Вам усім краще зібратися разом — мабуть, на кухні. Нагору не піднімайтеся. Сьогодні Мерлін постане перед моїми володарями; сюди прибудуть всі п’ятеро: Віритрильбія, Переландра, Малакандра, Ґлунд і Лурґа. Вони передадуть йому силу.

— І що він робитиме далі?

— Перший крок дуже простий, — сказав господар. — Наші вороги, що засіли у Белбері, шукають знавців давніх західних діалектів, бажано кельтських… подали оголошення в газетах. І ми пошлемо їм перекладача… Христом-Богом присягаюсь, таки пошлемо! «Наслав Він шал на них, і в поспіху безумнім прикликали вони погибель на голови свої». А далі, після першого кроку буде простіше. Вступаючи у протистояння зі слугами диявола, завжди слід пам’ятати, що їхній пан ненавидить їх так само, як і нас. Як тільки ці пішаки втратять для пекла цінність, воно саме знищить своє знаряддя, нам і робити нічого не доведеться.

У двері раптом постукали, і до кімнати увійшла панна Айронвуд.

— Повернулася Айві, сер, — повідомила вона. — Ви не могли б із нею поговорити? Ні, вона сама, чоловіка навіть не бачила. Термін ув’язнення закінчився, проте його не випустили, а відправили до Белбері для виправного лікування. Здається, згідно з якимись новими правилами для цього не потрібне рішення суду. Айві не може докладно все пояснити, тільки плаче, бідачка…

Джейн вийшла до саду; їй хотілося трохи побути на самоті й обміркувати почуте. Вона зрозуміла, про що говорив Ренсом, але поки що не бачила в усьому цьому особливого сенсу Порівняння Маркової любові з Божою (адже Бог, очевидно, все-таки існує) вразило її щойно народжену духовність; це ж просто непристойно — блюзнірство якесь! В уяві у Джейн «релігія» була таким собі доволі химерним царством свободи і чистоти, де нарешті в усій повноті розкриється її «справжнє я» і на віки вічні зникне той постійний суто жіночий страх, що до неї ставитимуться як до речі, котру можна прагнути, обмінювати чи привласнювати. Словом, «релігія» й далі видавалася їй хмаринкою запашного фіміаму, що здіймається від обраних душ до неба, яке радо розкриває назустріч їм свої обійми. Та тут зненацька Джейн спало на думку, що ні Дімбли, ні Каміла, ні сам господар ніколи не говорили про «релігію». Вони говорили про Бога. Їм ішлося не про ледь помітний серпанок, що підноситься вгору, а про сильні й умілі руки, які тягнуться вниз, щоб творити і лагодити, а часом навіть і руйнувати. А що, коли людина — то насамперед творіння, річ, задумана і створена невидимим Творцем, що цінує її зовсім не за ті якості, які до вподоби їй самій? Раптом усі ті люди — від дядечків-холостяків до Марка і матінки Дімбл, — що, як на зло, вважали її насамперед приємною і симпатичною дівчиною, а не розумною і цікавою співрозмовницею, все ж мали рацію і бачили її саме такою, якою вона і є насправді? Раптом Малелділ тут у згоді радше з ними, ніж із нею? На мить у неї перед очима постала сміховинна, просто вбивча картина світу, де сам Бог ніколи її ані не розумів, ані не сприймав серйозно. Джейн зупинилася біля аґрусового куща. І тоді сталася зміна.

За глибиною переживання те, що з нею відбулося, можна порівняти хіба з найбільшим горем. Зміна була безформною і беззвучною. Земля під кущами, мох на доріжці, невисокий цегляний бордюр — на позір все це наче й не змінилося, а проте стало зовсім інакшим. Джейн ніби переступила невидиму межу й увійшла у світ, де Хтось чекав на неї, чекав терпляче і невблаганно, й ніщо вже не відділяло її від Нього. Вона вмить збагнула, що досі розуміла Ренсомові слова абсолютно неправильно. Звернена до неї вимога анітрохи, ні найменшою мірою не нагадувала жодну іншу вимогу; властиво, то було джерело всіх праведних вимог, які вміщалися там всі до одної. У світлі, що било з цього джерела, їхня справжня сутність одразу впадала у вічі, тоді як із них самих спізнати цю сутність було неможливо. Такого вона не відчувала ще ніколи — а тепер не відчувала нічого іншого. Проте саме на це було схоже все інше — і тільки завдяки цьому все інше й існувало. У порівнянні з тією достоту безмежною височінню, глибочінню і широчінню, яка їй тепер відкрилася, той крихітний образ, що його вона досі називала своїм «я», зовсім змалів і просто розчинився у тому безкраї, зник, немов пташина, що опинилася раптом у відкритому космосі. «Я» називалася істота, про існування якої вона ніколи й не підозрювала, істота, яка не існувала ще в усій повноті, але вже відчула поклик до такого існування. То була особа (зовсім не така, як уявлялася їй досі), проте водночас і річ — річ, створена для того, щоб догодити Йому, а в Ньому — всім решта, річ, що творилася тієї миті, незалежно від її волі, і набувала форми, про яку вона і не мріяла раніше. У цьому чині сотворення злилися воєдино і радість, і біль, та хто їх відчував — творець чи творіння, — збагнути напевне було годі.

Слова потребують часу. Сама ж Джейн усвідомила все це за якусь частку секунди — і то щойно тоді, коли те одкровення вже відходило у минуле. Найважливіша у цілому житті подія відбулася так швидко, що визначити її тривалість, здавалося, взагалі навряд чи можливо. Залишився тільки спогад. І в ту ж мить звідусіль, із кожного закутка свідомості на неї ринув цілий водоспад гучних, пронизливих голосів — то враз