Читати книгу - "Сонячна машина"

Вiн сам не помiчає того, вiн iзсувається, як оповзини з гори, вiн розтає, як тi величезнi льодовi гори, що з пiвнiчного бiгуна спливають до Великого Океану.

I це робить маленьке кругленьке скло. Твоє скло, Рудi! За цi два тижнi, що почали працювати нашi фабрики (я ж писав Тобi, що, крiм Твоєї центральної, е вже п'ятдесят сiм iнших по всiй Нiмеччинi), Комiтет Сонячної машини роздав уже бiля чотирнадцяти мiльйонiв стекол. Пiв Берлiна вже годується тiльки сонячним хлiбом. Ти не можеш собi уявити, що твориться бiля Комiтету Сонячної машини. Як якiсь хвостатi їх тiозаври, черга народу стоїть уже вiд самого ранку довжелезними хвостами.

Уряд притих. Парламент розпущено. Апарати їхнi на їхнiх очах розвалюються, розсипаються, дiрявiють. Вищi, нижчi, великi й дрiбнi урядовцi врiвнi з робiтниками лавами сунуть по скло. I з дня на день канцелярiї, контори, бюро, мiнiстерства, всякi урядовi, приватнi й навiть громадськi установи рiдшають, стають бiднiшi на персонал. Усякий, що дiстає сонячне скло, зараз же, натурально, кидає службу й роботу. Для чого тепер їм служити? З якої речi?

Отже, бiльш нiж сто тисяч людей щодня увiльняється вiд своїх дотеперiшнiх «обов'язкiв» Бiльш, нiж сто тисяч довiчних каторжан щодня виходить на волю. Рудi! Вони вилазять iз усiх можливих щiлин — з льохiв, пiдземелля, вiд вогняних печей, верстатiв, з порохнявих бюро, iз магазинiв, контор, майстерень, вони сотнями тисяч вилазять за мiсто iз своїми Сонячними машинами, з дiтьми, батьками, вони напiвголi отарами лежать на травi, в лiсi, на сонцi, в холодку — скрiзь. Вони не вiрять собi. невже вони нi завтра, нi пiслязав тра — нiколи вже не муситимуть щодня вдосвiта схоп люватись, нашвидку ковтати свiй убогий снiданок i бiг ти на свою каторгу? Невже вони можуть знати, що вони вiльнi, що нiхто їх за їхнє свято не покарає, не оштрафує, що їхнi дiти вiд цього не голодуватимуть, що вони можуть дивитися на сонце, на лiс, на траву i вранцi, i вдень, i коли схочуть? Вони, як дiти, нi, як народженi на свiт у дорослому вiцi. Вони зворушливi до слiз. Рудi: вони ж так нiчого не знають, так вони мало бачили, їм же не було часу, вони мусили «працювати».

Рудi, Ти вбив страшного диявола: працю-конечнiсть, працю-обов'язок. Тiльки Сонячна машина показує, що праця каторга є прокляття людини.

А Ти знаєш, хто, власне, тепер дiйсно Уряд? Комiтет Сонячної машини, або, як скорочено його вже називають «Каесем».

Каесем орудує життям Берлiна та й усiєї Нiмеччини. Вiн регулює рух потягiв, вiн дає чи не дає дозвiл на всякi заходи старого уряду, до нього звертаються iз скаргами, домаганнями. Вiн, розумiється, не має нiякої охоти перебирати на себе всiєї порохнявої, трухлявої халабуди старого уряду. Коли вiн завалиться сам собою, Каесем перетвориться в новий уряд. Коли порозсуваються й порозвалюються всi старi уряди земної планети, витвориться один-єдиний уряд усiєї землi. Уже (Ти, мабуть, читав) органiзується єдиний iнтернацю нальний Каесем. По всiй Європi й Америцi вiдбувають ся грандiознi демонстрацiї за Сонячну машину. Уряди й королi капiталу в панiцi. Приклад Нiмеччини не настроює їх занадто оптимiстично. Але нашi (у згодi, здається, з усiма європейсько-американськими) затiвають одну хитру комбiнацiю: скористувавшись оповiщенням прибитої на цвiту вiйни, звернутися до Союзу Схiдних Держав iз проханням окупувати Нiмеччину й тi частини Європи та Америки, що зараженi Сонячною машиною, для генерального очищення вiд цiєї страшної хороби. Китайцi, японцi, iндiйцi й африканськi негри повиннi взяти на себе святу мiсiю врятувати америка-но європейську цивiлiзацiю.

Бiднi королiвське-магнатськi голови, вони догарячились зовсiм до божевiльних фантазiй! В їхнiх газетах натякається для пiдбадьорення засмучених, що Союз Схiдних Держав от-от випустить на Америку й Європу мiльйонову летючу армiю. На Нiмеччину припадає нiби триста тисяч лiтакiв. Менi здається, що Союз Схiдних Держав скупиться — обмалкувато.

Рудi! Старий лад одмирає. Але на його мiсце прийде новий, сонячний. Каесем уже виробляє плани нового господарства, нового устрою без примусу, без насили, без каторги — новий, вiльний, творчий лад! Уже призначенi з'їзди, конгреси, вже вiдбувається перебудова психiки, iдеологiй, свiтоглядiв, фiлософiй. Нiяких бiльше класiв, партiй, релiгiй, моралей, кайданiв, перетик, злочинств i чеснот — нiчого. Тiльки Сонце, Праця й Наука!

Менi дух забиває на саму уяву, що ми, люди, тепер можемо зробити. Ти коли-небудь думаєш. Рудi, кон кретно, реально про це? Яку гiгантську силу ми тепер можемо розвинути. Та я певен, що через якийсь десяток лiт зможемо експедицiю на найближчi планети послати. Ми увiйдемо в безпосереднiй контакт iз всесвiтом!

Ми вберемо землю, як лялечку, як один прекрасний твiр мистецтва. Ми зробимо її вiчним земним раєм, де яраця буде насолодою — творчiстю. Через якийсь мiсяць-два Сонячна машина запанує на всiй землi. (Слава капiталiзмовi, який утворив для неї таку чудесну технiку сполучення людей, таку величезну базу для вiльної творчостi. Пером йому земля за це!)

Через пару мiсяцiв квiт науки, розуму, знання людства витворить нову, свiдому програму буття землi. Коли ти приїдеш до Берлiна, Рудi, коли, значить, за Твоєю обiтницею вся Нiмеччина буде насичена сонячним склом, ти не впiзнаєш нашого колишнього чадного Берлiна. Ти знайдеш нових людей, иовi вiдносини, нове господарство, новi грандiознi перспективи.

Рудi, любий, великий мiй Рудi, ми весело регочемо, згадуючи цю стару-стару гумористику. Вищiсть культур, рас, нацiй, патрiотизм, батькiвщина — що це тепер? Смiшнi, архаїчнi убрання поганських шаманiв, якими вони потрясали перед масами, вмовляючи в них почуття набожностi й страху перед iдолами та їхнiми жерцями.

Але годi на сьогоднi. Ще кiлька слiв про наших «найближчих». Бачився з мамою. Сяє гордiстю й щастям. Це ж Ти, Рудi, її улюбленець, це Ти даєш людям щастя, перевертаєш трони, стираєш державнi кордони, перероджуєш людську психiку. Хiба нема їй iз чого сяяти гордiстю?

Але батько… непоправний. Ти руйнуєш Порядок, ти вносиш безладдя, ти викликаєш у людей усе темне, звiряче i вбиваєш людське. Одне слово. Ти й Твоя Машина є злочинство, а батьковi — сором i ганьба. I, розумiється, вiн сонячного хлiба не їсть, вiн додержується «старої вiри». Мама iз жалостi варить йому й далi стару гидь, та не знаю, чи довго вона буде витримувати цю впертiсть.

Граф також на «старiй вiрi». Мама дивується: якийсь час вiн дуже настiйно вимагав доставити йому Сонячну машину. Нахвалявся навiть розшукати. Тебе й неодмiнно дiстати. Але, коли настала легка можливiсть