read-books.club » Фантастика » Автостопом — по Галактиці 📚 - Українською

Читати книгу - "Автостопом — по Галактиці"

594
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Автостопом — по Галактиці" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 126 127 128 ... 134
Перейти на сторінку:
Марвін і відповів, Зафод того не почув, бо вся його увага була зосереджена на екрані.

Один з кріккітянських Старійшин зробив рукою ледь помітний знак ро-ботові-вартовому. Робот замірився кийком.

— Тут я нічим пособити не можу, — сказав Марвін, — він увімкнений до автономної мережі.

— Зачекайте, — мовила Трилліан.

Старійшина подав інший знак. Робот завмер. Враз Трилліан замовкла, ніби вона дуже засумнівалася в тому, що сказала.

— А звідки ти все це знаєш? — тим часом запитав Зафод у Марвіна.

— Комп’ютерні архіви, — відказав Марвін. — У мене є до них доступ.

— Ви такі не схожі, — сказала Трилліан Старійшинам, — на ваших братів-співвітчизників, що живуть там, на планеті, чи не так? Усе своє життя ви провели на цій високості, не захищені атмосферою. Ви вразливі. Ваш народ дуже наляканий і, знаєте, вони не хочуть, щоб ви це робили. Ви втратили зв’язок з народом, чому б вам не порадитися з ним?

У кріккітянського Старійшого терпіння забракло. Він зробив роботові-вартовому знак, відмінний від попереднього.

Робот махонув своїм кийком і вперіщив ним по білій кульці. Маленька біла кулька якраз і була тією суперновою бомбою.

* * *

То була дуже, дуже маленька бомбочка, призначена для знищення Всесвіту.

Бомба супернова просвистіла в повітрі, стукнула в протилежну стіну зали і зробила чималу вибоїну.

— А звідки вона це все знає? — спитав Зафод. Марвін похмуро мовчав.

— Мабуть, просто блефувала, — розмірковував Зафод. — Бідне дівча, який же я все-таки йолоп, що залишив її саму.

РОЗДІЛ 32

— Гактаре! — гукнула Трилліан. — Що ти задумав?

Навколишня темрява відповіла могильним мовчанням. Трилліан знервовано чекала. Вона була впевнена в правоті свого здогаду. Жадібно вдивляючись у морок, вона сподівалася хоч на якусь відповідь. Але там була тільки мертва тиша.

— Гактаре! — знову гукнула вона. — Я хотіла б познайомити тебе з моїм приятелем Артуром Дентом. Я хотіла полетіти з Богом Громовержцем, та Дент мене не пустив і я вдячна йому за це. Він примусив мене розібратися в своїх почуттях. На жаль, Зафод надмір наляканий усім цим, так що замість нього я привела Артура. Навіть не знаю, навіщо я тобі все це говорю.

— Агов! — покликала вона знову. — Гактаре? І тут вони почули.

То був слабкий, ледве чутний голос, ніби далеке напівчутне відлуння, принесене вітром, мовби відгомін згадки або сну.

— Може, ви обоє вийдете назовні, — прошелестів голос. — Обіцяю, що ви будете в повній безпеці.

Трилліан з Артуром перезирнулися, виступили назовні і до неправдоподібності твердо стали на стежку зі світла, що променіло з відчиненого люка «Золотого Серця» і вело в імлисту гранульовану темряву Хмари Пилу.

Артур спробував був узяти її за руку, щоб підтримати і підбадьорити, та вона відсторонилася. Тоді він притис до себе свій портплед з бляшанкою грецької оливкової олії, рушником, пожмаканими поштівками з видами Санторіні та іншим лахміттям. Замість дівчини став підтримувати та підбадьорювати сумку.

Ніщо стелилось під ногами, ніщо кружляло навкруг них.

Туманне, запилючене ніщо. Кожна порошинка розпорошеного комп’ютера, який повільно обертався, тьмяно мерехтіла в темноті, коли на неї попадало сонячне світло. Кожна порошинка комп’ютера, кожна пилинка втримувала в собі слабеньку подобу цілого. Розтерши комп’ютер у порошок, Гумо-губі Крицепузики зі Стрітераксу, всього-на-всього скалічили комп’ютер, а не знищили його. Слабке і нетривке поле часточок насилу тримало їх укупі.

… Артур і Трилліан стояли, а точніше ширяли посередині цієї дивної субстанції. Дихати тут було нічим, та в дану хвилю це здавалося несуттєвим. Гактар дотримував свого слова. Їм нічого не загрожувало. Поки що.

— Я нічим не можу пригостити, — тихо промовив Гактар, — окрім оптичних обманів, нічого не можу вам запропонувати. Хоча і з допомогою оптичних обманів можна створити певний затишок, якщо немає нічого іншого.

Його голос стих, а з темряви стало вимальовуватися марево подоби довгої, покритої квітчастим оксамитом канапи.

Артур був нестерпно вражений тим, що то була та сама канапа, яка з’явилася перед ним на просторах доісторичної Землі. Він так розлютувався, що ладен був вилаяти Всесвіт за те, що той збиткується з нього, підстроюючи такі дурні жарти.

Він потамував своє бажання і обережненько присів на краєчок канапи. Трилліан примостилася поруч.

Канапа виявилася справжньою.

Зрештою навіть якщо канапа була і несправжньою, то на собі вона їх тримала, а оскільки від канапи більше нічого й вимагати не можна, то й сумніватися в її реальності не випадає.

Голос, що прилетів на крилах сонячного вітру, прошелестів до них знову.

— Сподіваюся, вам зручно. Вони закивали.

— Я б хотів привітати вас із тим, що ви зробили правильні висновки.

Артур поквапився запевнити, що сам він ніяких висновків не робив і вся заслуга належить одній лише Трилліан. Вона просто покликала його з собою тому, що він цікавиться життям, Всесвітом і всім сущим.

— Це те, чим я цікавлюсь теж, — стиха сказав Гактар.

— Тоді, — сказав Артур, — треба якось нам про це погомоніти. За філіжанкою чаю.

І тут перед ними матеріалізувався низенький дерев’яний столик, на якому стояли срібний заварничок, порцеляновий молочний кухлик, порцелянова цукерниця та дві порцелянові філіжанки з блюдечками.

Артур потягнувся був рукою, та виявилося — то лише оптичний обман. Він відкинувся на спинку дивана, нехай хоч його тіло потішиться ілюзією зручності.

— Що навело тебе на думку знищити Всесвіт? — спитала Трилліан.

Їй було важко говорити в порожнечу, де ні на чому було зупинитися оку. Це не пройшло повз увагу Гактара, і він сміхотнув примарним смішком.

— Коли вже на те пішло, — сказав він, — то давайте створимо для нашої бесіди відповідні умови.

І перед ними матеріалізувалося дещо новеньке. То було тьмяне марево кушетки, подібно до тих, що стоять в кабінетах психоаналітиків. Оббивка з дорогої шкіри аж сяяла, та це був такий же оптичний обман, як і попередні витвори.

Для повного комплекту, навколо них замаячили подоби дерев’яних панелей. А потім на кушетці з’явилося зображення самого Гактара та таке, що, дивлячись на нього, очі аж на лоба лізли.

Кушетка мала нормальні габарити для кушетки психоаналітика — приблизно п’ять-шість футів у довжину.

Комп’ютер мав нормальні габарити для чорного орбітального комп’ютера — приблизно тисячу миль в діаметрі.

А саме від тієї ілюзії, що комп’ютер, як і має бути, лежав на кушетці, і лізли на лоба очі.

— Гаразд, — твердо мовила Трилліан, зводячись на ноги. Вона відчувала, що її надмір улещують влаштуватися позручніше і змиритися з купою ілюзій.

— Дуже добре, — сказала вона, — а ти можеш і зробити щось справжнє? Маю на увазі матеріальні речі?

І знову відповідь почулася лише після паузи,

1 ... 126 127 128 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Автостопом — по Галактиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Автостопом — по Галактиці"