read-books.club » Фентезі » Повна темрява. Без зірок 📚 - Українською

Читати книгу - "Повна темрява. Без зірок"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повна темрява. Без зірок" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 126 127 128 ... 139
Перейти на сторінку:
очікуванні вибуху. І саме їй не пощастило виявитися ошпареною. Словом, парубок, котрий тоді був Генеральним прокурором штату, поставив мене на цю справу. «Хай спробує старий Холт, — сказав він, — йому все’дно нічого робити, а так хоч під ногами не плутатиметься». Навіть тоді мене вже звали старим Холтом. Через мою кульгавість, як я здогадуюсь. Я побалакав з її друзями, з її родичами, з її сусідами на шосе №106 і з людьми, разом з якими вона працювала у Вотервілі. О, я тоді набалакався з ними до схочу. Вона працювала офіціанткою у тамтешньому міському ресторанчику, що називається «Сонячна сторона». Чимало подорожніх зупинялися там, бо ледь не поряд, лиш трішки далі по трасі, там застава, де беруть плату за дорогу, але мене більше цікавили її постійні клієнти. Її постійні клієнти-чоловіки.

— Звичайно ж, ви й мусили ними цікавитися, — промурмотіла вона.

— Один з них був респектабельним, процвітаючим парубком років сорока-сорока п’яти. Заїжджав через кожні три-чотири тижні і завжди сідав до якоїсь із кабінок Стейсі. Авжеж, я, либонь, не мусив би цього говорити, оскільки той парубок виявився вашим покійним чоловіком — говорити погано про мертвого, але оскільки вони тепер обоє мертві, я так гадаю, це правило себе скасовує, якщо ви розумієте, що я маю на увазі... — Рамзі затнувся, явно сконфужений.

— Ви геть заплуталися, — сказала Дарсі розвеселена, попри свій стан. Може, він спеціально хотів її розвеселити. Цього їй було не знаття... — Пожалійте себе, скажіть просто, як воно є, я доросла дівчинка. Вона з ним фліртувала? Про це саме йдеться? Вона не перша з офіціанток, що фліртують з подорожнім чоловіком, навіть якщо в того чоловіка на пальці обручка.

— Ні, там було не зовсім так. Судячи з того, що розповіли мені інші офіціантки — ну, звісно, вам варто поставитись до цього доволі скептично, бо вони всі її любили — це він загравав до неї. І, за їхніми словами, їй це не дуже подобалося. Вона казала, що від нього її дрижаки беруть.

— Це звучить не дуже схоже на мого чоловіка.

Або на те, що їй розповідав Боб, якщо точніше.

— Ні, проте, ймовірно, з нею саме так і було. З вашим чоловіком, я маю на увазі. І дружина не завжди знає, що її благовірний робить у дорозі, хоча й може вважати, ніби все знає.  Коротше кажучи, одна з офіціанток розповіла мені, що той чоловік їздить джипом «Тойота». Вона запам’ятала це, бо має таку само машину. І знаєте, що? Кілька фермерів, сусідів Стейсі

Мур, бачили, як за кілька днів до вбивства цієї жінки саме така «Тойота» проїжджала туди-сюди повз те місце, де стояла сімейна ятка Мурів. У тому числі якраз за день до того, як трапилося вбивство.

— Але ж не саме в той день.

— Так, проте такий обережний парубок, як той Беде, звісно ж, собі цього не дозволив би. Хіба це схоже на нього?

— Припустімо.

— Ну, значить, я мав його опис, тож і почав нишпорити в місцевості навкруг ресторану. Нічого кращого мені не залишалося. Десь за тиждень роботи я досяг лише того, що натоптав собі мозолі та випив кілька чашок дармової кави — жодної не порівняти зі смачнючою вашою, чесно кажу! — і я вже був готовий здатися. А потім я випадково зазирнув до одного закладу в центрі міста, «Монети в Міхельсона». А на цю назву в вас відгукується якийсь дзвіночок?

— Авжеж. Мій чоловік був нумізматом, а заклад Міхельсона був однією з тих пари-трійки найкращих спеціалізованих крамничок на цілий наш штат. Тепер уже ні. Старий Міхельсон помер, а його син закрив цей бізнес.

— Йо. Ви ж пам’ятаєте, як у пісні співається: час забирає все кінець-кінцем — ясність ваших очей, пружність ходи, навіть здатність як слід потрахатися, вибачте мою французьку. Але тоді ще Джордж Міхельсон був живий...

— На задніх лапах і нюхає повітря, — мугикнула Дарсі.

Холт Рамзі посміхнувся.

— Саме так, саме так. Коротше, він упізнав чоловіка за описом. «Ба, та це ж схоже на Боба Андерсона», — каже він тоді. І вгадайте, що далі? Той їздить джипом «Тойота» саме тієї моделі.

— О, але він ту машину бозна-коли поміняв, — докинула Дарсі, — на...

— «Шевроле Сабурбен», чи не так?

Рамзі промовив назву компанії як «Шевалей».

— Так, — Дарсі, склавши руки, спокійно дивилася на Рамзі. Вони вже майже все з’ясували. Залишилося єдине питання: ким із партнерів тепер уже анульованого шлюбу Андерсонів більш цікавиться цей гостроокий старий?

— Гадаю, у вас більше нема того «Сабурбена», чи не так?

— Так. Я продала його через місяць після смерті мого чоловіка. Подала оголошення до каталогу «Дядечка Генрі», і на нього відразу зреагували. Я боялася, що матиму якісь проблеми, машина з великим пробігом, споживає багато пального, але нічого такого. Звісно, отримала я за неї небагато.

А за два дні до того, як по неї мусив приїхати той покупець, вона ретельно її обшукала — від носа до корми, як то кажуть моряки, — не забувши витягти й підстилку з багажника. Не знайшла вона геть нічого, проте все одно витратила п’ятдесят доларів на те, щоб її помили ззовні (що її не дуже хвилювало) й піддали паровій чистці всередині (чим вона насправді переймалася).

— А, старий добрий «Дядечко Генрі». Я точно таким же чином продав колись «Форд» моєї покійної дружини.

— Містере Рамзі...

— Холт.

— Холте, ви готові цілком упевнено ідентифікувати мого чоловіка, як саме того, хто загравав до Стейсі Мур?

— Ну, коли я тоді балакав з містером Андерсоном, він визнав, що бував у «Сонячній стороні» час від часу — визнав це легко, — але заявив, що ніколи не звертав особливої уваги на когось із тамтешніх офіціанток. Пояснив, що завжди був з головою занурений у свої робочі папери. Але ж, звісно, я показав його фотографію — з його водійської ліцензії, ви ж розумієте — і персонал ресторану засвідчив, що це напевно він.

— А мій чоловік знав, що у вас... що ви маєте до нього особливий інтерес?

— Ні. Він був цілком упевнений, що я просто якийсь собі старий дідок кульгавий, що шукає свідків, котрі бодай хоч щось бачили. Ніхто не боїться такого кривого селезня, як я, розумієте?

«Я вас боюся, страх як».

— Небагато тут для

1 ... 126 127 128 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повна темрява. Без зірок», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Повна темрява. Без зірок» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Повна темрява. Без зірок"