read-books.club » Фантастика » Гра янгола 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра янгола"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гра янгола" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 126 127 128 ... 143
Перейти на сторінку:
class="p1">– Ви підете зі мною до комісаріату, якщо зробите мені таку ласку.

– Мене затримано?

– Боюся, що так. Ви підете зі мною добровільно чи хочете, щоб я застосував силу?

– Піду добровільно, – запевнив його я.

– Дякую.

– Ви дозволите мені взяти пальто? – запитав я.

Ґрандес дивився мені у вічі протягом якоїсь миті. Потім узяв пальто й допоміг мені його одягти. Я відчув вагу револьвера біля своєї ноги. Спокійно застебнув пальто на всі ґудзики. Перед тим як вийти з кімнати, інспектор кинув останній погляд на відкриту стіну. Потім показав мені, щоб я вийшов у коридор. Маркос і Кастело піднялися на сходовий майданчик і чекали мене там із посмішками тріумфу. Дійшовши до кінця коридору, я на мить затримався, щоб подивитися всередину будинку, туди, де панувала непроглядна темрява. Я запитав себе, чи мені судилося ще сюди повернутися. Кастело дістав наручники, але Ґрандес зробив заперечливий жест.

– У цьому немає необхідності, правда ж, Мартін?

Я кинув головою. Ґрандес зачинив двері й обережно, але твердо підштовхнув мене до сходів.

18

Цього разу не було ані умисне підготовлених ефектів театрального жаху, ані вогких і темних буцегарень. Зала була простора, світла, з високою стелею. Вона навіяла мені враження шикарного релігійного колегіуму, не бракувало навіть великого розп’яття попереду. Вона була розташована на першому поверсі комісаріату поліції, крізь її великі вікна можна було бачити людей і трамваї, які вже починали свій уранішній рух по Віа-Лаєтана. У центрі зали стояли два стільці й металевий стіл, які в такому великому порожньому просторі здавалися мініатюрними. Ґрандес підвів мене до стола й наказав Маркосу та Кастело, щоб вони залишили нас наодинці. Двоє поліціантів не поспішали виконати наказ. Лють, якою вони дихали, можна було відчути в повітрі. Ґрандес зачекав, поки вони вийдуть, і розслабився.

– Я думав, ви мене вкинете в яму з левами, – сказав я.

– Сядьте.

Я підкорився. Якби не погляди Маркоса та Кастело, якими вони обдарували мене, виходячи, металеві двері та ґрати по той бік вікон, ніхто б не сказав, що моє становище тяжке. Остаточно мене заспокоїли термос із гарячою кавою та пачка сигарет, яку Ґрандес поклав на стіл, але насамперед його лагідна й приязна усмішка. Цього разу інспектор мав намір узятися за мене по-справжньому.

Він сів переді мною й розгорнув папку, звідки витяг кілька фотографій, які виклав на стіл, одну побіля одної. На першій був знятий адвокат Валера в кріслі біля каміна у своєму салоні. Поруч із цією була фотографія трупа вдови Марласки або того, що від нього залишилося на той час, коли його витягли з басейну біля її будинку на шосе Вальвідрера. На третій світлині був чоловічок із перетятим горлом – певно, Даміан Роурес. На четвертій була Крістіна Саньєр, і я зрозумів, що знімок зроблено в день її весілля з Педро Відалем. Дві останні фотографії були портретами моїх колишніх видавців Баридо та Есковільяса, знятими у фотостудії. Акуратно виклавши й підрівнявши всі шість фотографій, Ґрандес уп’явся в мене непроникним поглядом і зо дві хвилини просидів мовчки, вивчаючи мою реакцію на ці фотографії або її відсутність. Потім, зважуючи кожен свій рух, він налив каву у дві філіжанки й підсунув одну до мене.

– Я вирішив надати вам можливість розповісти мені все, Мартін. Я хочу знати ваш погляд на всі ці події. І, будь ласка, викладіть усе детально й не поспішаючи, – сказав він нарешті.

– У цьому немає сенсу, – сказав я. – Це нічого не змінить.

– То ви хочете, щоб я залучив до справи й інших, можливо, причетних до неї осіб? Вашу помічницю, наприклад? Як там її звуть? Ізабелла?

– Дайте їй спокій. Вона нічого не знає.

– Переконайте мене.

Я подивився на двері.

– Для вас існує лише один спосіб вийти з цієї зали, Мартін, – сказав інспектор, показавши мені ключ.

Я знову відчув вагу револьвера в кишені свого пальта.

– Звідки ви хочете щоб я почав?

– Ви оповідач. Я прошу тільки, щоб ви розповіли мені правду.

– Я не знаю, яка вона – правда.

– Правда – та, що болить.

Протягом більш ніж двох годин Віктор Ґрандес жодного разу не розтулив рота. Він слухав мене дуже уважно, вряди-годи киваючи головою й іноді щось записуючи до свого блокнота. Спочатку я дивився на нього, але незабаром уже забув, до кого звертаюся, і зрозумів, що розповідаю всю цю історію собі самому. Слова перенесли мене в той час, про який я, як мені здавалося, забув, до тієї ночі, коли у дверях редакції вбили мого батька. Я пригадав також свої дні в редакції «Голосу індустрії», довгі роки, протягом яких я здобував собі засоби до існування, пишучи ночами детективні історії, і той перший лист, підписаний Андреасом Кореллі, що вселив мені великі надії. Я пригадав свою першу зустріч із хазяїном біля Водного резервуару й ті дні, коли єдиним обрієм для мене була переконаність у наближенні невідворотної смерті. Я розповів про Крістіну, про Відаля й про історію, фінал якої міг передбачити кожен, крім мене. Я розповів йому про дві книжки, які написав, підписавши одну своїм прізвищем, а другу – прізвищем Відаля, про остаточну втрату своїх жалюгідних надій і про той вечір, коли побачив, як моя мати вкинула до сміттєвого кошика ту єдину добру річ, що її, як мені здавалося, я створив протягом усього свого життя. Я не сподівався від інспектора ані розуміння, ані співчуття. Мені було досить того, що я намагався накреслити уявну мапу подій, які привели мене до цієї зали, до цієї миті абсолютної порожнечі. Я повернувся до того будинку біля парку Ґвель і до тієї ночі, коли хазяїн сформулював мені пропозицію, від якої я не зміг відмовитися. Я відверто розповів про свої перші підозри, про свої намагання з’ясувати історію будинку з вежею, історію дивної смерті Дієґо Марласки, розповів про ту павутину омани, у якій я зрештою заплутався і в яку потрапив через прагнення задовольнити свою гординю, свою жадібність і своє бажання вижити, нехай там що. Вижити, щоб розповісти цю історію.

Я не пропустив нічого. Нічого, крім найважливішого, крім того, про що боявся розповісти навіть собі самому. У своїй розповіді я повернувся до санаторію на віллі «Сан-Антоніо» в пошуках Крістіни, але знайшов там лише криваві сліди, які губилися на снігу. Мабуть, якби я розповів про це кілька разів, то й сам би повірив у те, що все було саме так. Моя історія закінчувалася цим ранком, коли я повернувся з бараків Соморостро і з’ясував, що серед фотографій, які інспектор

1 ... 126 127 128 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра янгола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра янгола"