read-books.club » Сучасна проза » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

50
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дитинство. Молодість. Літня пора" автора Джон Максвелл Кутзее. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 125 126 127 ... 151
Перейти на сторінку:
Вела латиноамериканські танці. Тієї пори латиноамериканські танці були дуже популярні в Південній Африці. Марія Реґіна й далі вчилася в школі. До університету їй ще треба було вчитися півтора року. Марія Реґіна — моя молодша донька. Я хотіла, щоб вона отримала атестат, а не йшла слідами своєї сестри в супермаркет і не розставляла довіку бляшанки на полиці. Вона була розумна. Любила книжки.

У Луанді ми з чоловіком спробували трохи розмовляти англійською за обідом, а також трохи французькою, і то щоб нагадати дівчатам, що Ангола — не цілий світ, але вони насправді не дуже бралися до мов. У Кейптауні англійська мова стала для Марії Реґіни найтяжчим предметом. Тож я записала її на додаткові уроки англійської мови. Школа влаштовувала ці уроки пополудні для таких дітей, як вона, для новоприбульців. Саме тоді я й почула про містера Кутзее, чоловіка, про якого ви запитуєте, що, як виявилося, був не справжнім учителем, ні, аж ніяк, а людиною, яку школа найняла вести ці додаткові уроки.

Цей містер Кутзее, якщо зважити на прізвище, видається мені африканером, сказала я Марії Реґіні. Невже твоя школа не може найняти належного вчителя англійської мови? Я хочу, щоб тебе вчили справжньої англійської мови, і то англійці.

Я ніколи не любила африканерів. Ми чимало бачили їх в Анголі, вони працювали в копальнях або були найманцями в армії. Вони ставилися до негрів, як до бруду. Я не любила такого. В Південній Африці мій чоловік вивчив кілька слів африкаансом, — був змушений, бо в тій охоронній фірмі всі були африканерами, — а я не любила навіть чути цю мову. Слава Богу, школа не примушувала дівчат учити африкаанс, цього було б уже занадто.

Містер Кутзее — не африканер, наполягала Марія Реґіна. Він має бороду. Він пише вірші.

Африканери теж можуть мати бороди, казала я їй, не треба мати бороду, щоб писати вірші. Я хочу сама побачити цього містера Кутзее, мені не подобається його прізвище. Скажи йому, нехай прийде до нас додому. Скажи, нехай прийде, вип’є чаю разом із нами і доведе, що він справжній учитель. Які вірші він пише?

Марія Реґіна розхвилювалася. Вона була в тому віці, коли діти не люблять, якщо втручаються в їхнє шкільне життя. Але я їй сказала: поки я плачу за додаткові уроки, я втручатимуся, скільки захочу. Які вірші пише той чоловік?

— Не знаю, — відповіла вона. — Він каже нам декламувати поезію. Каже вчити вірші напам’ять.

— А що він каже вчити вам напам’ять? — запитала я. — Скажи мені.

— Кітса, — відповіла донька.

— Хто такий той Кітс? — запитала я (я ніколи не чула про Кітса, я не знала жодного з тих давніх англійських авторів, ми не вивчали їх, коли я ходила до школи).

— «Онімінню сонному підвладний, — читала Марія Реґіна, — неначе випив трохи бугили». Бугила — отрута. Вона вражає нервову систему.

— І оце містер Кутзее сказав вам вивчити? — запитала я.

— Це в книжці так, — відповіла донька. — Це один з тих віршів, які ми маємо вивчити для іспитів.

Мої доньки завжди нарікали, що я надто сувора з ними. Але я ніколи не піддавалася. Тільки пильнуючи їх, наче яструб, і могла вберегти їх від лиха в цій незнайомій країні, де вони ще не освоїлись, на континенті, на який нам ніколи не треба було приїздити. З Жоаною було легше, вона була добра, спокійна дівчинка. Марія Реґіна була норовливіша й ладна суперечити мені. З її віршами та романтичними мріями я була змушена тримати її на короткому поводі.

Було ще питання про запрошення, про правильний спосіб сформулювати запрошення вчителю доньки прийти до неї додому попити чаю. Я поговорила з чоловіковим кузеном, але він нічим не зарадив. Тож зрештою я попросила написати листа за мене адміністратора танцювальної студії. «Дорогий містере Кутзее, — написала вона, — я мати Марії Реґіни Насіменто, що вчиться у вашому англійському класі. Ми запрошуємо вас на чай у нас удома». Я дала адресу — такого-то дня, такої-то години. — «Можна організувати транспорт від школи. Зі щирою повагою, Адріана Тейшейра Насіменто».

Під транспортом я мала на увазі Мануеля, найстаршого сина кузена мого Маріо, Мануель звичайно пополудні, коли вже доставляв усі замовлення, привозив у своєму фургоні Марію Реґіну додому. Йому було б неважко привезти і вчителя.

— Маріо — ваш чоловік?

— Маріо. Мій покійний чоловік.

— Будь ласка, розповідайте далі. Я лише хотів упевнитись.

— Містер Кутзее був першою людиною, яку ми запросили до нашої квартири, першою, як не брати до уваги родичів Маріо. Він був лише шкільний учитель, — ми зустрічалися з багатьма шкільними вчителями в Луанді, а до Луанди — в Сан-Паулу, я не дуже шанувала їх, — але для Марії Реґіни і навіть для Жоани шкільні вчителі були богами і богинями, і я не бачила ніякої причини, чому я повинна позбавляти їх ілюзій. Увечері напередодні його візиту дівчата спекли торт, прикрасили його цукровою глазур’ю й навіть зробили напис (вони хотіли написати «Ласкаво просимо, містере Кутзее», але я сказала їм написати «Св. Бонавентура, 1974 р.»). Крім того, вони спекли цілу тацю маленького печива, яке ми в Бразилії називаємо brevidades.

Марія Реґіна була дуже збуджена. «Прийди додому раніше, будь-ласка, будь ласка! — чула я, як вона благає сестру. — Скажи своєму начальникові, що ти хвора!» Але Жоана не була готова на такі жертви. «Відпроситися не так легко, — казала вона, — вони зменшать платню, якщо я не дороблю зміни».

Отже, Мануель привіз Кутзее до нашої квартири, і я одразу побачила, що це не Бог. Думаю, йому було тридцять із гаком років, кепсько вдягнений, погано підстрижений і з бородою, тоді як йому не годилося б мати бороду, бо вона надто ріденька. Він одразу вразив мене, навіть не знаю чому, як célibataire. Я маю на увазі не просто неодружений, а й нездатний до шлюбу, як-от чоловік, що був священиком, утратив свою чоловічу силу і став неспроможний із жінками. Крім того, й поводився він не дуже добре (я розповідаю вам про свої перші враження). Він почувався скуто, йому кортіло піти. Він не навчився приховувати своїх почуттів, а це перший крок до цивілізованих манер.

— Містере Кутзее, як довго ви вчителюєте? — запитала я.

Він зайорзав на сидінні, сказав щось, уже не пам’ятаю що, про Америку, про те, що він учителював у Америці. Потім, після інших запитань, з’ясувалося, що насправді раніше він ніколи не викладав у школі, ба навіть гірше, не має диплома вчителя. Я, звичайно, була здивована:

— Якщо

1 ... 125 126 127 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"