Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Значить, Вікі та Еріка фанатки року, Джессіка віддає перевагу репу, а ти слухаєш кантрі? Як таке можливо? — спитав я Моллі, приймаючи від Джона гітару.

— Так, мені подобається кантрі. І це не означає, що я не слухаю музику інших жанрів, просто цей мені кращий, — з роздратуванням відповіла вона, схрестивши руки на грудях. Мабуть, над цим уже пожартували, але я проґавив той момент, захопившись Ерікою.

— Гаразд, тільки знайди акорди, бо кантрі не є кращим жанром для мене, — посміюючись, сказав я.

Від моїх слів вона швидко пожвавішала і, взявши у Вікі плеєр, не без допомоги Сема, почала шукати акорди своєї улюбленої пісні.

Я сів на п'яти, щоб було зручніше одночасно грати та дивитися на маленький екран плеєра. Еріка ж підібгала ноги до грудей, обняла їх руками і, вмостивши підборіддя на колінах, з усмішкою спостерігала за мною. Мабуть, їй подобалося дивитися, коли я граю, тому я подумки поставив собі позначку робити це частіше.

Після першої пісні в стилі кантрі в Моллі прокинувся азарт, і мені довелося зіграти ще кілька. Вона захоплено розповідала про виконавців, але, на мою думку, крім Сема, її ніхто особливо не слухав. Джеймс весь час жартував із музичних уподобань Моллі, а Джессіка, у свою чергу, з ним лаялася, захищаючи подругу. На жаль, вона не розуміла, що його це тільки розохочувало. Джон поринув у свої думки, періодично поглядаючи на Вікі, а та слухала гітару й тихо співала.

Закінчивши чергову пісню, я збирався було переключити на акорди наступної, але мене зупинило не дуже й тихе позіхання Моллі.

— Гадаю, нам час повертатися до себе, — відразу оголосив Сем.

— Це не був натяк, якщо ти так подумав, — озвалася сусідка, сонно потираючи очі. — Просто вже дуже пізно.

— Я нічого такого й не думав, — з усмішкою заперечив Сем, підводячись на ноги. — Доброї ночі, леді.

Після цих слів решта теж почала вставати. І справді, усі виглядали досить втомленими.

— На добраніч, сусіди, — сказала Вікі. — На добраніч, Джоне, — додала вона, повернувшись до мого друга.

— Е-е-е, дякую. І тобі, — із широкою усмішкою озвався Джон, виглядаючи при цьому дуже безглуздо.

— Взаємно, руда, — пробасив Джеймс, але відразу ж отримав потиличник від Джессіки.

— Гей, вона має ім'я, кретине, — гаркнула вона.

— Солодких снів, крихітко. Тільки не уявляй мене уві сні, ти ще не доросла до такого, повір, — граючи бровами, сказав Джеймс.

— Ох, любий, те, до чого я доросла, тобі навіть не снилося, — в’їдливо відповіла Джесс і розвернувшись, попрямувала до свого намету.

Взявши Еріку за руку, я відвів її трохи убік, ховаючись у тіні намету, щоб поцілувати на прощання. Може, це було по-дитячому, але мені не хотілося, щоб за нами хтось спостерігав. Кожен поцілунок був лише нашим!

Зупинившись, я обвив руками талію Еріки і притягну її ближче. Вона поклала долоні на мої плечі, ніби там завжди було їхнє законне місце, і мило усміхнулася. Боже, ці губи та ямочки на щічках просто зводили мене з розуму.

— На добраніч, солодка, — прошепотів я, нахиляючись ближче.

— На добраніч, Джейкобе, — відповіла Еріка і, піднявшись навшпиньки, доторкнулася до моїх губ своїми.

Це був легкий невинний поцілунок, але вона б знала, яку бурю емоцій викликала в мені.

Еріка притулилася до моїх грудей, а я уткнувся носом у її маківку. Стоячи в обіймах один одного, я думав про те, чому ж щовечора нам доводилося розставатися. Адже як було б приємно заснути поряд з Ерікою, чуючи тихе сопіння під боком. А як було б дивовижно прокинутися поруч, побачити прекрасне сонне личко, поплутані від сну золоті локони. Одні ці думки викликали в мене захват, а в голові зароджувалася ідея.

Еріка відхилилася, знову став навшпиньки чмокнула мене в щоку і прошепотіла:

— Іди вже, бо ми так до ранку простоїмо.

— Іду вже, — сказав я й наостанок вкрав ще один ніжний поцілунок.

Я закохався в Еріку з першого погляду, а вона закохалася в мене. І нехай ми не говорили цього один одному, використовуючи слова, але я знав, що це справді так! Я відчував між нами надзвичайний зв'язок, невидиму нитку, що поєднувала не тільки наші серця, а й душі. Здавалося, ніби ми давно знали один одного, але Всесвіт дозволив зустрітися лише шість днів тому. І щоб не чекало нас у майбутньому, я був певен, що ця невидима нитка долі ніколи не порветься.