Читати книгу - "Хрещений батько"

Співав він приглушено, але болю не було, не було й хрипоти в горлі, і він дав собі волю. Зв’язки поводилися чудово, не доводилось їх форсувати. Легко-легко лилася пісня. Джоні відчув, що злі часи минули, голос знову був при ньому. І йому було до сідниці, якщо він сяде в калюжу зі своїми фільмами, начхати й на те, що йому минулої ночі не вдалось упоратися з Тіною чи що Вірджинія ненавидітиме його, бо ж він знову зможе співати. На мить він пошкодував лише за тим, що голос повернувся не тоді, коли він намагався заспівати для своїх доньок, – як гарно б це було. Це було б так гарно.

Готельна медсестра увійшла в номер, штовхаючи перед собою візочок, навантажений медикаментами. Джоні підхопився й уважно глянув на Ніно, який спав чи, може, віддавав богові душу. Він знав, що Ніно не ревнував і не заздрив відродженню його голосу. Ніно лише заздрив його щастю з приводу відновлення голосу. Заздрив його несамовитому бажанню знову співати. Тепер уже було зрозуміло, що самого Ніно Валенті ніщо не цікавило настільки, щоб могла відновитися його воля до життя.

Майкл Корлеоне прилетів пізно ввечері. За власним розпорядженням в аеропорту ніхто його не зустрічав. Його супроводили лише двоє: Том Хейген і новий охоронець Альберт Нері. На Майкла та його супутників чекав найрозкішніший номер готелю, де зібралися люди, з якими Майкл хотів побачитися.

Фредді привітав брата палкими обіймами. Фредді погладшав, мав добродушний, життєрадісний вигляд. Зовні – справжній чепурун: на ньому були елегантно пошитий шовковий костюм і в тон підібрані аксесуари. Волосся підстрижене під бритву й зачесане, як у кінозірки, чисто виголене обличчя аж вилискувало, а нігті на руках були наманікюрені. Він зовсім не був схожий на того Фредді, якого чотири роки тому вивезли з Нью-Йорка.

Він відхилився назад і любовно оглянув Майкла.

– Тепер, коли поправили обличчя, ти маєш значно кращий вигляд. Дружина зрештою умовила тебе зробити операцію, га? Як тепер Кей? Коли нарешті вибереться до нас?

Майкл посміхнувся до брата.

– Ти теж маєш непоганий вигляд. Кей хотіла приїхати разом зі мною, але вона знову ходить при надії, та й за дитям треба ж доглядати. А крім того, Фредді, я прибув у справах і завтра ввечері або післязавтра вранці мушу повертатися назад.

– Але спочатку попоїж чого-небудь, – сказав Фредді. – У нас у готелі знаменитий шеф-кухар, тобі подадуть таку смакоту, якої ти зроду не їв. Прийми душ, перевдягнися з дороги, а я подбаю, щоб все подали прямо сюди. Я вже викликав усіх, з ким ти хотів зустрітися, вони чекають, і, коли ти будеш готовий, я їх гукну.

– Прибережи Моу Гріна на кінець, добре? – задоволено відказав Майкл. – Запроси Джоні Фонтане і Ніно сюди поїсти з нами. І Люсі та її друга лікаря. Хто буде говорити, коли ми будемо їсти? – Він обернувся до Хейгена. – Може, ти б хотів ще кого запросити, Томе?

Хейген заперечливо хитнув головою. Фредді привітав його куди холодніше, ніж Майкла. Хейген розумів, чому: Фредді був у батька в неласці і, звісно, винуватив консільйорі за те, що той не поміг йому. Хейген радо зробив би все для Фредді, але й сам не знав, чому той втрапив у неласку. Батько ні в чому конкретно не дорікав синові. Він просто давав відчути своє незадоволення.

Було вже за північ, коли сіли за спеціальний обідній стіл, накритий у Майкловому люксі. Люсі поцілувала Майкла й не стала розходитися про те, що його обличчя після операції набуло значно привабливішого вигляду. Джуліс Сігал діловито оглянув оперовану вилицю й сказав Майклу:

– Добра робота. Зашито на совість. Як тепер ніс, у порядку?

– Цілком і повністю. Дякую за допомогу, – відповів Майкл. Під час вечері загальна увага була зосереджена на Майклові. Усі помітили, що своєю поведінкою, навіть манерою говорити він нагадував дона. Якимось чином викликав таку саму повагу, такий самий шанобливий острах, хоча поводився цілком природно й намагався, щоб кожний почувався невимушено. Хейген, як завжди, залишався в тіні.

Новий чоловік, якого присутні не знали – Альберт Нері, – теж тримався дуже спокійно й скромно. Він заявив, що не хоче їсти, і сидів у кріслі біля дверей, переглядаючи місцеву газету.

Коли всі трохи випили й під’їли, офіціантів відпустили.

Майкл говорив із Джоні Фонтане:

– Кажуть, що до тебе повернувся голос, а заразом і всі твої шанувальники й шанувальниці. Вітаю.

– Дякую, – відповів Джоні. Його цікавило, чому саме Майкл хотів із ним зустрітися. Чого він зажадає? Якої послуги?

Тепер Майкл говорив до всіх одразу:

– «Родина» Корлеоне думає перебратися сюди, у Вегас. Продамо всі наші акції у фірмі маслинової олії й переїдемо сюди. Дон, Хейген і я вже все обговорили й вважаємо, що саме тут у «родини» велике майбутнє. Це не означає, що ми переїдемо прямо сьогодні чи наступного року. Щоби все влаштувати, потрібно буде два, три, а то й чотири роки. Але такий наш генеральний план. Дехто з наших друзів уже має чималу частку акцій у цьому готелі та в казино, отже, з цього й почнемо. Моу Грін продасть нам свої акції, отже, друзі «родини» повністю володітимуть готелем і казино.

– Майку, а ти певен, що Грін продасть? Він ніколи не говорив мені про це, і він любить цей бізнес. Я не думаю, що він захоче продати акції. – Кругле, як місяць, обличчя Фредді набуло стурбованого виразу.

Майкл спокійно сказав:

– Я зроблю йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитись.

Ці слова він промовив звичайним тоном, проте вони прозвучали приголомшливо – можливо, тому, що це була улюблена фраза дона. Майкл знову звернувся до Джоні Фонтане:

– Дон розраховує, що ти допоможеш нам добре стартувати на новому місці. Кажуть: розваги мають великий ефект у заманюванні гравців. Ми сподіваємося, що ти підпишеш контракт і п’ять разів щороку приїздитимеш на якийсь тиждень із концертом. Сподіваємося, що твої друзі-кіноактори наслідуватимуть твій приклад. Ти зробив їм чимало послуг, отже, тепер можеш нагадати, що час відплачувати.

– Авжеж. Я зроблю для Хрещеного все, що можу, ти ж знаєш, Майку. – Проте в його голосі відчувалося ледь чутне вагання. Майкл посміхнувся й запевнив:

– Ти з твоїми друзями нічого не втратиш у цій справі. Ти матимеш посаду і частку прибутків готелю. Якщо вважаєш, що треба дати ще комусь, то і йому дамо. Може, ти не віриш мені, але я передаю слова дона.

Джоні поспішив запевнити:

– Я вірю тобі, Майку. Але на