read-books.club » Дитячі книги » Гаррі Поттер і Напівкровний Принц 📚 - Українською

Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 125 126 127 ... 151
Перейти на сторінку:
і побачив, що на підлозі лежить професорка Трелоні, голову якої накривала одна з її численних шалей. Навколо неї валялися пляшки з хересом, до того ж одна розбита.

- Пані професорко...

Гаррі підбіг до вчительки й допоміг їй підвестися. Разки її блискучого намиста заплуталися за окуляри. Вона голосно гикнула, пригладила волосся й сперлася на руку свого рятівника.

- Що сталося, пані професорко?

- Якби ж я знала! - пронизливо вигукнула вона. - Я собі прогулювалася, обмірковуючи деякі темні знамення, що їх зуміла побачити...

Але Гаррі слухав її не дуже уважно. Він раптом усвідомив, де саме вони стояли: праворуч висів гобелен з танцюючими тролями, а ліворуч тяглася та гладенька й непроникна ділянка кам’яної стіни, що приховувала...

- Пані професорко, ви намагалися зайти в кімнату на вимогу?

- ...знаки, що ними мене було удостоєно... що?

Очі в неї раптом забігали.

- У кімнату на вимогу, - повторив Гаррі. - Ви намагалися туди потрапити?

- Я... ну... я й не знала, що учням про неї відомо...

- Не всім, - уточнив Гаррі. - І що сталося? Ви закричали так... наче хтось на вас напав...

- Я... ну, - пробурмотіла професорка Трелоні, а тоді, мовби захищаючись, щільніше загорнулася в свої шалі й подивилася на нього неймовірно побільшеними очима. - Я хотіла... е-е... покласти деякі... гм... особисті речі на зберігання в цій кімнаті... - І вона щось забурмотіла про «гидкі звинувачення».

- Ясно, - Гаррі глянув на пляшки з хересом. - Але ви не змогли туди зайти, щоб їх там заховати?

Його це здивувало, адже для нього кімната, зрештою, таки відчинилася, коли він захотів сховати там книжку Напівкровного Принца.

- Ой, та зайшла я спокійно, - люто глянула на стіну професорка Трелоні. - Але там уже хтось був.

- Хтось був?.. А хто? - розхвилювався Гаррі. - Хто там був?

- Гадки не маю, - професорку Трелоні трохи спантеличила Поттерова настирливість. - Я зайшла в кімнату й почула там чийсь голос - а такого ще ні разу не бувало за всі ті роки, що я тут ховаю... тобто, що я користаюся цією кімнатою.

- Голос? І що він казав?

- Не знаю, чи він взагалі щось казав, - відповіла професорка Трелоні. - Він просто... горлав.

- Горлав?

- Радісно, - додала вона.

Гаррі дивився на неї уважно.

- То був чоловік чи жінка?

- Радше, чоловік, - припустила професорка Трелоні.

- І він був радісний?

- Аж занадто, - презирливо пирхнула професорка Трелоні.

- Наче щось святкував?

- Безперечно.

- І що далі?..

- А тоді я гукнула: «Хто там?»

- А ви не могли цього з’ясувати, не запитуючи? - дещо роздратувався Гаррі.

- Мій Внутрішній Зір, - з почуттям власної гідності сказала професорка, поправляючи шалі та численні разки блискучого намиста, - був зосереджений на справах, що виходять далеко за межі буденних реалій, пов’язаних з горлопанськими голосами.

- Зрозуміло, - швидко погодився Гаррі; він уже по горло був ситий теревенями професорки Трелоні про її Внутрішній Зір. - І що, той голос відповів, хто він такий?

- Ні, не відповів, - сказала Трелоні. - Раптом стало темно-темнісінько, і наступної миті мене просто викинуло з приміщення!

- І ви не побачили, що там було? - ледве стримувався Гаррі.

- Не побачила. Я ж кажу, що там була суцільна... - вона раптом замовкла й підозріло на нього глянула.

- Думаю, треба розповісти про це професорові Дамблдору, - порадив Гаррі. - Він повинен знати, що там святкує Мелфой... тобто той «хтось», який викинув вас з кімнати.

На його подив, почувши цю пропозицію, професорка Трелоні випросталася й набундючилася.

- Директор мені натякнув, щоб я його не відвідувала занадто часто, - холодно процідила вона. - Я не збираюся нав’язувати своє товариство тим, хто його не цінує. Якщо Дамблдор воліє ігнорувати небезпеку, про яку попереджають карти...

Зненацька вона схопилася кістлявими пальцями за руку Гаррі.

- Попереджають постійно, хоч як я їх розкладаю...

І професорка театральним жестом вийняла з-під шалі карту.

- ...пронизана блискавкою вежа, - зашепотіла вона. - Нещастя. Лихо. Дедалі ближче...

- Зрозуміло, - зітхнув Гаррі. - Але я все одно вважаю, що вам треба розповісти Дамблдорові про той голос, про те, як усе потемніло і як вас викинуло з кімнати...

- Ти так вважаєш? - Професорка Трелоні немовби завагалася, але Гаррі бачив, що їй кортить ще раз розповісти про свою невеличку пригоду.

- Я, власне, до нього йду, - сказав Гаррі. - Маю з ним зустріч. Можемо піти разом.

- О, ну тоді що ж, - усміхнулася професорка Трелоні. Вона нахилилася, позбирала свої пляшки з хересом і безцеремонно кинула їх у велику біло-блакитну вазу, що стояла в ніші неподалік.

- Гаррі, тебе так не вистачає на моїх уроках, - сентиментально зізналася вона, коли вони нарешті пішли. - Ти ніколи не був великим провидцем... але завжди залишався чудовим об’єктом...

Гаррі не відповів; він ненавидів бути об’єктом постійних лиховісних віщувань професорки Трелоні.

- На жаль, - вела вона далі, - та шкапа... вибач, кентавр... геть не тямить у ворожінні на картах. Я звернулася до нього... як Провидиця до Провидця... з запитанням, чи він теж відчуває вібрації наближення катастрофи. А йому, бач, здалося, що я просто кумедна. Уявляєш? Кумедна!

Її голос звучав істерично, і на Гаррі війнуло сильним перегаром, хоч пляшки з хересом залишилися позаду.

- Можливо, жеребець почув балачки, що я не успадкувала дару моєї прапрабабусі. Ці чутки роками поширюють усілякі заздрісники. А знаєш, Гаррі, що я таким кажу? Хіба Дамблдор тримав би мене викладачем у цій видатній школі, хіба довіряв би мені всі ці роки, якби я не довела йому, на що здатна?

Гаррі для годиться пробурмотів щось нерозбірливе.

- Я дуже добре пам’ятаю мою першу співбесіду з Дамблдором, - гортанним голосом мовила професорка Трелоні. - Він був глибоко вражений, авжеж, глибоко вражений... я зупинилася в «Кабанячій голові», чого, до речі, не раджу робити... там є блохи в ліжку, любий хлопче... зате низькі ціни. Дамблдор люб’язно погодився відвідати мою кімнатку в готельчику. Він мене розпитував... мушу визнати, що спочатку він, по-моєму, мав щодо віщування певні упередження... пригадую, я почувалася якось дивно... я в той день майже нічого не їла... а потім...

Це вперше Гаррі слухав її уважно, бо знав, що було потім:

1 ... 125 126 127 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і Напівкровний Принц», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"