Читати книгу - "Таємничий острів"

Однак ніяких руйнувань у коралі не виявилося. Муфлони і кози не розбіглися по лісі, тому що ворота були на запорі. Колоністи не знайшли також ніяких слідів боротьби, ніяких пошкоджень у будинку, жодного проламу в огорожі. Тільки патрони і порох, що Айртон тримав тут, зникли разом з ним.

— Очевидно, бідолаху Айртона застали зненацька, — сказав Сайрес Сміт, — але він не така людина, щоб здатися без пострілу, і його, мабуть, убили.

— так, боюся, що це так! — відповів журналіст. — А потім каторжники захопили кораль, де всього вдосталь, але, помітивши нас, утекли. Безперечно також, що в цю хвилину Айртон, чи живий, чи мертвий, уже далеко звідси.

— Треба обшукати весь ліс, — підхопив інженер, — і очистити острів від цих негідників. Передчуття не обдурили Пенкрофа, недарма ж він наполягав на тому, щоб улаштувати облаву і перебити піратів, як хижих звірів. Якби ми послухалися його, скільки б нещасть уникнули!

— так, — підтвердив журналіст, — але вже зате зараз ми вправі нещадно розправитися з ними.

— У всякому разі, — сказав інженер, — ми змушені пробути в коралі доти, доки можна буде перевезти Герберта до Гранітного палацу.

— А як же Наб?

— Набу нічого не загрожує.

— А раптом його стривожить наша відсутність, він не всидить у Гранітному палаці і вирішить прийти сюди?

— Цього не можна допустити! — жваво відповів Сайрес Сміт. — Його вб’ють по дорозі!

— Але ж досить імовірно, що він спробує дістатися до кораля.

— Ех, якби телеграф працював, ми б його відразу попередили! Але зараз це, на жаль, неможливо! З іншого боку, ми не можемо залишити тут Пенкрофа і Герберта одних… Знаєте що, я сам піду до Гранітного палацу.

— Ні, ні, що ви, Сайресе! — вигукнув журналіст. — Ви не маєте права ризикувати життям. Хоробрість у даному випадку не допоможе. Адже ці негідники стежать за нами, вони засіли де-небудь поблизу в лісі, і якщо ви підете до Гранітного палацу, нам доведеться оплакувати не одного, а двох.

— Але як же бути з Набом? — не здавався інженер. — Адже він уже цілу добу не має від нас ніяких звісток. Наб, звичайно, з’явиться сюди!

— А оскільки він буде остерігатися ще менше, ніж ми, пірати напевно розправляться з ним!..

— Невже ж немає ніякої можливості попередити його?

Погляд інженера раптом упав на Топа; під час усієї розмови вірний пес неспокійно бігав по кімнаті, як би говорячи усім своїм видом: «А я ж на що?»

— Топе! — крикнув Сайрес Сміт. Топ кинувся до хазяїна.

— Правильно, треба послати Топа, — сказав журналіст, угадавши думку інженера. — Топ легко пройде там, де нам не пройти! Він доставить лист у Гранітний палац і принесе нам звідти відповідь.

— Не будемо втрачати ні хвилини! — вигукнув інженер. — Швидше!

Гедеон Спілет швидко вирвав листочок із записника і написав кілька рядків:

«Герберт поранений. Ми залишилися поки що в коралі. Будь обережний. Не залишай Гранітного палацу. Чи не з’явилися в його околицях пірати? Відповідь надішли з Топом».

Ця коротенька записка містила всі новини, які повинний був знати Наб, і всі запитання, відповіді на які з нетерпінням очікували колоністи. Журналіст склав записку і засунув її за нашийник Топа так, що куточок паперу визирав назовні.

— Топе! Собачко мій! — говорив інженер, пестячи Топа. — Наб! Розумієш, Топе, Наб! Йди! Йди!

Почувши ці слова, Топ негайно зірвався з місця. Він зрозумів, він угадав, що від нього вимагав хазяїн. Дорогу з кораля він знав добре. За півгодини якнайбільше він буде в будинку і, як сподівалися колоністи, пробереться непоміченим у лісі та густій траві, тоді як людина, що вийшла за огорожу, підставляє себе під ворожі кулі.

Інженер підійшов до воріт і відкрив їх.

— Наб! Топе, розумієш — Наб! — повторив він знову, указуючи рукою в напрямку Гранітного палацу.

Топ вислизнув за огорожу і за мить зник з виду.

— Він неодмінно добіжить! — сказав журналіст.

— Не тільки добіжить, але й повернеться назад, мій вірний Топ!

. — А котра година? — запитав Гедеон Спілет.

— Рівно десята.

— За годину він може бути тут. Почекаймо.

Ворота знову замкнули. Інженер і журналіст увійшли до будинку. Герберт, як і раніше, спав глибоким сном. Пенкроф увесь час змінював йому холодні компреси. Гедеон Спілет, відклавши на деякий час свої обов’язки лікаря, зайнявся готуванням нескладного обіду, але раз у раз поглядав на ту частину огорожі, що примикала до відрога гори і була найзручнішим місцем для нападу.

Колоністи з тривогою чекали повернення Топа. Близько одинадцятої години Сайрес Сміт і журналіст, захопивши карабіни, стали біля воріт, щоб відкрити їх, як тільки вдалині залунає собачий гавкіт. Вони не сумнівалися, що, коли Топу вдалося благополучно дістатися до Гранітного палацу, Наб відразу відішле його назад.

так простояли вони хвилин десять, як раптом пролунав постріл, а слідом за ним заливистий гавкіт.

Інженер розкрив ворота і, помітивши приблизно за сотню кроків пороховий дим, вистрілив у тому напрямку.

Майже одночасно Топ прослизнув за огорожу кораля і ворота швидко зачинилися за ним.

— Топе! Топе! — вигукнув інженер, обхопивши обома руками морду славного пса.

До нашийника Топа була прив’язана записка, і Сайрес Сміт прочитав кілька слів, написаних крупним почерком Наба:

«В околицях Гранітного палацу ніяких піратів немає. Я з місця нізащо не рушу. Бідний містер Герберт!»

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Пірати блукають навколо кораля. — Тимчасове житло. — Подальше лікування Герберта. — Перші захвати Пенкрофа. — Розмови про минуле. — Що обійде майбутнє. — Думки Сайреса Сміта щодо майбутнього

Отже, спритні каторжники, як і раніше, були тут, вони спостерігали за поселенцями і, мабуть, збиралися перестріляти їх одного за одним. Незвані прибульці дійсно нагадували диких звірів і не заслуговували милосердя. Але насамперед доводилося дотримуватися найбільшої обережності, оскільки усі переваги залишалися на боці піратів, — вони могли бачити, зостаючись невидимими, могли напасти з-за рогу, а їх самих не застанеш зненацька.

Сайрес Сміт вирішив тому пересидіти в коралі, де, на щастя, знайшовся запас провізії на кілька тижнів. У будинку Айртона було все, що необхідно людині для життя, поселенці з’явилися тут настільки раптово, що пірати нічого не встигли розграбувати. Очевидно, події розігралися саме так, як і припускав Гедеон Спілет: шестеро каторжників, висадившись на острів Лінкольна, вирушили вздовж південного узбережжя, обігнули півострів Звивистий і, не бажаючи заглиблюватися в ліси Далекого Заходу, дісталися до гирла Водоспадної річки. Звідси, прямуючи правим її берегом, вони досягли відрогів гори Франкліна і, тверезо розсудивши, що в гористій місцевості неважко знайти притулок, подалися на пошуки такого і майже відразу знайшли