Читати книгу - "Таємничий острів"

— Помер! — закричав, вірніше заревів, Пенкроф. Моряк розчув тільки останнє слово журналіста.

— Та ні, Пенкрофе, — жваво заперечив Сайрес Сміт, — ні, він не помер! Адже можна ще намацати пульс! Ви ж чули, як хлопчик стогнав. Заспокойтеся, прошу вас, заради вашого ж сина. Ми повинні зберегти всю свою холоднокровність. Не позбавляйте нас мужності, мій друже.

Незабаром нещасний Герберт уже лежав па постелі Айртона…

Пенкроф замовк, але така була сила душевного потрясіння, що його мужнім обличчям заструменіли сльози.

Тим часом Гедеон Спілет намагався об’єднати усі свої медичні знання і діяти методично. Оглянувши хворого, він уже не сумнівався, що куля ввійшла в груди і вийшла через спину. Але якої шкоди завдала вона на своєму шляху?

Які органи вразила? На це запитання зараз навряд чи відповів би навіть досвідчений хірург, і вже й поготів не міг з ним упоратися журналіст.

Усе-таки Гедеон Спілет твердо знав одне: необхідно попередити запальний процес ушкодженої тканини, потім боротися проти місцевого запалення і лихоманки, що повинна викликати рана — можливо, смертельна! Але які є в його розпорядженні засоби, які ліки, що запобігають запаленню? Як уникнути ускладнень?

У кожному разі, необхідно негайно перев’язати обидві рани. Гедеон Спілет вирішив, що неможливо ні промити рани теплою водою, ні стягати їхні краї, тому що це могло викликати нову кровотечу. Кровотеча і так була надто великою, і Герберт дуже ослабнув.

Тому журналіст обмежився тим, що обмив обидві рани холодною водою.

Юнака повернули на лівий бік і стежили за тим, щоб він лежав у цьому положенні.

— Йому не можна рухатися, — сказав Гедеон Спілет. — Це положення найбільш сприятливе, тому що обидві рани, і на грудях і на спині, можуть вільно виділяти гній. Герберту необхідний повний спокій.

— Виходить, ми можемо перенести його до Гранітного палацу? — запитав Пенкроф.

— Ні в якому разі, — відповів журналіст.

— Прокляття! — вигукнув моряк, сварячись небу кулаком.

— Пенкрофе! — покликав його Сайрес Сміт. Гедеон Спілет нахилився над нещасним хлопчиком і знову почав уважно оглядати його. Герберт був, як і раніше, блідий як полотно, і журналіст відчув занепокоєння.

— Сайресе, — проказав він, — я ж не лікар… не приховаю, я абсолютно розгублений… Допоможіть же ви мені своїми посадами, своїм досвідом!..

— Заспокойтеся, мій друже, — сказав інженер, міцно стискуючи руку журналіста. — Дійте холоднокровно… Пам’ятайте тільки одне: ми повинні врятувати Герберта!

Почувши ці слова, Гедеон Спілет знайшов у собі сили повернути впевненість, яку мало не втратив у хвилину розпачу, коли він раптом усвідомив усю глибину своєї відповідальності. Він присів біля постелі пораненого. Сайрес Сміт стояв поруч. Пенкроф розірвав свою сорочку і почав машинально щипати корпію.[57]

Гедеон Спілет пояснив Сайресу Сміту, що, на його думку, необхідно спершу зупинити кровотечу, але закривати рани не варто, так само як не варто і домагатися їхнього передчасного зарубцювання, оскільки вражені внутрішні органи. Крім того, треба попередити скупчення гною в грудній клітці.

Сайрес Сміт цілком підтримав журналіста, і було вирішено лікувати рану, не намагаючись завчасно стягати її краї. На щастя, хірургічного втручання не вимагалося.

Але чи є в розпорядженні колоністів дієвий засіб проти можливого запалення?

так, принаймні один з них був під рукою, з надлишком забезпечений самою природою. Поруч текла чиста холодна вода, інакше кажучи — чудовий болезаспокійливий засіб, яким користуються при запальних процесах, пов’язаних з пораненням, ефективний цілющий засіб при важких захворюваннях, визнаний нині всіма лікарями. Холодна вода має до того ж іще одну чималу перевагу: рана завдяки їй може залишатися в спокої, вода рятує від необхідності негайної перев’язки, що досить цінно, оскільки, як показав досвід, у перші дні хвороби зіткнення рани з повітрям згубне для хворого.

Гедеоном Спілетом і Сайресом Смітом у даному випадку керував простий здоровий глузд, і діяли вони, як діяв би найвправніший хірург. На обидві рани нещасного Герберта поклали компреси з полотняної тканини і безперервно змочували їх холодною водою.

Моряк тим часом розвів у печі вогонь і оглянув «будиночок Айртона, де було все необхідне для життя. З кленового цукру і лікарських трав, зібраних самим Гербертом на берегах озера Гранта, зварили освіжаючий напій і влили кілька ложечок до рота юнака, але хворий нічого не відчув. Температура в нього була дуже висока, він цілу добу не опритомнював. Життя Герберта висіло на волосинці, і волосинка ця могла обірватися в будь-яку хвилину.

Наступного дня, 12 листопада, у колоністів зародилася слабка надія. Герберт прийшов до тями після тривалої непритомності. Він розплющив очі і впізнав Сайреса Сміта, журналіста і Пенкрофа, які схилилися над ним. Він навіть вимовив кілька слів. Усе, що сталося вилетіло в нього з голови. Гедеон Спілет коротенько розповів йому про те, що трапилося, благаючи дотримуватися цілковитого спокою, тому що, сказав журналіст, хоча небезпека вже минула, треба, щоб рани скоріше зарубцювалися. Втім, Герберт майже не відчував болю, а холодні примочки, які безупинно змінювались, запобігли запальному процесу. Гній виділявся рівномірно, температура не піднімалася, і можна було сподіватися, що страшна рана заживе без ускладнень. Пенкроф уперше зітхнув з полегшенням. Він перетворився на справжню доглядальницю, як рідна мати упадав він за своїм «голубчиком».

Герберт знову заснув, але цього разу спокійним сном.

— Скажіть мені ще раз, містере Спілет, що можна сподіватися на його видужання! — просив Пенкроф. — Скажіть, що ви врятуєте Герберта.

— так, ми його врятуємо! — відповів журналіст. — Рана серйозна, не приховаю, і, можливо, куля пробила легеню, але поранення цього органа не смертельне.

— Почуй, Господи, ці слова! — вигукнув Пенкроф.

Абсолютно природно, що протягом доби, проведеної вдалині від Гранітного палацу, поселенці думали тільки про Герберта, піклувалися тільки про нього. Вони забули про небезпеку, що загрожувала їм, про те, що пірати можуть повернутися, не вживали ніяких заходів для охорони кораля.

Але 12 листопада, поки Пенкроф чергував біля постелі пораненого, Сайрес Сміт і журналіст вирішили обговорити становище, яке склалося, і почати діяти.

Спершу вони обійшли весь кораль, але не знайшли ніяких слідів Айртона. Невже нещасного повели із собою його колишні спільники? Виходить, вони застали його зненацька? Чи вступив він з ними в боротьбу, чи упав від їхньої руки? Останнє припущення було більш ніж ймовірне. Перелазячи напередодні через огорожу, Гедеон Спілет устиг помітити, як один з піратів кинувся бігти до південного відрога гори Франкліна, і вірний Топ погнався за ним. Це був, звичайно, один з незваних прибульців, чия шлюпка розбилася об скелі біля гирла ріки Віддяки. Втім, розбійник, убитий кинджалом Сайреса Сміта, тіло