Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

— Підійдіть, пане лікарю, — промовив Мехмет-бей арабською.

Коли відвідувач сів на табурет з дерева та слонової кістки і зняв свою накидку, турок стрімко підвівся, схопив ніж з інкрустованою рукояткою, який завжди носив на грудях і гукнув:

— Хто ви?

Він хотів кликати стражу. Жан-Батіст зупинив його.

— Не бійтеся, Володарю, мене послав сам метр Жюремі. Я його підручний. Хіба він вам не говорив про мене?

— Невже ви той, хто лікував Негуса Ефіопії? — запитав Паша.

— Саме той, Володарю.

Жан-Батіст низько вклонився.

— Тобто ви саме той, кого я й хотів бачити, — продовжував мавр. — Але ваш підручний сказав мені, що ви у Франції.

— Я повернувся.

— Чому Жюремі не прийшов з вами? Це позбавило б мене цього жаху.

— Він сам захворів, Володарю. Просить вас вибачити його.

Паша повернувся на своє місце біля жаровні.

— Він лікував мене добре. Але завжди казав, що шкодує через вашу відсутність, і не може з вами зрівнятися.

— Він справжній друг, і хотів зробити мені приємне. Насправді ж ми доповнюємо один одного. Я приписую ліки, а він їх змішує зі вправністю, якої я не маю.

— У такому разі, огляньте мене і скажіть, що робити, — сказав Паша з виразом глибокої втоми.

Жан-Батіст почав з розпиту старого про його болі, обставини та місця, в яких вони з’являються. Потім попросив його розповісти про власний спосіб життя, про те, що він їсть та п’є, як спить, як поводиться з жінками. Таким чином Жан-Батіст прояснив для себе сутність цієї людини і, звернувшись до її коріння, розмірковував тепер, які відповідності іншим корінням, іншим створінням — їхньому листю або їхнім плодам — могли повернути цій людині гармонію.

— Даєте ви мені надію на одужання? — спитав Паша.

— Усе залежить від того, як ви це розумієте. Якщо одужати значить для вас знов зробитися двадцятирічним, то ні, Володарю, ви не одужаєте. Якщо це означає повернути собі силу, спокій та щастя, які ще можливі у вашому віці, тоді я можу вас запевнити — цілком вірогідно, що ви невдовзі все це отримаєте.

Турок був дуже задоволений.

— Мені треба повернутися до себе, щоб приготувати ліки, які я вважаю для вас корисними, — сказав Жан-Батіст. — Я сам принесу їх вам завтра.

— Головне, не зволікайте, — сказав Паша нетерпляче. — Жюремі, напевно, вам казав, але повторюю ще раз урочисто: жодного слова про цю справу, особливо франкам.

— Володарю, це я сам маю просити вас про таку ласку. В колонії про моє повернення нікому не відомо, і, в першу чергу, консулу. Я б не хотів, щоб він дізнався. Чесно кажучи, я побачу свого помічника лише вночі. Удень я не виходжу з арабської корчми у старому Каїрі, де зараз мешкаю.

— Оце так дивно, — сказав Паша. — Я думав, ви поїхали до свого Короля, буцімто вам доручили певне завдання.

— Це досить прикра історія, Володарю, — сказав Жан-Батіст з виглядом людини, яка не хоче дошкуляти співрозмовникові власними негараздами. — Вона ще й дуже довга, і містить чимало дивних речей, які, напевно, втомлять вас.

— Розкажіть мені її, — сказав Паша, який, подібно Султану Шахаріяру, нічого не любив більше за історії, від яких захоплює дух.

— Що ж, добре, — почав Жан-Батіст. — Я був у Абіссінії.

Він докладно описав свою подорож, зустріч з Імператором, і поки текла його промова, Паша, напівзакривши очі, усім своїм виглядом показував найсильніше нею вдоволення. Аби посилити насолоду, він наказав принести м’ятного чаю з тістечками.

Жан-Батіст розповів про бажання Негуса не допускати до себе іноземних священиків, і про вдячність Негуса Паші — за те, що він дозволяє Ефіопській церкві отримувати з Єгипту свого архіпастиря.

— Він хоче жити в мирі в своїх горах.

— Аллах бачить — він має рацію! Я вважав його менш розумним, а ви принесли мені добру новину. Але, — продовжував Мехмет-бей, — це не пояснює, чому ви тут переховуєтеся.

— Я зараз підходжу до цього, Володарю! Це тому, що після всього я поїхав до Версалю.

Жан-Батіст пустився в довгу розповідь двору Короля-Сонця, яку Паша слухав, розкривши рота. Під час воєн в Європі він не раз сподівався потрапити в одну з цих блискучих столиць. Нажаль, йому довелося провести свої найкращі часи в військових біваках серед поля, і коли раптом траплялося взяти якесь місто, то це відбувалося лише після повного його руйнування. Жан-Батіст підступно подовжив опис жінок, їхніх зачісок та парфумів. Бідолашний старий вояк мало не знепритомнів.

Потім він почув приємну для нього розповідь про королівську аудієнцію, в якій не було жодної згадки про гниле вухо, а йшлося лише про сильний інтерес Короля Франції до сходу.

Вони погодилися в тому, що це великий король: Мехмет-бей шкодував, що Людовік XIV не є мусульманином, але наважився припустити, що він має всі якості для того, щоб ним зробитися.

— І все ж-таки це не пояснює, чому ви переховуєтеся.

Ніч проходила, служник двічі приходив змінити вугілля в жаровні. Паша наказав принести кальян і розділив його з Жаном-Батістом. Тепер вони були щирими друзями, і теплота їхньої бесіди не дозволяла помітити різницю в суспільному становищі, яка існувала між ними.

— Наш великий Король, нажаль, є лише королем, і це мало чого варто, особливо, в порівняні з Богом. Отець Небесний усе бачить…

Мусульманин, який жив під цим постійним наглядом, з покорою підняв очі догори.

— Немає Бога крім Аллаха! — сказав він мимоволі.

— …У той час, як земні правителі всього бачити не можуть.

— Це вірно.

— Навіть того, що відбувається навколо них, вони інколи не знають, — сказав Жан-Батіст.

Він зробив дві затяжки з дерев’яної трубки, яку йому протягував Паша, потім продовжив:

— Я певний, що Король Людовик XIV не потерпів би того заколоту, який я відкрив у його дворі, якби він дізнався про нього.

— Заколот! — повторив Паша, який, попри пізню годину, слухав розповідь лікаря з усе зростаючою увагою.

— Інакше його не назвеш. Ви хочете знати, чому я переховуюсь. То це просто тому, що я не хочу служити отим заколотникам.

— Про що саме йдеться? — спитав Паша, який згоряв від нетерпіння.

— Про вас, Володарю.

— Про мене!

— Так, про вас, про Єгипет, про Абіссінію. Словом, про те, що плетуть ті, кого ви тут приймаєте, і на кого ви поширюєте дипломатичний захист.

— Кажіть усе, в ім’я бороди Магомета! — гукнув Паша майже підвівшись, і прийнявши через цікавість погрозливий вигляд.

— Заспокойтеся, Володарю, зараз розповім усе докладно. Сподіваюся, ви не будете надто суворі з