Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Дні стали нескінченними. Весь час я проводив біля вікна, немов мене кликав хтось, закликав мою душу… Напередодні балу, я рано вранці прокинувся, щоб прогулятися верхи. Спустившись сходами на перший поверх, я застиг. Мені почулися якісь дивні звуки… Я заглянув в музикальну кімнату, але там нікого не було. Проте… немов привид, всього на декілька секунд, переді мною з’явилася дівчина. Посміхнулася мені і… зникла.

Проходячи повз гостьову кімнату, перед очима знову промайнула та сама дівчина. Аренті… вся справа в ньому!

Але і прогулянка на свіжому повітрі мені не допомагала. Мені згадувались моменти, які… не могли бути в моєму житті. Але мене почало лякати і інше. Всі ці дні, після приходу Ерлоу, я намагався згадати свої дні напередодні… але виходила якась нісенітниця. Немов у мене забрали півжиття. Я відчував якусь порожнечу всередині, холод… весь цей світ мені здавався сірим…

*****

Я поставив на стіл порожню склянку. Аренті обпалило мені горло та груди. Потрібно якось не напитися на цьому проклятому балу. Я очікував на дівчину в будинку Ерлоу. Не пам’ятаю, як і коли я попросив допомоги у свого друга Грея, але він зголосився поїхати з нами.

Почувся тихий стукіт підборів на сходах. Грей одразу ж натяг усмішку до вух і розвернувся до нашої сьогоднішньої... підопічної. Я з сумом подивився на порожню склянку. Приречено зітхнувши, я теж повернувся до сходів. І застиг…

Дівчина в дуже зухвалій, але не менш чарівній сукні темно-червоного кольору повільно спускалася сходами. І невідривно дивилася на мене.

Перед очима промайнули дивні… спогади? Свято вогню у імператорському парку, багато людей… і ця дівчина поряд з Деніелем. Неприємне почуття одразу засіло десь всередині.  

Я не зводив з неї очей всю дорогу. Знаю, що це було непристойно, але…

— Графе Роуксе, дозвольте Вас спитати.

Цей голос, цей аромат, що окутав мене…

— Так.

— Ви коли-небудь погоджувалися на шалені вчинки? – в її очах, посмішці  було неприховане лукавство.

Я не відповів. Що за жарти та дивні питання? Грей кинув на мене глузливий погляд, але я не міг відвести очей від дівчини. Якісь уривки кружляли в моїй голові, перед очима… Чим більше ми наближалися до палацу, тим сильніше мені хотілося повернути назад.

Карета зупинилась. Я допоміг вийти Еріел, але… утримав її руку в своїй. Мені здавалося, що переступивши поріг палацу я допущу помилку. І знов перед очима Еріел та Деніель…

— Ви не відповіли на моє запитання, графе, - дівчина з викликом дивилась на мене. І цей виклик… такий до болю знайомий…

І чомусь я відповів їй правду.

— Я не пам’ятаю.

Вона кинула погляд у бік палацу та Грея, який стояв неподалік.

Еріел наблизилась до мене, не допустимо близько…

— Я хочу втекти, - прошепотіла вона, дивлячись в мої очі.

— Ерлоу сказав, що Ви маєте зіграти роль коханки…

— Вважаєте, що мені личить така роль? – легка посмішка торкнулася її губ, а я не міг відірвати погляд від них.

— Навіщо Ви тоді погодились?

— Щоб зустріти Вас.

Як блискавка перед очима промайнули озеро, зелена галявина и Еріел… без одягу… Ні, це… не можуть бути спогади, але…

— Еріеле, ми… знайомі з Вами?  - як би безглуздо не звучало моє питання, але її відповідь була ще більш несподіваною.

— Так, Тейрене, ми були знайомі. В іншому житті.

Безглуздя…

— В іншому житті? – перепитав я і прикрив очі, бо в голові вже була череда спогадів, болючих спогадів. – Ти… ти померла?

— Так, Тейрене, - я відчув її руки на моїй шиї, і  відкрив очі. Мені не вистачало повітря. Біль розривав мене від усвідомлення того, що трапилося… - Але я тепер тут. З тобою. Назавжди. Минуле більше ніколи не настигне нас, коханий.

Я ще не знав, що трапилося насправді. Як, яким чином Еріел змогла вижити… мені було байдуже. Я згадав все. Як трапився палацовий переворот, як вона втекла і потрапила до рук ворога. Як… дир’єс її вбив.

 І тепер я нізащо не міг дозволити їй піти від мене, повторити наші помилки. Ми втечемо. Втечемо від палацу, Деніеля, Ерлоу… Ми будемо лише вдвох. Головне, що ми будемо разом. Назавжди.

— Еріеле… я так довго чекав на тебе, - прошепотів я, торкаючись її обличчя, її губ своїми губами.

— Ти не уявляєш, як довго чекала на тебе я.