Читати книгу - "Замах на бродягу"

— А, це ви, — лише промовила вона.

Йому вже була знайома ця простора, грайливо обставлена кімната з радіолою на столику в кутку і потрійним торшером з оранжевими абажурами, його цікавило лише вікно. Він підійшов до нього і, нахилившись, почав вдивлятись у кабінет навпроти. Та було темно. Як він не подумав увімкнути лампи?

— Підіть, будь ласка, і запаліть світло в кабінеті, — Її обличчя залишалось непроникно спокійним.

— Стривайте… Ви знаєте, що лежить у сейфі вашого хазяїна?

На якусь мить вона завагалась.

— Так. Я краще скажу правду.

— То що?

— Кілька досьє з важливими паперами, потім коштовності пані Фюмаль, якісь листи і розписки, а також гроші.

— Багато?

— Так. Йому завжди доводилось тримати вдома значні суми в банкнотах. Щоб уникнути великих податків, він виписував чек лише на частину суми, яку платив, а решту давав готівкою.

— Скільки там, на вашу думку?

— Я не раз бачила, як він відраховував по два-три мільйони.

— Отже, можна гадати, що там кілька мільйонів?

— Якщо тільки він їх не поклав у банк.

— Коли?

— Не знаю.

— Підіть, увімкніть лампи.

— І повернутись сюди?

— Ні. Зачекайте мене в кабінеті.

Обшук кімнати Луїзи Бурже нічого не дав. У неї не було ні «Лугера», ні компрометуючих паперів, ні значних сум грошей, — Мегре знайшов лише три асигновки по тисячі франків та кілька стофранкових монет.

Тим часом секретарка переходила двір. Комісарові здалося, що Луїза надто довго підіймається на другий поверх, але вона могла просто зустріти когось по дорозі.

Лампи нарешті засвітились, і Мегре побачив, як на долоні, весь кабінет Фюмаля. Щоправда, сейф було видно лише наполовину — його праву частину закривала стіна.

Він спробував уявити, де стояв Фюмаль, коли пролунав постріл із «Лугера», але тут легко було помилитись — він міг впасти не відразу, а покотитись, ступивши кілька кроків.

Чи видно було цю сцену з кімнати секретарки? Важко сказати. Зате крізь вікно було добре видно, хто входив до кабінету або виходив із нього.

Він спустився і пройшов через двір, нікого не зустрівши. У вестибюлі на нього чекала Луїза Бурже.

— Сподіваюсь, ваш дослід пройшов успішно?

Мегре кивнув головою. Вона пішла за ним до кабінету.

— Зверніть увагу, що і звідси видно все, що робиться у мене в кімнаті.

Мегре з цікавістю глянув на неї.

— Якщо пан Фюмаль інколи і не спускав штор у своєму кабінеті, у нас з Феліксом були підстави зачиняти віконниці в моїй кімнаті. Зараз вони відчинені, але це нічого не означає. Ми з ним не екзибіціоністи, хоч ви, здається, іншої про це думки.

— Виходить, Фюмаль все-таки інколи спускав штори!

— Звичайно. Наприклад, завжди, коли засиджувався допізна з месьє Жозефом. Я довго не могла зрозуміти, навіщо це. Гадаю, річ у тому, що в ті вечори він одчинив сейф. Там замок з секретом.

— Вам не здається, що месьє Жозеф знає, як відімкнути сейф?

— Навряд.

— А ви?

— І гадки не маю.

— Ляпуент, біжи до месьє Жозефа. Запитай, чи він знає, як відмикається сейф…

Ключ від сейфа знайшли в кишені небіжчика, але відімкнути його було не так просто. Пані Фюмаль не мала жодного уявлення про замок з секретом. Нотар теж присягався, що не знає його будови. Таким чином, крім судового слідчого, довелося запросити на сьогоднішній ранок спеціаліста з заводу, де вироблялись сейфи.

— Ви не вагітна? — раптом звернувся Мегре до Луїзи Бурже.

— Ні. Я не вагітна. Чому ви мене про це запитуєте?

На сходах почулись чиїсь кроки. Прийшов майстер з заводу — високий, худий, з чорними вусами. Він ретельно оглянув сейф, немов хірург пацієнта, якого йому, доведеться оперувати.

— Треба почекати слідчого та нотаря.

— Знаю. Не вперше.

Невдовзі прийшли й вони. Нотар зажадав, щоб була пані Фюмаль, як можлива спадкоємиця, і Ляпуент знов, подався нагору.

Вона була не така п'яна, як напередодні, але, мабуть, все-таки хильнула склянку віскі для хоробрості перед тим, як спуститися: від неї гостро тхнуло перегаром.

Останнім до кабінету ввійшов секретар суду.

— Мені здається, мадмуазель Бурже, що вам тут нічого робити, — мовив Мегре, помітивши секретарку.

Потім він ще не раз пошкодує, що вимовив цю фразу.

Комісар підійшов до Планше, який стояв біля вікна, і між ними почалася некваплива розмова. Тим часом спеціаліст порався біля сейфа. Не минуло й півгодини, як у ньому щось клацнуло і важкі дверцята повільно відчинились.

Нотар першим підійшов до сейфа і заглянув усередину. За ним стали слідчий і Мегре.

На верхній полиці в кількох безладно розкиданих жовтих конвертах лежали розписки кредиторів, які стверджували одержання тієї чи іншої суми. Нижче виднілись досьє з великою комерційною документацією. Грошей у сейфі знайдено не було.

Відчувши, що позад нього хтось стоїть, Мегре озирнувся і побачив у дверях месьє Жозефа.

— Вони там? — запитав він.

— Ви про що?

— П'ятнадцять мільйонів. В сейфі має бути асигнацій на п'ятнадцять мільйонів франків. Вони були там три дні тому, і я певний, що пан Фюмаль не віддав їх до банку.

— У вас є ключ?