Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

Йосип Тризна, і Сильвестр Косов, і я берегти святу віру і рідну церкву, як і Київ, пуще власного ока, він те ігнорував, а вкінець ще ледь не віддав і її, як поспольство та козацтво, в московську кормигу,— ніби напутствував митрополит сотника.— Знай, сину, і передай і Богунові, і Сіркові, і Гаркуші,— не назвав він Безпалого,— що свята церква молить їх о помочі у граді Києві проти воєвод-нахрапців і зайд-нашедців,— примовк він, відкривши лице.— Свята Київська церква і її клір вважає Сірка героєм-лицарем, що став ним не із-за власного горя, як чимало інших європейців, а із-за горя свого рідного народу, його непоступливість «особним» вигодам є шляхетна, як нічия в нас,— здивував сотника Балабан, не назвавши і Богуна.

— Перекажу, ваше преосвященство, все — не тільки по обов'язку, а й по сумлінню, хоч не ручуся, що зможуть допомогти названі вами полковники церкві тепер, коли їхнє становисько може змінитися на гірше,— відповів щиро Гнат Турлюн.

— Не обділив тебе Бог розумом, сотнику, це тішить мене, а допомога їхня, як і твоя, завжди Божій церкві і вірі вчасна буде. Бо віра Никонова — анцихристова, і проти неї не лише мого життя не вистачить, а й твого, хай воно буде в тебе довгим і послуговуючим люду рідному та краєві! Немає, сину, ціни, яка була б надмірно великою в захисті народу, його віри, церкви і землі. Це добре розумів покійний Сагайдачний і преподобний наш пастир Петро Могила, це розуміли і Тризна та Косов,— виважував він слова.— Московське молоде православіє із дня його охрещення не на людське мірило шите, а на диявольське, небоже, а смерть нашої прадавньої віри і церкви, до якої перекинчики неминуче дійдуть у спаї з московською, рівна смерті народу нашого! Передай мої слова, сину, твоїм зверхникам! Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу! — перехрестив Балабан на прощання і Турлюна.

Запам'ятав сотник намову митрополита Діонісія Балабана, але поряд з приємністю від довіри йому та уваги до нього, високосановника, появилося і гризотне відкриття. Дізнався він та запам'ятав, що в полеміці і навіть відчайдушній сварці митрополита Балабана із воєводою була в додаток ще й така подія. Стрільці воєводи, ніби за згодою святих отців і протоігуменів Києва, Чернігова, Новгорода-Сіверського, Переяслава та іних міст та за наказом Никона, вилучили багато в дорогих окладах староруських ікон та іншого давнього, реліквійного церковного інвентаря і відпровадили в Москву і Суздаль «для його сохранного збереження»...

У відповідь на обурення київського служителя цими свавільствами воєвода сказав: «Ці давньоруські речі й святині є не лише набутками вашої метрополії, а й нашої патріархії, іних тепер наших єпархій. Отож їм буде безпечніше в нас, оскільки вам їх оружно захистити несила».—  «І це початок грабунку нашого народу і в духовності»,— запевнив Балабан сотника.

В той час, як потуги Ждановича, везучи в колимазі гетьмана Юрія Хмельницького і Балабана, вертали до Києва в надії якось виселити Шереметьку, а Гнат Турлюн зі своїми десятьма козаками і польськими послами правився до Вінниці, Павло Тетеря разом із Федором Бутурліним та Семеном Михайловим повіз, за їхньою ж порадою, цареві-батюшці чолобитну від наказного гетьмана Івана Виговського. Наказний описував у ній події, які відбулися в Україні, запевняв царя і бояр у вірності, просив вивести регімент стрільців із Києва, не втручатися по домові в Переяславі в справи церкви і врешті одноразово уклінно просив про передачу йому маєтків померлого тестя, колишнього новогрудського каштеляна Богдана Статкевича, а братові своєму Василеві-Костянтинові — маєтків і добр його тестя Мещеріна, «захоплених гвалтом паном воєводою Трубецьким...»

У Москві вияснилося, що царський уряд доручив перед цим князю Трубецькому «відвласнити» в Україні майно тестів двох братів Виговських «як царську милість» та ще одноразово зібрати «царській казні прибутки-датки із усіх станів сполечних» при відрахунку з них через дворянина Протасова грошового кошту на шістдесят тисяч козацького війська. Вияснилося і те, що цар направив стольника Кикіна в Чигирин на Вальну раду, бо рішення Малої цар не міг потвердити «як неправомочної».

Приїздцям стало зрозуміло, що цар нікого із генеральних не визнає як чільців у Гетьманщині і навмисне затягує те визнання на пізніше, хоч протиставити себе «вальності» не хоче, найпаче до кінця перетрактовок з польськими посланцями. Приїздцям відкрилося й інше: в Москву прибули також підготовлені Бутурліним та Михайловим за дарчими грамотами на маєтності новий військовий суддя, обраний Малою радою, Самійло Богданович і знову відновлений у своєму ранзі миргородський полковник Григор Лісницький.

Поталанило в Москві чолобитникам. Не шкодував цар не своїх маєтностей, щедро обдарував прибульців, але за Київську церкву і невтручання до неї та за вивід із Києва полку стрільців поговорити Тетері не пощастило. Забув і цар про згадку за них у чолобитній наказного Виговського, давши зрозуміти Павлові Тетері, що старанних у збиранні «царських датків» і поповненні ними казни він не забуде відмітити щедрими жалуваннями.

— А вас уклінно просимо, ваша царська високість,— наполягав перед царем від імені решти Тетеря,— не розголошувати поки що про ваші щедрі грамоти, бо козаки і сіроми посполиті заворохобляться та поб'ють нас усіх до ноги...

— А ще просимо жалувати,— в поміч Тетері додав Лісницький,— на полкового осавулу по чотириста золотих грошів, на військових осавулів — по двісті, на сотників — по сто і на козаків, купців та сіром-служок і джур всіляких — по тридцять золотих і просимо, хай те буде при вашому високому дворі для нас усталеним і певним.

— Бути по тому віднині! — запевнив прохачів цар, уже побачивши можливість з допомогою жалуваних грамот відбирати безліччю податків у трудового поспольства і іншого сполеченства кошти і на утримок козаків, і на видання приїздцям гольду, і на поповнення казни...

Не відали тоді козацькі старшини, що колишній гетьманів джура Демко Лисовець, як повідомив ієрей Гнат Шульга із Сучави, не пропав безслідно, а був підступно задушений служкою московського посла Акиновим і похований уже «розтлінним» під Яссами. Задушили його за те, що він підписав домови зі свеями,