Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1918"

До 16.ХІІ.1918 р. В.Голубович відбував тюремне ув’язнення в Лук’янівській в’язниці. Проте ланцюг арештів і судових процесів для нього на тому не закінчився. Лише протягом 1919 р. він двічі заарештовувався більшовицькою владою, а 24.ІІІ.1919 р. був засуджений судовою владою Директорії УНР. У серпні 1920 р. В.Голубовича заарештувало ЧК у Кам’янці-Подільському і в травні 1921 р. надзвичайний трибунал УССР, що провадив «справу ЦК УПСР», засудив В.Голубовича до 5 років примусової праці в концтаборах. Після амністії ВУЦВК наприкінці 1921 р. В.Голубович деякий час працював інженером-будівельником в Українській раді народного господарства, згодом очолював відділ капітального будівництва.

У 1931 р. був засуджений у справі «Українського національного центру». Загинув у Ярославській тюрмі.

9

Довідка: Горвіц Олександр Борисович (1897 р. — січень 1918 р., Київ) — учасник боротьби за владу рад в Києві. Член більшовицької партії з 1915 р. В 1917 р. — член Київського комітету РСДРП(б), виконкому ради робітничих депутатів. З грудня 1917 р. — член Головного комітету РСДРП(б) — Соціал-демократії України. І Всеукраїнським з’їздом рад обраний членом ВУЦВК. Під час січневого повстання поранений і зазнав жорстокої розправи.

10

Довідка: Гамарник Ян Борисович (2(14) червня 1894 р. — 31 жовтня 1937, Москва) — діяч Комуністичної партії і радянської держави, воєначальник.

Походив із сім’ї службовців. З 1915 р. студент юридичного факультету Київського університету. Член більшовицької партії з 1916 р. Після Лютневої революції — член Київського комітету РСДРП(б), член виконкому Київської ради робітничих депутатів. У жовтні 1917 р. — член ВРК. З березня 1918 р. — член ВУЦВК, з квітня — член “Повстанської дев’ятки” (Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів). Під час австро-німецької окупації — в підпіллі, послідовно керівник Одеської, Харківської, Кримської партійних організацій.

З травня 1919 р. Я.Гамарник — голова Одеського губкому КП(б)У, потім — член Реввійськради групи військ 12-ї армії, комісар 58-ї стрілецької дивізії, яка в серпні-вересні 1919 р. здійснила прорив по тилах денікінців з району Одеси до Житомира і вийшла з оточення.

У 1920–1923 рр. — голова Одеського, Київського губкомів КП(б)У, голова Київського губвиконкому. В 1923–1928 рр. — член Далекосхідного ревкома, крайвиконкома і секретар крайкома партії.

В 1928 р. — Перший секретар ЦК Компартії Білорусії, начальник Політуправління Червоної Армії і член РВР СРСР, заступник голови РВР СРСР і наркома з військових і морських справ, заступник наркома оборони СРСР, армійський комісар 1-го рангу. З 1925 р. — кандидат у члени ЦК, з 1927 р. — член ЦК ВКП(б). Член ВЦВК і ЦВК СРСР.

Закінчив життя самогубством.

11

Довідка: Муравйов Михайло Артемович (13(25) вересня 1880 р., с. Бурдуков Костромської обл. — липень 1918 р., Симбірськ) — військовий діяч.

Походив із бідної селянської родини. Після початкової школи навчався в Новинській семінарії, проте за бешкети був виключений. Переїхавши до Петербурга, вступив на військову службу. В 1898–1900 рр. закінчив Казанське піхотне юнкерське училище. Учасник російсько-японької війни, тяжко поранений в голову. Кілька років викладав у Казанському піхотному училищі.

З початком Першої світової війни М.Муравйов на фронті, капітан, командир роти. Однак після швидкого поранення потрапив на лікування до шпиталю у Царському селі. Далі служив у Одеській школі прапорщиків, в автошколі в Петрограді, а наприкінці 1916 р. зарахований до резерву ХІ армії Південно-Західного фронту в Кременчуку.

Після Лютневої революції обраний до армійського комітету ХІ армії, одержує черговий чин підполковника, намагається реалізувати ідею створення добровольчих ударних загонів, зближується з Б.Савінковим, вступає до партії есерів. Однак, не знайшовши підтримки з боку урядовців і військового командуваня, М.Муравйов зближується з більшовиками, входить у контакт з М.Криленком і В.Антоновим-Овсієнком, бере участь у придушенні заколоту О.Керенського-П.Краснова наприкінці жовтня 1917 р.

До початку грудня 1917 р. М.Муравйов — помічник командуючого Петроградською військовою округою В.Антонова-Овсієнка, а з призначенням останнього комісаром по боротьбу з контрреволюцією на Півдні Росії став начальником штабу військ, що висунулися на боротьбу з Каледіним і Центральною Радою. 16 січня М.Муравйов був оголошений головнокомандуючим Східного фронту — загонів, які вели наступ на Київ.

Події під час взяття в Києва і в перші дні по тому (свавілля, жорстокість, насильство, убивства, мародерства) стали підставою для арешту М.Муравйова і проведення слідчих заходів. Однак урешті його було виправдано.

Під час заколоту лівих есерів у липні 1918 р. у Москві виступив на їх підтримку із Симбірська і був розстріляний.

12

Довідка: Любинський Микола Михайлович (5(17) жовтня 1891 р., с. Стріхівці Новоушицького пов. Подільської губ. — ?) громадсько-політичний діяч, дипломат, науковець.

У 1917 р. — студент історико-філологічного факультету Київського університету. Член УПСР. На Українському національному конгресі в квітні 1917 р. обраний до Центральної Ради, невдовзі до Малої Ради. На З’їзді народів у вересні 1917 р. — обраний до Ради народів.

Як член делегації УНР підписав Брестську мирну угоду 27 січня 1918 р., а 30 січня — заклик до німецького уряду з проханням надання Україні військової допомоги.

У березні 1918 р. М.Любинський був призначений керуючим міністерством закордонних справ.

У 20-х роках — на науковій роботі, редактор „Вісника Інституту наукової мови».

У 1931 р. заарештований у справі т. зв. Українського національного центру. Подальша доля невідома.

13

Довідка: Сергєєв (Артем) Федір Андрійович (7(19) березня 1883 р. — с. Глебово Фатежського пов. Курської губ. — 24 липня 1921 р., Москва) — діяч більшовицької партії і радянської держави.

Походив із селян. В 1901–1902 рр. навчався в Московському вищому технічному училищі. Член більшовицької партії з 1901 р. В 1902 р. заарештований за революційну діяльність. Після виходу з в’язниці емігрував до Франції.

З початку 1905 р. Ф.Сергеєв (Артем) очолював Харківську більшовицьку організацію, керував грудневим (1905 р.) повстанням у Харкові. Після арешту 1906 р. здійснив втечу. Очолював Пермську організацію РСДРП. Знову був заарештований і засуджений на довічне поселення до Східного Сибіру. Через Корею і Китай здійснив втечу до Австралії (1911 р.), де працював вантажником, наймитом, брав участь в соціал-демократичному русі.

У 1917 р. Ф.Сергеєв (Артем) повернувся в Росію, з липня очолив більшовицьку фракцію Харківської ради робітничих і солдатських депутатів. Тоді ж обраний секретарем Донецько-Криворізького обласного бюро РСДРП(б) і секретарем Харківського обласного бюро профспілки металістів. На VI з’їзді партії обраний членом ЦК РСДРП(б). З листопада 1917 р. — голова Харківської ради робітничих і солдатських депутатів і губернського ВРК. У грудні 1917 р. І Всеукраїнським з’їздом рад обраний членом ВУЦВК і призначений народним секретарем торгівлі та промисловості в уряді УСРР. Один з ініціаторів і керівників Донецько-Криворізької радянської республіки.

У листопаді 1918 р. Ф.Сергеєв(Артем) — член Тимчасового робітничо-селянського уряду України, з січня