Читати книгу - "Синi етюди"

Леся прекрасно знала чоловiка i знала, який вiн має язик, особливо напiдпитку, вона знала, що ревнивий Валентин все-таки любив трохи "позадаватись" серед товаришiв своєю дружиною i навiть поiнформувати їх про свої "спальнi справи", але вона не чекала, що вiн i з ревiзором, з зовсiм випадковою людиною, буде таким одвертим, i це її дуже образило. Правда, вона про це нiчого не сказала нi Валентиновi, нi Топченковi, але почуття незадоволення з Валентиновоi поведiнки не менш години залишилося в нiй.

Коли пiдiйшли до пристанi, Топченко, не кидаючи Лесiної руки, сказав, звертаючись до Сiрка i до Валентина:

- Ну, ви йдiть, мабуть, до пароплава, а ми станемо в чергу i купимо квитки.

- Що ви! - скрикнув, рушаючи до каси, Бродський.- Ви - наш гiсть! Квитки я сам куплю.

- Будь ласка! - одразу ж погодився ревiзор i, пропустивши вперед редактора, пiшов з Лесею до портового залу.

Уже в другий раз проревiв пароплав, i публiка валом повалила з площадки. На пiвдень їхали найрiзноманiтнiшi люди. Їхали мовчазнi селяни, їхали галасливi перекупки, що, спродавши овочi чи то фрукти, поверталися в свої села. їхали рiзноманiтнi дачники вiд робiтника до непмана включно, метушились на пароплавi i учнi тощо. Коли пароплав проревiв в третiй раз, Леся, ревiзор. Сiрко та Бродський були вже на верхнiй палубi. Нарештi пароплав заклекотав i рушив вiд пристанi.

Починався прекрасний лiтнiй день. На небi жодної хмари. Днiпро виблискував срiблом своїх широких вод i ловив поверхнею промiння веселого сонця. Зеленi береги посувалися вiд пароплава назад i пропадали десь в синiх димках обрiю, їхати треба було до четвертої зупинки, так що пароплав мусiв кiлька разiв пiдходити до берега.

Валентин купив квитки першого класу. Коли його спитали, чому першого, а не другого (їхати ж недалеко i користуватися з кают не прийдеться), вiн неохайно махнув рукою i сказав, що це "все одно". Мовляв, навiщо зважати на дрiбницi? Леся подивилася на чоловiка й подумала: "Якi ж тут дрiбницi, Валю, коли б цi дрiбницi дали менi можливiсть прожити з дiтворою ще один день?"

Сiрко, як тiльки зiйшов на пароплав, одразу ж одiйшов убiк i мовчки дивився на поверхню рiки. Вiн, очевидно, не хотiв заважати ревiзоровi в його розмовах з Лесею. Але Валентин, що далi, то бiльше ревнуючи дружину до Топченка, не вiдходив вiд ревiзора нi на хвилину i, як i ранiш, метушився зi своїми дотепами.

- Подивiться, якi пiкантнi дiвчатка! - сказав вiн, коли пароплав став наближатися до берега i коли на пристань висипав натовп мiсцевих дiвчат.Ви як? - пiдморгнув вiн оком ревiзоровi.- Охотник до бабочок?

Топченко прекрасно розумiв репортера, вiн розумiв, що Валентин уже ревнує його i намагається вiдтягнути його увагу вiд Лесi, але ревiзор з невимушеною очевиднiстю вiдчував свою перевагу над в'юнким репортером i тому, одверто i нахабно притиснувшись плечем до Лесi, так вiдповiв:

- Ви не помиляєтесь. Я охотник до бабочок.

Леся вiдчула, як їй неприємно стиснуло серце. I вона знала, що Валентин ревнує її до ревiзора, i вона вiдчула, що перед останнiм чоловiк її давно вже спасував, але зараз їй, як нiколи, хотiлось, щоб Валентин в ревiзорових очах стояв багато вище, хотiлось навiть, щоб вiн був переможцем у тiй внутрiшнiй нерiвнiй боротьбi, яка вже безперечно почалась мiж ним i Топченком. Правда, як про це вже сказано, Лесю давно не задовольняє чоловiк, але невже вiн в такiй мiрi нiкчемний, як це намагається пiдкреслити гiсть? Тодi як же дивиться на неї, на Лесю, яка кiлька рокiв не тiльки любила, але й до певної мiри поважала Валентина? Значить, i вона не бiльше, як смазлива провiнцiяльна дурепонька?

Леся повернулась до Валентина i, можна сказати, рiзко (так вона ще нiколи з ним не говорила) промовила:

- Валю! Треба все ж таки поважати свою дружину i не губити почуття людської гiдностi.

- Ти про що, Лесiчко? - не зрозумiв давно вже розгублений Бродський.

- Я говорю про "бабочок".

Валентин недоречно захiхiкав i пiдморгнув оком ревiзоровi, але Топченко зробив серйозне обличчя й сказав:

- Пробачте, товаришко Лесю! Ми i справдi далеко зайшли в своїх розмовах.

Здавалося б, на цьому iнцидент i треба було б лiквiдувати, але репортер раптом нi з того нi з сього образився. Власне, не нi з того нi з сього, а саме тому, що вже з годину вiдчував потребу на комусь зiрвати свою злобу i своє незадоволення з "нахабних" вчинкiв гостя, але все-таки вийшло, що наче б то нi з того нi з сього.

- Що це за фокуси? - сказав вiн грубо.- Скажiть, яка невиннiсть: про звичайнi природнi потреби при нiй не можна говорити? А ти хiба, Лесю, цими справами не займаєшся? Як же ти дiстала своїх двох дiтей? Лелека принесла на крилах? Хi-хi!

Леся спалахнула. Валентинова пошлятина обурила її надзвичайно, але вона нiчого на неї не сказала. Мовчав i ревiзор. Не находив потрiбним i далi сперечатися i Бродський. Сказавши свою недоречнiсть, вiн знову вiдчув нiяковiсть i, почервонiвши, пiшов до Сiрка, що стояв за кiлька крокiв вiд спiвбесiдникiв. Там вiн мовчки сiв на крiсло.

Таким чином, iнцидент все-таки було лiквiдовано.

Пароплав, висадивши на берег кiлькох пасажирiв, прийняв на палубу двох дачникiв i, прийнявши, рушив далi, на пiвдень. I що далi вiн посувався на пiвдень, то бiльше затягувало горизонти масивами сивих хмар. Треба було припускати, що, можливо, за якийсь час цi хмари насунуться на блакить ясного неба i зроблять грозу. Саме цiєї грози не хотiли нi Топченко, нi Леся, нi навiть Валентин. (Останнiй вже заспокоївся i тiльки зрiдка ревниво дивився на Топченка, що вiв розмову з його дружиною). Гроза безперечно не дала б можливости провести час так, як хотiлося б. Звичайно, хазяїн виноградникiв, Бергман, що до нього їхали, улаштував би непоганий пiкнiк i в своїх кiмнатах, але все-таки цей пiкнiк був би багато гiрший за той, що його хотiли улаштувати на свiжому повiтрi, i, значить, залишалося все-таки благати фортуну, щоб вона не зiпсувала грозою добрий день.

- Ви як гадаєте? - сказав ревiзор, звертаючись до Лесi.- Буде сьогоднi дощ чи нi?

- Я гадаю, що нi,- промовила Леся i усмiхнулася.

- Чому ж нi? Хiба ж не бачите, якi хмари купчаться на горизонтi?

- А тому, що я не хочу, щоб вiн був.- Леся повернулася до чоловiка i сказала: - Валю, чи не думаєш