Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

Є, а хто там прийшов? — а слідом за голосом з’явилася й та, кому він належав, Марфа, сестра Марії, вони були з нею близнята, але їхня схожість не впадала у вічі, Марфа здавалася старшою, бо на ній більше відбилися чи то прожиті роки, чи то тяжка праця, чи то природа та спосіб існування. Вона спершу подивилася на Ісуса, і її обличчя несподівано просяяло, так ніби відійшла або розвіялася хмара, що його затуляла, та відразу по тому, коли вона перевела погляд на сестру, на ньому з’явився спочатку вираз сумніву, а потім і невдоволення. Хто ж він такий, якщо прийшов із нею? — певно, така думка промайнула в її голові, або: Як він може бути з нею, якщо він справді такий, яким здається? — але якби Марфу запитали, яким їй здається Ісус, вона не змогла б відповісти. І тому, безперечно, замість запитати сестру: Як тобі ведеться, або: Чому ти тут? — у неї вихопилися зовсім інші слова: Хто цей чоловік, із яким ти прийшла? Ісус усміхнувся, і його усмішка, наче випущена з лука стріла, вдарила прямо в серце Марії, відбившись у ньому досі невідомим їй солодким болем. Мене звуть Ісус із Назарета, сказав він, і я — з твоєю сестрою, й ці слова, mutatis mutandis,[8] як сказали б своєю латиною римляни, означали те саме, що й слова, які він викрикнув своєму братові Якову, коли розлучався з ним на березі Генісаретського моря: Її звуть Марія, й вона зі мною. Марфа відчинила хвіртку навстіж і сказала: Заходьте, це твій дім, але невідомо, про кого з двох вона подумала, коли сказала «твій». Уже зайшовши на подвір’я, Марія Магдалина взяла сестру за лікоть і сказала їй: Я належу цьому дому, як і ти належиш, я належу цьому чоловікові, якому ти не належиш, я нерозривно пов’язана з ним і з тобою, а тому дуже тебе прошу, не вихваляйся своєю доброчесністю й не суди мене за мою недосконалість, я прийшла з миром і в мирі тут хочу перебувати. Марфа сказала: Я прийму тебе як сестру, бо ти справді мені сестра по крові, й, сподіваюся, одного дня зможу прийняти тебе з любов’ю, але не сьогодні… вона збиралася сказати ще щось, але одна думка її зупинила: а чи відомо тому чоловікові, що з ним вона сюди прийшла, яким вона жила життям, а може, живе ним і досі, й на цю думку її обличчя зашарілося густим рум’янцем, і на мить вона зненавиділа і їх обох, і себе саму, й тоді заговорив Ісус, бо він зрозумів, що хоче почути Марфа, адже не так важко вгадати, щó відбувається в душі людській: Бог судить нас усіх і щодня він судить нас по-різному, залежно від того, які ми є в той чи в той день, і якби тебе, Марфо, Бог судив сьогодні, то не думай, що в його очах ти була б іншою, ніж Марія. Говори ясніше, я не зовсім тебе розумію. Я нічого більше тобі не скажу, збережи мої слова у своєму серці і завжди їх повторюй, коли дивитимешся на сестру. То Марія вже не… Ти хочеш запитати, чи я вже не хвойда? — брутально урвала Марія Марфу, що на мить запнулася. Марфа відступила на крок і замахала руками: Ні, ні, не кажи мені нічого, з мене досить і слів Ісуса, і, не можучи далі стримуватись, заплакала. Марія підійшла до неї й обняла її, мов заколисуючи. Марфа, схлипуючи, знай повторювала: Що за життя, що за життя! — але годі було зрозуміти, про кого вона говорить, про сестру чи про себе. А де Лазар? — запитала Марія. У синагозі. А як його здоров’я? Його досі мучить задишка, якби не це, то він би почував себе не так уже й зле. У несподіваному нападі гіркоти їй захотілося додати, що блудна сестра — от уже й справді блудна, в усіх розуміннях блудна — дещо пізно стурбувалася здоров’ям брата, адже за всі роки своєї провинної відсутності вона жодного разу не поцікавилася, як там ведеться її сестрі з братом, знаючи, що Лазар завжди дуже хворів і його життя могло урватися в будь-яку мить. Обернувшись до Ісуса, який, відступивши на два кроки вбік, уважно спостерігав за сестрами, між якими щомиті могла спалахнути сварка, Марфа сказала: Наш брат переписує книги в синагозі, для якоїсь іншої роботи він не має здоров’я, і її слова, хоч, може, й неумисне, прозвучали так, ніби вона хотіла сказати: ніхто ніколи не зрозуміє, як тяжко живеться жінці, коли чоловіка в домі немає, немає й постійного заробітку, й весь дім на ній, й вона не має вільної хвилини, щоб бодай угору глянути. Яка хвороба в Лазаря? — запитав Ісус. Він часто задихається, й тоді здається, що серце йому от-от зупиниться, а потім стає блідий, як мрець. Марфа трохи помовчала й додала: Він молодший за нас, вона сказала це не подумавши, а тоді збентежено замовкла, певно, помітивши молодість Ісуса, думки їй дещо змішалися, якесь дивне почуття, схоже на ревнощі, заворушилося в її серці, й у результаті в неї вихопилися слова, що прозвучали досить дивно в присутності Марії Магдалини, бо промовити їх мала б саме вона: Ти стомився, сядь, і дозволь мені омити тобі ноги. Трохи згодом Марія, коли вони залишилися наодинці з Ісусом, сказала йому напівсерйозно, напівжартома: Схоже, ці дві сестри народилися для того, щоб закохатися в тебе, й Ісус їй відповів: Серце Марфи наповнене смутком, бо вона не жила. Ні, вона сумує з іншої причини, вона сумує тому, що нема справедливості навіть на небі, якщо жінка нечиста здобуває винагороду, а тіло жінки доброчесної нікому не потрібне. Бог винагородить її чимось іншим. Може, й так, але Бог, який створив світ, не мав би позбавляти його плодів жінок, яких він теж створив. Можливості пізнати чоловіка, наприклад. Атож, як ти пізнав жінку, без чого ти, можливо, міг би й обійтися, адже ти Син Божий. З тобою кохається не син Бога, а син теслі Йосипа. Правду кажучи, ніколи, відтоді як я тебе зустріла, я не мала відчуття, що сплю із сином божества. Із сином Бога, ти хотіла сказати. Чого я тільки не віддала б, щоб ти ним не був.

* * *

Тим часом Марфа послала сусідського хлопчика повідомити Лазаря, що повернулася їхня сестра Марія, але зробила вона це не без вагання, адже в такий спосіб уся Віфанія