read-books.club » Детективи » Нічний адміністратор 📚 - Українською

Читати книгу - "Нічний адміністратор"

232
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нічний адміністратор" автора Джон Ле Карре. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 124 125 126 ... 163
Перейти на сторінку:
І врешті-решт якщо Берр правильно все зрозумів, від його люті і сліду не залишилося. Відтак під кінець їхніх двадцяти семи хвилин було чути лише: «Джонатане... Джонатане... Джонатане...» і тихі віддихи, поки вони прислухалися до дихання одне одного.

«Двадцять сім хвилин сраної мовчанки між коханцями. Між Джед, Роуперовою дівчиною, і Джонатаном, моїм завербованим агентом».

24

— Фаберже, — сказав Роупер, коли Джонатан запитав його, куди вони їдуть.

— Фаберже, — відповів Ленгборн, ледве розкриваючи вуста.

— Томасе, Фаберже, — підхопив Фріскі з противною посмішкою, коли вони пристібали ремені безпеки на своїх сидіннях. — Ти ж чув про Фаберже, відомого ювеліра, правда? Ну от власне туди ми і їдемо, щоб гарненько відпочити і розслабитися.

Отож Джонатан занурився у власні думки. Він уже давно усвідомив, що належить до тих нещасних людей, які думають паралельно, а не послідовно. Наприклад, він порівнював зелень джунглів з зеленню Ірландії і дійшов висновку, що джунглі стоять на десятки голів вище. Він згадував, як у військових гелікоптерах було заведено сидіти на залізній масці, на випадок, якщо поганим хлопцям захочеться відстрілити тобі яйця з землі. І як цього разу у нього не було з собою каски — лише джинси, кросівки і дуже неза-хищені яйця. І як тоді, варто було йому зайти в гелікоптер, коли він прощався з Ізабеллою й притискав свою гвинтівку до щоки, його тіло проймало поколювання, незмінне передчуття битви. Зараз він відчував те саме поколювання. І як гелікоптери, саме через те, що так лякали його, завжди були місцем, де він займався найбанальнішими філософськими роздумами, на кшталт: я у подорожі свого життя, я в утробі, але прямую у могилу. Або: Боже, якщо Ти допоможеш мені вибратися звідси живим, я Твій на... на все життя. Або: Мир — рабство, війна — свобода. Щоразу, коли Джонатан над цим замислювався, йому ставало соромно, і він починав шукати винного, наприклад, Діккі Роупера, його спокусника. «З якою метою я б не опинився тут, — думав Джонатан, — я вже до неї близько. І Джед не буде завойована, і не варта, щоб за неї воювали, і Софі не знайде спокою, поки я цієї мети не знайду, тому що цей пошук — як говоримо ми, підписанти, — від-імені-і-за-дорученням їх обох».

Він потай зиркнув на Ленгборна, який сидів позаду Роупера і читав довгий контракт, і його знову вразило, як Ленг-борн оживає, щойно почує запах пороху. Він не сказав би, що завдяки цьому Ленгборн раптом почав йому подобатися, просто приємно було усвідомлювати, що на світі існувало ще щось, окрім жінок, що могло вивести його зі звичного інертного стану, — навіть якщо це найсучасніші засоби масового знищення.

— Томасе, не дай містерові Роуперу потрапити у погане товариство, — попереджала Меґ з трапу її літака, коли вони перекладали вантаж у гелікоптер. — Ти ж знаєш, як говорять про Панаму, це Касабланка без героїв, правда, містере Роупер? Тому не бавтеся там у героїв. Ніхто цього не оцінить. Гарного вам дня, лорде Ленгборн. Томасе, приємно було вітати вас у нас на борту. Містере Роупер, це не були пристойні обійми.

Вони набирали висоту, і гори піднімалися разом з ними, аж поки вони не потрапили у турбулентну хмару. Ні висота, ні хмара не сподобалися гелікоптеру, і двигун заскрипів і заревів, як старий роздратований кінь. Джонатан вставив у вуха пластмасові затички, і тепер рев перетворився на завивання бормашини. Повітря в кабіні з крижаного стало нестерпно крижаним. Вони накренилися над гребенем снігових вершин і почали опускатися вниз, як кленове насіння, аж поки не опинилися над групкою маленьких острівців, на кожному з яких виднілося по декілька хиж і червоні доріжки. А потім знову море. Далі ще один острів, який наближався на них так швидко і був так низько, що зіткнення з лісом корабельних щогл, які або рознесуть гелікоптер на шматки, або перевернуть його догори дриґом, здавалося Джонатану невідворотним.

Але ось вони вже розрізають землю на дві частини, море з одного боку, джунглі — з іншого. Над джунглями — блакитні гори. Над горами — білі клубки диму від залпів зброї. А під ними, між язичками сліпучо зеленої суші, рівними рядами розмірено розкочувалися білі хвилі. Гелікоптер різко накреняється, так ніби ухиляється від ворожого вогню. Квадратики бананових насаджень, немов рисові поля, зливаються з просоченими вологою болотами Арми. Пілот летить уздовж жовтої піщаної дороги, яка веде до розваленої ферми, де передовий спостерігач розніс обличчя двох чоловіків на шматки і цим прославився на весь полк. Вони пірнули у долину в джунглях, зусібіч їх обступають зелені стіни, і Джонатана починає страшенно хилити на сон. Вони починають підніматися до верхівки пагорба, виступ за виступом, над фермами, конями, селами, живими людьми. Розвертайся, вже досить високо залетіли. Але вони не розвертаються. Вони продовжують набирати висоту, аж поки їх зусібіч не огортає хмара і стає нічогісінько не видно. Якщо розіб’єшся тут, навіть на більшому літаку, то тебе поховають джунглі ще до того, як встигнеш торкнутися землі.

«Схоже на те, що Тихоокеанське узбережжя їм більше до вподоби, — пояснював Рук у Кюрасао вісім годин і цілу вічність тому, по готельному телефону з кімнати 22. — Карибське узбережжя надто легко просканувати радарами. Хоча якщо ти в джунглях, то це вже не має жодного значення, тому що тебе немов не існує в природі. Головного інструктора звуть Еммануель».

«Це місце навіть на карті не позначене, — говорив Рук. — Воно називається Серро Фабреґа, але Роупер любить називати його Фаберже».

Роупер зняв свою маску для сну і дивився на годинник, немов перевіряв пунктуальність авіаліній. Вони швидко опускалися вниз. Червоні і білі стовпчики вертолітного майданчика засмоктували їх донизу в криницю темного лісу. Озброєні люди в бойовому споряджені дивилися на них.

«Якщо вони візьмуть тебе з собою, значить не ризикують залишити тебе без нагляду», — пророче сказав Рук.

«Саме це і пояснив мені Роупер, перш ніж вирушити на «Ломбардію». Він не довіриться мені і в порожньому курнику, поки я власноручно не підпишу свій вихід з гри».

Пілот вимкнув двигуни. Коренастий чоловік латиноамериканського походження в камуфляжній уніформі під колір джунглів кинувся вперед, щоб їх зустріти. Окрім нього, Джонатан ще помітив шість добре замаскованих бункерів, кожен з яких охороняло по дві людини, які, вочевидь, отримали наказ повсякчас залишатися у затінку дерев.

— Менні, привіт, — вигукнув Роупер, радісно вискакуючи на

1 ... 124 125 126 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний адміністратор"