Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Поки Сальватор говорив, келар дивився на нього з ненавистю, і в певну мить не зміг стриматися і крикнув: «Зміюко, мавпо похітлива, я був тобі батьком, другом, захисником, а ти так мені відплачуєш!»
Сальватор глянув на свого захисника, який сам тепер потребував захисту, і через силу відповів: «Мосьпане Ремиґію, кедь міг, служив тебі я. Й любив'ім тебе вельми. Але відомо тебі, як воно в холодній. Qui non habet caballum vadat cum pede[272]…»
«Дурню! — знов крикнув Ремиґій. — Сподіваєшся врятуватись? Хіба не знаєш, що ти теж помреш як єретик?
Скажи їм, що ти говорив під тортурою, скажи, що ти все вигадав!»
«А чи я вім, мосьпане, як воно кличуть усі тії герезії… Патерини, ґаццези, леонисти, арнальдисти, сперонисти, ціркумцизи… Я не єсм чловік учоний, согрішил я sine malitia[273], і славний мосьпан Бернард то зна, тож уповаю на милость єго, во ім'я Отца і Сина і Святаго Духа…»
«Ми матимем милість настільки, наскільки це дозволяє наш уряд, — сказав інквізитор, — і з батьківською зичливістю оцінимо добру волю, з якою ти відкрив свою душу. Іди, повертайся у свою келію і порозважай, уповаючи на милосердя Господа. Тепер нам треба обговорити цілком інше питання. Отже, Ремиґію, ти мав зі собою якісь послання Дольчина і передав їх своєму побратимові, який опікується бібліотекою…»
«Неправда, це неправда!» — крикнув келар, немов такий спосіб захисту все ще міг щось дати. І дійсно, Бернард перебив його: «Та не від тебе нам потрібне підтвердження, а від Малахії з Гільдесгайма».
Він звелів покликати бібліотекаря, якого серед присутніх не було. Я знав, що він у скрипторії або поблизу лічниці, у пошуках Бенція та книги. За ним пішли, і, коли він з'явився, схвильований і намагаючись нікому не дивитися у вічі, Вільям незадоволено буркнув: «Ну ось, тепер Бенцій зможе робити, що йому заманеться». Але він помилявся, бо я побачив, як Бенцієве обличчя з'явилося за плечима інших ченців, які юрмилися у дверях зали, слухаючи допит. Я показав на нього Вільямові. Тоді ми подумали, що цікавість до цієї події переважила його цікавість до книги. Пізніше ми дізнались, що тоді він уже був завершив свій ганебний торг.
Отож Малахія постав перед суддями, ні разу не зустрівшись поглядом з келарем.
«Малахіє, - мовив Бернард, — нині вранці, після зізнання, складеного вночі Сальватором, я питав вас, чи ви отримували від присутнього тут звинуваченого якісь листи…»
«Малахіє! — загорлав келар. — Ти тільки-но мені присягнув, що нічого не вчиниш проти мене!»
Малахія ледь повернувся до звинуваченого, до якого був обернений спиною, і сказав дуже тихо, так що я ледве його почув: «Я не зламав своєї присяги. Все, що я міг вчинити проти тебе, я вже вчинив раніше. Я віддав листи мосьпанові Бернарду нині вранці, ще до того, як ти вбив Северина…»
«Але ти знаєш, ти мусиш знати, що я не вбивав Северина! Ти це знаєш, бо ти вже був там!»
«Я? — спитав Малахія. — Я надійшов туди, коли тебе вже викрили».
«Як би там не було, — перебив Бернард, — що ти шукав у Северина, Ремиґію?»
Келар повернувся і розгубленими очима глянув на Вільяма, тоді подивився на Малахію, а потім знов на Бернарда: «Та я… я чув нині вранці, як присутній тут брат Вільям звелів Северинові берегти якісь папери… а після арешту Сальватора я побоювався, що мова про ці листи…»
«То ти таки щось знаєш про ті листи!» — переможно вигукнув Бернард. Келар був уже в пастці. Він опинився між двома вогнями — звинуваченням в єресі та підозрою у вбивстві. Мабуть, він вирішив спробувати зняти з себе друге звинувачення, цілком інстинктивно, бо вже діяв без ладу і розсуду: «Я розповім про листи пізніше… я все поясню… скажу, звідки вони у мене… Але дайте мені пояснити, що ж трапилось нині вранці. Я знав, що ці листи вийдуть на яв, коли побачив, як Сальватор потрапив у руки мосьпана Бернарда, вже роками спогад про ці листи гнітить мені серце… Тому коли я почув, як Вільям з Северином говорили про якісь папери… не знаю, мене охопив страх, я подумав, що Малахія позбувся їх, віддавши Северинові… я хотів знищити їх і тому пішов до Северина… Двері були відчинені, Северин уже лежав мертвий, а я взявся нишпорити поміж його речами, шукаючи листи… я просто боявся».
Вільям шепнув мені на вухо: «Бідолашний глупак, побоявся однієї халепи і по вуха заліз в іншу…»
«Припустімо, ти говориш майже — кажу майже — правду, — втрутився Бернард. — Ти думав, що листи у Северина і став їх шукати у нього. Чому ж ти подумав, що вони у нього? І чому ти ще раніше вбив інших братів по чину? Може, ти думав, що ці листи вже давно ходять з рук в руки? Може, у цій обителі є такий звичай полювати на реліквії спалених єретиків?»
Я побачив, як абат аж підскочив. Важко було уявити собі щось підступніше від звинувачення у збиранні реліквій єретиків, а Бернард дуже вправно змішав докупи злочини, єресь і ціле життя обителі. Мої розважання перервав келар, який закричав, що він не має нічого спільного з іншими злочинами. Бернард поблажливо заспокоїв його: поки що не про це тут ідеться, його допитують у справі злочинної єресі, і хай він не пробує (і тут його голос посуворішав) відвернути увагу від своїх єретичних переступів, говорячи про Северина або намагаючись кинути тінь підозри на Малахію. Отож належить повернутися до листів.
«Малахіє з Гільдесгайма, — мовив він, звертаючись до свідка, — вас тут ні в чому не звинувачують. Нині вранці ви відповіли на мої запитання і відгукнулись на моє прохання, не намагаючись нічого приховати. Тепер повторіть тут те, що ви сказали мені нині вранці, і вам не буде чого боятись».
«Повторюю те, що я сказав нині вранці, - мовив Малахія. — Невдовзі після того, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім'я Рози, Умберто Еко», після закриття браузера.
