Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

— Мені треба...

— Але не думаю, що він може зупинитися в неї,— перебила його Делла.— Родина в цілому ставиться до нього надто вороже. Але, гадаю, він міг з нею зв’язатися. Вам варто перевірити, що саме їй відомо.

— Перевірю,— пообіцяв Страйк.— Не знаєте, куди б ще він міг піти?

— У нього справді нікого більше немає,— відповіла Делла.— Це мене й бентежить. Аамір вразливий. Украй важливо, щоб я його знайшла.

— Я зроблю все від мене залежне,— пообіцяв Страйк.— Власне, ви сказали по телефону, що готові відповісти на кілька питань.

Вираз обличчя Делли став закритим.

— Не думаю, що можу розповісти щось цікаве, але питайте.

— Можемо ми почати з Джаспера Чизвелла і зі стосунків з ним — ваших і вашого чоловіка?

З виразу Деллиного обличчя було зрозуміло, що вона вважає питання нахабним і дещо абсурдним. Холодно усміхнувшись і звівши брови, вона відповіла:

— Ну, я мала з Джаспером професійні стосунки, це очевидно.

— І як вони складалися? — спитав Страйк, поклав у каву цукор, розмішав, відпив.

— Зважаючи на те,— відповіла Делла,— що Джаспер найняв нас шукати компромат на нас, відповідь на це питання ви вже знаєте.

— Тобто ви наполягаєте, що ваш чоловік не шантажував Чизвелла, так?

— Звісно, наполягаю.

Страйк розумів: якщо тиснути на Деллу в цьому питанні — коли накладення абсолютної заборони уже показало, як далеко вона готова піти, щоб захистися,— це тільки відверне її. Тут потрібен був тимчасовий відступ.

— А що з рештою Чизвеллів? Ви з ними колись контактували?

— З деякими — так,— дещо сторожко відповіла Делла.

— І як вони вам?

— Я їх майже не знаю. Ґерайнт каже, що Іззі дуже працьовита.

— Покійний син Чизвелла був у британській збірній з фехтування з вашою донькою, так?

М’язи на її обличчі смикнулися. Страйкові це нагадало те, як ховається анемон, відчувши хижака.

— Так,— відповіла Делла.

— Вам подобався Фредді?

— Я, здається, з ним і не розмовляла. Ґерайнт возив Ріяннон на всі турніри. Він був знайомий з командою.

Тіні від стеблин найближчих до вікна руж простягнулися ковроліном, мов ґрати. На фоні буревієм металася симфонія Брамса. Непрозорі скельця Деллиних окулярів посилювали відчуття незрозумілої загрози, і хоч Страйк не боявся, на думку спали сліпі оракули та провидці зі стародавніх міфів і надприродна аура, яку здорові приписували цій конкретній інвалідності.

— Що саме, на вашу думку, спонукало Джаспера Чизвелла шукати на вас небажану інформацію?

— Він мене не любив,— просто відповіла Делла.— Між нами часто виникала незгода. Він походить із середовища, де все, що відхиляється від тамтешніх усталених норм, вважається підозрілим, неприроднім, навіть небезпечним. Містере Страйк, він був багатим білим чоловіком консервативних поглядів і вважав, що при владі найкраще перебувати винятково багатим білим чоловікам консервативних поглядів. У всьому він прагнув відновити статус-кво, до якого звик замолоду. Прямуючи до цієї мети, він часто виявляв безпринципність і лицемірство.

— Якого штибу?

— Спитайте в його дружини.

— Ви знайомі з Кінварою, так?

— Не можу сказати, що аж знайома. Але деякий час тому спілкувалася з нею за обставин, дуже цікавих у світлі публічних заяв Чизвелла про святість шлюбу.

У Страйка складалося враження, що попри вишукану мову і щиру занепокоєність долею Ааміра, Делла розповідає всі ці речі з насолодою.

— Що саме сталося? — спитав Страйк.

— Одного вечора Кінвара несподівано пізно приїхала до міністерства, але Джаспер уже виїхав до Оксфордширу. Гадаю, вона хотіла заскочити його зненацька.

— Коли це сталося?

— Приблизно... щонайменше рік тому, так. Незадовго до парламентських канікул. Кінвара була у вкрай стресовому стані. Я почула якийсь гамір і вийшла дізнатися, що діється. З того, як усі в приймальні мовчали, можу сказати, що вони були в шоці. Кінвара надзвичайно емоційно вимагала зустрічі з чоловіком. Я спершу подумала, що в неї якісь страшні новини, тож вона хоче бачити Джаспера, бо потребує розради й підтримки. Я запросила її до свого кабінету. Щойно ми опинилася наодинці, Кінвара зовсім зірвалася. Важко було розібрати, про що саме їй ідеться, але з того, що я зрозуміла,— провадила Делла,— вона щойно дізналася про іншу жінку.

— Вона казала, хто то?

— Здається, ні. Можливо, казала, але вона була... О, все це було вкрай неприємно,— строго мовила Делла.— Складалося враження, що вона переживає якесь горе, а не кінець шлюбу. «Я була лише частиною його гри», «він мене ніколи не кохав» тощо.

— Про яку гру, на вашу думку, йшлося? — спитав Страйк.

— Гадаю, про політичну. Кінвара говорила про своє приниження: що їй сказали, ніби свою роботу вона вже виконала... Розумієте, Джаспер Чизвелл був дуже амбітною людиною. Його кар’єра вже зазнала краху через його невірність. Гадаю, він дуже холоднокровно обирав нову дружину, яка би прикрасила його імідж. Жодних більше італійок на одну ніч, бо до Кабінету міністрів тобі буде зась. Мабуть, він вирішив, що Кінвара сподобається консерваторам з його рідного округу. З пристойної родини, любить коней. Невдовзі по тому я дізналася, що Джаспер запроторив її до психіатричної клініки... Мабуть, так родини штибу Чизвеллів дають раду надмірним виявам емоцій,— мовила Делла і відпила ще вина.— Однак Кінвара лишилася з ним. Звісно, люди, бува, лишаються, навіть коли з ними поводяться обурливо. Я чула, як Джаспер говорить про Кінвару так, ніби вона — якась недорозвинена дитина. Пам’ятаю, він казав, що мама «наглядала» за Кінварою на її день народження, бо сам він мусив голосувати в парламенті. Звісно, він міг домовитися з кимсь із лейбористів про взаємну відмову від голосування. Але йому просто було байдуже. У таких жінок, як Кінвара, все відчуття власної цінності ґрунтується на статусі й успішності шлюбу, тож, звісно, коли щось іде не так, їх це просто вбиває. Гадаю, всі ці її коні — то продуха, така собі сублімація... а, так,— сказала Делла,— щойно згадала... Останнє, що я від неї почула того дня, це що вона має, на додачу до всього, їхати додому і приспати улюблену кобилу.

Делла намацала широку м’яку голову Ґвінн, яка лежала біля її крісла.

— Мені стало так її шкода. Тварини в моєму житті завжди були великою розрадою. Важко перебільшити втіху, яку вони іноді приносять.

На руці, що гладила собаку, досі виднілася обручка, а ще Страйк помітив