Читати книгу - "Гірка правда"

Прочитавши це, може деякі жінки-українки з Великої України пригадають собі, як довго ще чекали на своїх чоловіків, одержавши з "военкомату" повідомлення: "пропав безвісті". А він пропав від кулі С.Б. ОУН, потім ОУН-УПА.

Запущена ОУН народовбивча машина працювала на всю потужність, а час не стояв на місці. Після поразки під Сталінградом, почався відступ німецьких військ. Почався теж похід за ними тих тисяч українців, котрі, ненавидячи біьшовиків, спершу повірили німцям, пішли працювати в адміністрацію тощо, і котрі знали - що їх чекає з приходом радянської влади. Вони не були ні комуністами, ні тим більше націоналістами. Це були здебільша ті, кого не встигла перемолоти більшовицька машина смерті. Вони почали вливатися в Західну Україну, в Галичину. Між ними був теж Грицько Сірик, автор десяти книжок, виданих власним коштом - людина чесна. Там вони зіткнулися з українським націоналізмом, з ОУН Бандери і Мельника. Що розумний люди, в тому й з ОУН-б, почали усвідомлювати собі, що Німеччина зазнає в цій війні поразки. Проти неї воює Захід. Треба думати наперед, треба думати про майбутнє.

На цьому тлі доходить до III ВЗУН Ст. Бандери. Передумовою зміни тактики і пропаганди ОУН-б була розбіжність між завданням і практичними можливостями їх реалізації... в невдачі поширити терен діяльності організації на підсовєтську окупацію... Організація, що теоретично претендувала на організування та провід революції на цілій українській етнічній території, була фактично обмежена під оглядом ідеологічним, програмовим та організаційно-концепційним до українських земель на захід від річки Збруч та до еміграції.... [406]

Незважаючи на демократизуючі постанови III ВЗУН-б, той же автор каже: Однак засади, сформульовані на Віденському Конгресі (1929 р. - В.П.) зберегли свою силу [407]

Я не пишу історію ОУН, тому лише дуже коротко вкажу на зміну тактики і пропаганди ОУН-б. І скажу не своїми словами, а наведу думки двох знавців теми. Говорячи про той з'їзд, тобто III ВЗУН Ст. Бандери, проф. Ярослав Пеленський пише:

Твердження про початок демократизації і прийняття вже тоді демократичної концепції, дещо передчасні. Вживалися терміни, які можна окреслити як "політичний плюралізм". Слово "демократія" в крайових документах ОУН уперше було вжите... у 1951 р. ... Хоч у підпільній публіцистиці термін "демократія" у позитивному контексті вживався вже раніше... Однак в еміграції це становище заперечив сам Степан Бандера... Нині бандерівці... під керівництвом Ярослава Стецька також вживають термін "демократія", хоч до 1960-их pp. у націоналістичній політичній термінології він мав негативне значення. [408]

Інший знавець теми, Роман Борковський, говорячи про політичні реформи, які, неначе, сталися на III ВЗУН Ст. Бандери (21-25.08.1943 p.), каже:

Натомість автократична фракція (ОУН-б - В.П.) на практиці анулювала ці реформи, інтерпретуючи їх у дусі принципів передвоєнної ОУН [409]

Так ось зіткнення ОУН-б зі "східняками" примусило ЇІ до тактичної зміни гасел і напрямків пропаганди, одначе не змінило суті ОУН. III ВЗУН Ст. Бандери відбувся 1943 р., в час, коли шаленіла УПА на Волині. Провід ОУН-б не наказав припинити цю бойню, яка осоромила український народ, "Східняки", отже, мали на ОУН лише мнимий вплив. Твердження, що націоналістичний рух уже в 1943-44 рр, перейшов на демократичні позиції, не має достатніх підстав. [410] На сказане тут повинні б звернути увагу ті в Україні, котрі легковажно піддаються сучасній пропаганді ОУН, зокрема ОУН-б, яка вельми часто посилається на Щ ВЗУН.

Зіткнення ОУН-б зі "східняками", а також перспектива цілковитої поразки гітлерівської Німеччини спричинилися до того, що ОУН-б почала міркувати над створенням підпорядкованого їй, неначе загальнонаціонального, органу. Біля витоків цієї ініціативи було таке: адже західні союзники в жодному разі не розмовляли б з представниками однієї тоталітарної партії, вони могли розмовляти з якимось загальнонаціональним представництвом. Проте задум був шитий грубими нитками - від самого початку й по сьогоднішній день відомо, що тим органом стала Українська Головна Визвольна Рада (УГВР), організована і підпорядкована ОУН-б. Це був суто партійний орган ОУН-б, в якому, "для окраси", фігурували люди з-поза ОУН-б.

Звернімо увагу на те, що УГВР була створена десь у карпатських лісах 11-15 липня 1944 p., коли на всій території України була вже радянська влада.

Головою Генерального Секретаріату УГВР і генеральним секретарем військових справ став Роман Лозовський, тобто Роман Шухевич.[411] Силкуючись представити УГВР як понадпартійний орган, ОУН одночасно не мала в УГВР партнерів, котрі були б представниками інших організованих політичних сил. Вона сама, тобто ОУН-б, поділилася впливами і відповідальністю, - як сказала Дарія Ребет.[412] Секретарем у закордонних справах став Максим Рубан, тобто Микола Лебедь.[413] Саме в цьому слід бачити початок дальшого життєвого шляху недосяжного для органів юстиції кол. СРСР Миколи Лебедя.

Як "міністр" закордонних справ УГВР, Микола Лебедь мав змогу встановити контакти з західними альянтами, мав змогу перевезти на