Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

не вдавалося сформулювати, проте завтра вранці на нараді в інспектора Бубланськи вона збиралася порушити це питання. Вона й сама не могла собі пояснити, чому їй раптом перестала подобатися версія, згідно з якою Лісбет Саландер була єдиною підозрюваною в убивстві.

На цьому вона завершила робочий день, рішуче вимкнувши комп’ютер і заховавши в стіл дискети. Вона наділа куртку, погасила настільну лампу і, вийшовши з кабінету, вже почала замикати двері, як раптом у кінці коридору їй почулися якісь звуки. Вона насупила брови — їй здавалося, що в усьому відділі, окрім неї, вже не залишилось ані душі. Двері до кабінету Ханса Фасте були прочинені, і, підійшовши ближче, вона почула, як він розмовляє по телефону.

— Це, безперечно, поєднує одне з іншим, — мовив Фасте.

Трохи постоявши вагаючись, вона набралася духу і постукала по одвірку. Ханс Фасте різко скинув головою і подивився на неї. Вона помахала йому розкритою долонею.

— Мудіґ ще тут, — повідомив Фасте в слухавку. Він кивав, слухаючи співрозмовника, але не спускав ока з Соні. — Добре. Я їй передам, — сказав він і поклав слухавку.

— Бубла, — пояснив він. — Навіщо ти прийшла?

— Що там «поєднує одне з іншим»? — спитала вона.

Він пильно подивився на неї.

— Підслуховуєш під дверима?

— Ні. Але твої двері були відчинені, і ти сказав ці слова в той момент, коли я постукала.

Фасте знизав плечима:

— Я зателефонував Бублі, щоб повідомити, що з криміналістичної лабораторії нарешті надійшли корисні дані.

— Та що ти!

— У Даґа Свенссона був мобільник з сім-картою компанії «Комвік». Нарешті вони відшукали список його розмов. Список підтверджує, що о двадцятій годині дванадцять хвилин у нього відбулася розмова з Мікаелем Блумквістом. Отже, Блумквіст у цей час справді гостював у сестри.

— Чудово. Але я не думаю, що Блумквіст має якесь відношення до вбивства.

— Я теж не думаю. Але Даґ Свенссон зробив того вечора ще один дзвінок. О двадцять першій тридцять чотири, і розмова тривала три хвилини.

— І що?

— Він телефонував адвокатові Нільсу Б’юрману на його домашній телефон. Іншими словами, з’являється зв’язок між двома вбивствами.

Соня Мудіґ поволі опустилася в крісло для відвідувачів.

— Прошу! Сядь, будь ласка, я не проти!

Вона не звернула уваги.

— Гаразд. Як виглядає часова схема? Відразу після восьмої Даґ Свенссон телефонує Мікаелеві Блумквісту і домовляється про те, щоб зустрітися з ним пізніше. О пів на десяту Свенссон телефонує Б’юрману. Перед самим закриттям крамниці, тобто близько десятої, Саландер купує в Енскеді сигарети. На самому початку дванадцятої Мікаель Блумквіст і його сестра приїздять до Енскеда, а о двадцять третій одинадцять він телефонує до чергової служби.

— Схоже, що все сходиться, міс Марпл!

— Але насправді нічого не сходиться. За даними патологоанатома, Б’юрмана застрелили між десятою і одинадцятою годинами вечора. Саландер у цей час уже була в Енскеді. Ми ж вважали, що Саландер спершу застрелила Б’юрмана, а потім уже пару в Енскеді.

— Це нічого не означає. Я ще раз поговорив з патологоанатомом. Ми виявили Б’юрмана тільки наступного дня увечері, тобто майже через добу. Патологоанатом говорить, що час смерті може розходитися із зазначеними даними на годину.

— Але якщо ми знайшли знаряддя вбивства в Енскеді, то Б’юрман був першою жертвою. Тоді, значить, вона повинна була застрелити Б’юрмана після двадцять першої тридцяти чотирьох і відразу ж приїхати в Енскед купувати там сигарети. Хіба цього часу вистачило б, щоб добратися від Уденплана до Енскеда?

— Так, вистачило. Вона їхала не громадським транспортом, як ми думали раніше. У неї ж було авто. Ми з Сонні Боманом тільки що перевірили це, і нам цілком вистачило часу.

— Але потім вона чекає годину, перш ніж застрелити Даґа Свенссона і Міа Берґман. Що вона робила весь цей час?

— Пила з ними каву. У нас є її відбитки, зняті з філіжанки.

Він кинув на Соню Мудіґ торжествуючий погляд. Вона зітхнула і кілька хвилин помовчала.

— Хансе, ти ставишся до цього так, ніби для тебе це питання престижу. Іноді ти буваєш кінченим поганцем і можеш допекти людину до живих печінок, але зараз я постукала до тебе, щоб попросити вибачення за ляпас. Це була з мого боку нестриманість.

Він довго дивився на неї.

— Знаєш, Мудіґ, ти, можливо, і вважаєш мене за поганця. А я вважаю, що ти поводишся непрофесійно і тобі нема чого робити в поліції. Принаймні, на цьому рівні.

Соня Мудіґ подумала, що їй є що йому відповісти, але вона тільки знизала плечима і встала з крісла.

— Гаразд. Тепер ми з’ясували, що одне про одного думаємо, — сказала вона.

— Ми з’ясували, що думаємо одне про одного. І повір мені, ти довго тут не затримаєшся.

Вийшовши з кабінету, Соня Мудіґ зачинила за собою двері різкіше, ніж збиралася, і пішла вниз, у гараж по своє авто. Не можна давати цьому бісовову дурню її розізлити!

Ханс Фасте самовдоволено посміхався, дивлячись на зачинені двері.

Щойно Мікаель Блумквіст прийшов додому, як задзвонив його мобільний телефон.

— Привіт! Це Малін. Ти можеш говорити?

— Так, звичайно.

— Вчора мені раптом упала в очі одна річ.

— Розповідай!

— Я перечитувала в редакції добірку газетних вирізок про полювання на Саландер і наткнулася на великий розворот про її перебування в психіатричній лікарні.

— Ну?

— Можливо, це і не має такого значення, але я здивувалася, чому в її біографії є така велика прогалина.

— Прогалина?

— Отож! Там є багато деталей про всі скандали, в яких вона була замішана, коли ходила до школи. Скандали з учителями й однокласниками і таке інше.

— Так, я пам’ятаю. Якась учителька сказала, що боялася її, коли вона вчилася в середній школі.

— Бірґітта Міоос.

— Так, саме так.

— Є чимало подробиць про той час, коли Лісбет лежала в дитячій психіатричній лікарні, плюс сила деталей про прийомні сім’ї, в яких вона жила, коли була підлітком, про бійку в Старому місті та інше.

— Так. І в чому ж сіль?

— Її забрали до психіатричної лікарні незадовго до того, як їй сповнилося тринадцять років.

— Так.

— Але там ні слова не сказано про те, чому її відправили до лікарні.

Мікаель помовчав.

— Ти думаєш, що…

— Я думаю, що коли дванадцятилітню дівчинку направляють до психіатричної лікарні, то для цього має бути вагома причина, щось важливе, що сталося перед цим. А в її випадку повинна була статися якась значна подія в біографії, щось зовсім надзвичайне. А тим часом ніякого пояснення немає.

Мікаель спохмурнів.

— Малін, мені відомо з надійного джерела, що існує поліцейське розслідування у справі Лісбет Саландер, датоване лютим