Читати книгу - "Сонячний Птах"

Рукою він подав сигнал у себе за спиною, й усі голови в залі обернулися до парадного входу.

Височенна постать Тимона з’явилася на порозі зали. Раб перетнув усю довжину й зупинився біля Гая. Він подивився в обличчя Ланнона лютими задимленими очима.

Гай прошепотів:

– Униз!

І штовхнув раба-велетня ліктем у бік. Тимон повільно опустився на одне коліно й нахилив голову.

– Але ж він належить богам, – хрипко заперечив Ланнон. – Ти оголосив, що він богопозначений, жерче!

І Гай зібрав усю свою рішучість, щоб сказати брехню, вчинити блюзнірство. Попри той факт, що він уже все пояснив і богам, і Тимонові, він почувався ніяково. Гай мусив повернути собі довіру й ласку царя, й він розумів, що для цього існує лише один шлях. Ланнон був гордий. Він сам загнав себе в глухий кут і вийти з нього не міг. Гай повинен зробити пропозицію. Він попросив великого Ваала, щоб той дозволив йому знехтувати позначку на нозі раба. Він попросив про це вголос, міряючи кроками дах свого будинку в середині дня. Далекий гуркіт літнього грому став тією відповіддю, на яку сподівався Гай. Боги відповіли йому, але Гай нервував, відповідь здалася йому досить ухильною й не позбавленою певної двозначності. Для Гая також було дуже важко признатися в тому, що він помилився – це суперечило його сутності.

– Мій володарю, – сказав Гай. – Я помилився. Боги мені повідомили, що той знак на нозі – несвященний.

Ланнон витріщився на Гая. Він легенько похитав головою, так ніби не хотів вірити власним вухам.

– Ти хочеш сказати – ти віддаєш його мені без будь-яких умов? Тобто я можу порішити його негайно, якщо захочу? – Він нахилився вперед, дивлячись на Гая. – То ти віддаєш його мені, не ставлячи переді мною жодних умов?

– Я проголосив свою любов до царя, – сказав Гай і штовхнув Тимона ногою.

Могутнім і лунким басом Тимон повторив свої слова майже досконалою пунічною мовою:

– Я прийшов сюди як живий доказ цієї любові.

Ланнон відхилився назад на подушках. Він поміркував, і похмурий вираз повернувся, коли він побачив, у чому суть того, що відбувається.

– Ти намагаєшся накинути на мене ланцюги. Умови існують – вони тільки ліпше приховані, – сердито пробурчав він.

– Ні, мій володарю. Йдеться не про ланцюги, а по шовкові ниті дружби, – лагідно сказав йому Гай.

Вони подивилися один одному у вічі. Ланнон почервонів від гніву, Гай лишався врівноважений і спокійний.

Потім несподівано обличчя Гая різко змінило вираз, і його темні очі зблиснули. Сережки на його щоках затанцювали від стримуваного сміху. Ланнон розтулив рота, щоб гаркнути на нього, відкинути його подарунок і пропозицію дружби. Натомість у його горлі забулькотів сміх і зірвався з розтулених губів. Він сміявся доти, доки сльози потекли йому по щоках, і між нападами сміху він стогнав від болю у м’язах живота.

– Лети для мене, Сонячний Пташе, – пробелькотів він, і Гай упав поруч нього на подушки й затрусився та затремтів від сміху.

– Ричи для мене, Великий Леве Опета! – вигукнув він, і дівчина-рабиня налила повну чашу вина й принесла йому.

Гай великими ковтками випив половину й передав чашу Ланнону. Той осушив її. Кілька цівок вина потекли з кутиків його рота на золоту бороду. Він розбив чашу об кам’яну підлогу, потім ухопив Гая за плечі.

– Ми згаяли багато часу, мій Сонячний Пташе. Надолужмо його. Що ми зробимо насамперед?

– Вип’ємо, – сказав Гай.

– Це добре, – погодився Ланнон. – А потім?

– Влаштуємо полювання, – запропонував Гай, обравши ті види діяльності, які були найдорожчими для царя.

– Полювання! – луною відгукнувся Ланнон. – Покличте моїх майстрів полювання – завтра вранці ми влаштуємо полювання на слона!

– Астарто, мати землі, нехай примножиться твоя краса й затопить мою душу, – мурмотів Гай, граційно розгойдуючись і дивлячись на нічне небо.

Він заточився, але стіна не дала йому впасти на землю, і він продовжив спостереження за астрономічними явищами в небі. Чотири срібні місяці висіли над містом, яке втішалося бенкетуванням. Гай заплющив одне око, й три з чотирьох місяців зникли – розплющив його, і вони знову з’явилися.

– Астарто, спрямуй кроки твого слуги, – попросив Гай, відштовхнувся від стіни й пішов униз вузеньким провулком до гавані.

Він спіткнувся об тіло, яке лежало в темряві, й нахилився, хитаючись, щоб з’ясувати, чи є там знаки життя.

Тіло захрипіло й забурчало, коли він перекинув його на спину, й теплий фруктовий запах вина долетів до Гая. Воно нагадало йому лежачі постаті, які він покинув у банкетній залі, в палаці. Головний там Ланнон, він усміхається уві сні.

– Сьогодні ти в добрій компанії, громадянине Опета, – захихотів Гай і, спотикаючись, подибав униз провулком.

В одному з кутків біля стіни заворушилася чорна тінь. Гай із цікавістю втупився в неї, побачив одне тіло, дві голови, почув уривчасте дихання, палкі зітхання. Рухи були невеличкі, але непомильні. Гай усміхнувся, спіткнувся й мало не впав. Він побачив здивоване дівоче обличчя, яке обернулося до нього з темряви.

– Нехай усе плодоносить, – сказав він їй урочистим голосом і пішов далі.

Коли рушив із місця, ще одна постать вислизнула з темного провулка й пішла слідом за ним. Постать у плащі з каптуром, сплетеному з грубих коричневих ниток, рухалася скрадливо й обережно.

Береги гавані, освітлені багаттями, заполонили гуляки. Червоні відблиски полум’я яскраво відбивалися на тихих і чорних водах озера. Навколо багать танцювали юрми людей, з’єднавшись руками. Деякі жінки зовсім забули про стриманість, були голі до пояса, а вино струменіло по їхніх голих тілах, наче кров.

Гай на мить зупинився, щоб подивитися на них, і постать за ним відступила назад і змішалася з розвеселеним натовпом.

Гай пішов далі, і постать у плащі поквапилася за ним. Провулок, який вів до будинку Гая, поринув у глибоку темряву, але лампа тьмяно горіла в ніші над ворітьми, залишена там, щоб привітати хазяїна, коли той повернеться додому.

Гай намацував дорогу до світла, коли постать переслідувача наблизилася до нього мовчки й швидко. Тупотіння його власної ходи заглушило шелестіння одягу й легкі кроки позаду нього.

Гай дійшов до воріт і зупинився в тьмяному світлі лампи. Його кинджал був під плащем, а руку, призначену для меча, він простяг, щоб натиснути на клямку воріт. У цю мить, коли він був не готовий і погано зберігав рівновагу, темна постать накинулася на нього з пітьми. Чиясь рука схопила Гая за зап’ясток, і його відкинуло до стіни поруч із ворітьми. Вино вповільнило його рефлекси, він подивився вгору в здивуванні й тривозі і побачив