Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

— Поїхали до Анни, — мовив він водієві, розслаблено відкинувшись на сидіння.

Дмитро підійшов до дверей Анниної квартири, обтрусивши одяг і зосередившись, щоб надати собі якнайсерйознішого вигляду. Він трохи захмелів, але все ж відчував рішучість, яка залишилася з ним від усієї дороги сюди. Двері відчинилися, і перед ним постала Зоя, з легким виглядом неприхованого здивування.

— Ого, не очікувала такого пізнього візиту, — Зоя схрестила руки на грудях. — Щось трапилося?

— Анна вдома? — Дмитро прямо перейшов до справи, намагаючись не звертати уваги на її тон.

— Вдома чи ні, — Зоя усміхнулася холодно, — вона не звітує переді мною. Може, взагалі у справах.

— У справах? — Дмитро хотів розвернутися й піти, але Зоя зробила крок убік і кивнула в бік кімнати, наче запрошуючи зайти.

— Слухай, а може, ти все ж зайдеш? Стільки справ нагромадилося, і з Анною ми не так часто бачимося, як колись… Не варто ж тобі стояти тут на порозі.

Дмитро скептично примружився, але щось у її словах відгукнулося. Він все ж пройшов всередину, думаючи, що не завадило б розібратися з деякими питаннями. Сів у вітальні, оглядаючись навколо, наче сподівався побачити сліди присутності Анни.

— То де Микита? Твій… — Дмитро затнувся, — наш син?

— Спить, як і належить дітям у такий час, — відповіла Зоя, підкресливши кожне слово з особливою іронією. — А ти що, прийшов із наміром влаштувати нічний допит?

— Скоро тест ДНК, і якщо він покаже, що син не мій, то тобі доведеться відповідати за брехню, — голос Дмитра став гострим і холодним.

Зоя хмикнула, наче його слова її анітрохи не зачепили.

— Ой, як страшно, — вона зітхнула і поглянула на нього, ледь стримуючи усмішку. — Може, все ж віскі з бокалу, а не з пляшки, Дмитре? Не личить тобі так.

Не дочекавшись згоди, Зоя зникла на кухні, а за мить повернулася з двома бокалами. Дмитро підняв свій, обережно відпиваючи, а Зоя, схиливши голову, уважно дивилася на нього.

— Знаєш, Дмитре, ти завжди був надто прямолінійний. Але ж світ не чорно-білий, ти ж сам знаєш, — вона вимовила це з натяком, граючи своїми словами, наче випробовуючи його терпіння.

Дмитро пригубив віскі знову, відчуваючи, як тепло алкоголю розтікається тілом.

— Просто відверто скажи, Зоє, — його голос став приглушеним і трохи розмитим. — Чого ти домагаєшся?

— Я? — Зоя нібито здивувалася. — Я просто хочу, щоб все було на своїх місцях. Щоб наші з тобою… справи були завершені. Щоб Микита мав міцну сім’ю і батька на якого він заслуговує.

Її слова заглушувалися, і Дмитро знову зробив ковток. Свідомість почала трохи затьмарюватися, кімната здавалась усе більш розмитою, слова — віддаленими. Його голова повільно схилялася вперед, а очі самі закривалися.

— Спи, Дмитре, — тихий голос Зої луною пролунав у його розумі, перш ніж усе занурилося в густу, непроникну темряву.

Приблизно черз хвилин сорок, Анна спокійно відчинила двері, увійшла до квартири і, роздіваючись, ледь стримувала усмішку. Її плечі нарешті розслабилися після довгого дня. Пакети з продуктами приємно важчали в руках, обіцяючи затишний вечір. Вона зібралася на кухню, передчуваючи, як зробить собі чашку гарячого чаю, але, зайшовши всередину, завмерла. На стільниці стояли два бокали — недопиті, з легким ароматом віскі, що відчувався у повітрі.

«Це ще що таке?» — подумала Анна, виливаючи рештки напою в раковину з недовірою. Її роздратування наростало. Зоя не лише оселилася тут на невизначений час, але ще й почала приводити когось до її дому? Ця думка обурила її настільки, що вона рішуче пішла до вітальні, щоби розібратися з тим, що відбувається.

Вона вже майже ввійшла, але те, що побачила, вибило з неї ґрунт під ногами. Розкладений диван, на якому, здавалося, усе кричало про безсоромність. Дмитро лежав на боці, майже роздягнений, його сорочка була розстебнута, а рука безсило звисала з краю подушки. Поруч, ніби демонстративно, вдаючи з себе господарку ситуації, влаштувалася Зоя — у мереживному пеньюарі, безтурботно закинувши одну ногу на Дмитра і обійнявши його так, ніби це було абсолютно природно.

Серце Анни на секунду зупинилося, а потім шалено закалатало, охоплене шоком і образою. Вона не знала, на що дивитися: на Зою, що цинічно влаштувалася поруч, або на Дмитра, який, мов безвільна лялька, лежав під її «опікою».