read-books.club » Фентезі » Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса 📚 - Українською

Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лукомор'я. Дубль два" автора Лара Роса. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 122 123 124 ... 166
Перейти на сторінку:

– Можу спробувати.

– Здивувати ще більше?

– Якщо вдасться, – кивнув він.

– Добре, – вона прикрила повіки, – готова дивуватись далі.

Ігор встав за її спиною, зосередився, намагаючись до дрібниць відтворити розташування всіх об’єктів, а потім обхопив дівочі зап’ястя й звів її долоні разом – човником.

– Можеш дивитись, – він відпусти її руки.

Лєра розплющила очі й втупилась у свої долоні:

– Це… це що? – збиваючись, промовила вона.

В її долонях палахкотіла рожево-помаранчевим світлом сяюча зірка розміром з величенький грейпфрут. Декілька зірок меншого розміру втікали донизу, окреслюючи вигинистий контур, схожий на хвоста, і ще декілька розташувались по боках зверху від тієї, що була у руках дівчини. Ігор стояв трохи збоку від Лєри й намагався розгледіти, які емоції в ній зараз плескотяться. Поки що він бачив лише трохи ошелешений погляд її.

– Це – Антарес, – кивнув він на весело мигочущий шар. – Найбільш яскрава зірка з сузір’я Скорпіону.

Вона обережно повернула до нього голову, наче боячись розплескати зіркове сяйво, що грало теплими переливами у її долонях:

– Ти…, – дівчина раптом змовкла, прикусила нижню губу й сумно посміхнулась, – зняв з неба.. для мене зірку?!

Лєрка дивилась на нього підозріло заблискотівшими очима. Схоже, він викликав в неї трохи не ті емоції, що планував, зачепивши не ті струни душі, котрі варто було торкати, в усякому разі, зараз.

– Зняв зірку – це гучно сказано, – спробував він посміхнутись. – Гадаю, смажитись у променях справжньої – тобі навряд чи заманулось би.

Стрімко розвернувшись, Лєра притиснулась до нього, сховавши обличчя на його грудях, звідки почулось приглушене:

– Ігоре Дмитровичу! Помовчіть, будь ласка…

Колвін обережно обійняв її за плечі:

– Як скажеш.

Деякий час вони так і стояли: вона, замислившись про щось своє, та він, слухаючи її дихання. Ігор чудово зрозумів, що він розбурхав: у житті цього невгамовного дівчиська було надто мало свят, та ще менше – подарунків. В нього вже були сумніви: чи варто тривожити її шалом емоцій, чи, може, краще видавати їх більш дозовано? Відповідь на його питання прийшла самостійно.

Лєра відсторонилась від нього й, здійнявши обличчя, піймала його погляд:

– Можемо йти на бал.

Губи дівчини посміхались, а от очі – і він це точно помітив – ні. Ігор торкнувся пальцями її щоки, ніжно гладячи шкіру:

– Впевнена?

У синьо-зелених глибинах все ж засяяли смішливі іскорки:

– Я не розпливусь калюжкою, якщо ти про це.

– Лєр…

Він зробив крок до неї, та вона викинула вперед руку долонею догори, й над нею затріпотіла спочатку димчаста імла, котра поступово стала набувати обрисів певної рожево-помаранчевої сферичності, з точністю повторюючи той самий ілюзорний Антарес, що відтворив він. Ігор ошелешено втупився в мінікопію зірки:

– Як?!

Лєра, з задоволеним виглядом, знизала плечима:

– В мене чудовий вчитель, котрий постійно повторює про те, що вірно сполучені: візуалізація, намір та прикладена до них енергія, обов’язково нададуть потрібний результат, – вона здійняла на нього вже цілком смішливі очі. – Ти ж подарував мені зірку? Я її забрала.

Копія Антареса, що вийшла у Лєри, не була породженням ілюзорних чар кімнати – Ігор це добре бачив. І це не було елементом навіювання. То був справжній згусток енергії, котрому вона змогла надати форму зірки. Навіть не її власна ілюзія! Але як в неї вийшло?! Він дивився на дівчину ошелешеним поглядом, прикидаючи: скільки ще сюрпризів таїться в цьому немислимому дівчиську?! Так, вона дуже талановита, при тому, інколи, надто несподівано.

Зірка в Лєркиній руці поступово розчинилась, і дівчина помахала цією самою рукою в нього перед носом:

– Ігоре Дмитровичу! З вами все гаразд?

Він, несподівано для неї, спіймав її за талію й притяг до себе:

– Лєрка! Я тебе попереджав: ще раз так назвеш…

Дівчина скинула голівку, нахабно усміхаючись на його слова:

– І що буде?

– Покусаю, – він хижо втупився в її шию.

Лєра зухвало нахилила голову в бік, наче навмисне підставляючи місце для укусу:

– Тут?

Ігор важко зітхнув:

– Я дивлюсь: на бал ти вже не хочеш?

Вона миттю вирівнялась, відсторонилась, стерла з обличчя посмішку й одразу стала серйозною до такого ступеня, що уся її смішливість та дуріння розчинились без залишку, залишивши перед ним гарну дівчину, що вирізнялась приголомшливою грацією й флером справжнього аристократизму. В нього навіть сумніви з’явились: а чи так добре він її знає?

Лєра змінилась миттєво, в усякому разі – зовнішньо, демонструючи образ, який він в ній ніколи не бачив. І зараз він не знав: радіти цьому, чи ні? Якби не сукня, вона б здавалась сніговою королевою. Хоча, ні: вогняною. Гарна, ефектна, неприступна. Наблизишся – обпечешся. Просто квінтесенція полум’я! Сам собі позаздрив. Чи ні? Приємно, звісно, милуватись нею, та зараз він зрозумів, що незносне створіння, яке періодично виносить його мізки, здається, йому ближче та рідніше.

Ігор подав їй руку:

– Значить, не передумала.

Посміхнувшись самими куточками губ, Лєра вклала свої пальці до його долоні:

– Якщо хтось забув, можу нагадати: сам же й наполягав.

– Так-так, я пам’ятаю, – він пригнічено подивився на неї. – А, може, обійдемось без балу?

Вона чарівливим крилом війнула бровою, обдаючи його осудливим поглядом:

– Не обійдемось. От тепер я хочу його побачити. Чи, – вона підозріло примружилась, – у комусь знов власник прокинувся?

Невдоволено поморщившись, Колвін поклав її руку на згин свого ліктя й повів до виходу з кімнати. У залі продовжували кружляти пари посеред вже злетілих до самої стелі зірок, потопаючи ногами у ледь підсвітлених хмаринках. Ігор скосив погляд на Лєру: її очі сяяли азартом, а він зрозумів, що екзекуції танком йому не минути. Подумки він лиш молився, що не остаточно забув, як вести у вальсі партнерку, не віддавлюючи при цьому її ніг.

1 ... 122 123 124 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"