read-books.club » Сучасна проза » Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим 📚 - Українською

Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

126
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нитки долі: Жереб кинуто" автора Таша Клим. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 122 123 124 ... 211
Перейти на сторінку:

Я повернувся до друга й побачив, як той із посмішкою грає бровами. Схоже, ситуація з нашою невеличкою таємницею його бавила. І коли жарт не вдався з Джоном, він вирішив переключитися на мене.

— Гей, — озвалася Джесс. — А тим, хто не слухає цей чортів гурт, можна замовляти? — схрестивши руки на грудях, вона схилилася праворуч і подивилася на Джеймса зі скинутою бровою.

Не змовляючись, ми з хлопцями розсміялися через висловлювання Джессіки, викликавши тим самим здивовані погляди дівчат.

— Хтось має вихід в інтернет? Хочу згадати акорди та слова однієї пісні, — посміюючись, поцікавився я в сусідок.

— Зараз усе буде, — з азартом відповіла Вікі.

Коли вона швидко відгукнулася на прохання й підскочила з місця, я здогадався, що саме Моллі тоді шепнула їй на вухо.

— Якраз переодягнуся, — додала Вікі, зрозумівши, що своєю поведінкою привернула увагу решти. — У футболці вже прохолодно стає.

Коли вона зникла в наметі, я почав згадувати акорди та слова пісні. Мама любила Елвіса, саме ця його робота була її улюбленою. З гуртом ми виконували рок, тому я давненько не грав нічого подібного для неї. Подумки я поставив собі позначку, що після повернення додому потрібно обов'язково виправитися.

Вікі повернулася досить швидко, простягаючи мені IPod зі знайденою необхідною інформацією. На ній уже були джинсові шорти, а ось футболку вона так і не зняла, зав'язавши її низ на талії. Побачивши це, Джон усміхнувся, як закоханий хлопчисько.

Потрібно віддати належне Моллі та Вікторії, які впоралися на відмінно, відволікаючи Еріку розмовами, щоб я все ж таки зміг награти деякі акорди та освіжити в пам'яті текст пісні. Поки я готувався, вона навіть ходила за склянками й один раз роздавала всім пиво.

Сем із Моллі часто перешіптувалися, дивлячись на мене. І нехай я був зосереджений на пісні, все одно помітив, що в мій бік друг дивився з непроникним виразом обличчя, а ось повертаючись і розмовляючи з Моллі, він усміхався. Уже не доводилося гадати, знає Сем про задумане чи ні.

Востаннє пробігшись по словах, я заблокував IPod і передав його Вікі. Від однієї думки, що я збирався зробити, я відчув приємне хвилювання. Щось схоже не відбувалося зі мною вже давно. А в той момент, я, здається, на всі сто відсотків зміг зрозуміти Джона.

Вставши на одне коліно, щоб було зручніше грати, і повернувшись до Еріки, яка сиділа по-турецьки праворуч від мене, я зазирнув у її очі і сказав:

— Ця пісня для тебе.

Від моїх слів її щоки повільно забарвилися в рожевий, а пишні вії затремтіли. Їй стало ніяково, я знав це напевно, адже по ідеї майже ніхто з присутніх не здогадувався про наші стосунки. Але почувши перші акорди, на обличчі Еріки з'явилася радісна усмішка, а в очах пустотливий блиск.

Коли я заспівав перші слова: «Кохай мене ніжно, кохай мене солодко, ніколи не відпускай…», вона ахнула і відразу ж накрила рота двома долоньками. Її очі блиснули не так, як до цього, а потім я роздивився в них сльози, які в ту ж саму мить скотилися по щоках. Еріка з усмішкою шморгнула носом, і тильними сторонами долонь витерла обличчя. Схрестивши пальці в замок, вона підсунула їх під підборіддя, і сама трохи нахилилася вперед, ближче до мене. На її обличчі сяяла лагідна усмішка, а в очах тепер я бачив лише безмежну ніжність.

Усю пісню ми дивилися тільки один на одного, ніби все навколо в одну мить зникло або стало зовсім неважливим. Здавалося, що я не тільки відчув, а й побачив, як між нашими серцями з'явилася раніше невидима нитка. Кожну клітинку мого тіла сповнювало почуття умиротворення, зцілюючи мене, даруючи надію на те, про що я раніше міг тільки мріяти.

Ніхто з нас двох не думав про друзів поряд, про те, що ми на пляжі в темряві біля багаття. У тому моменті були лише я та Еріка — два закохані серця в безмежному Всесвіті. У ті хвилини я вперше усвідомив усю повноту своїх почуттів. Тієї миті я нарешті зрозумів, що таке справжнє щастя.

Варто було подякувати Моллі, адже пісня якнайкраще передавала моє ставлення до Еріки. Я часто грав і співав її мамі, але тільки тепер зміг зрозуміти сенс. Кожен рядок, кожне слово зачіпали так глибоко, що від почуттів, які переповнювали мене, уже не хотілося стримуватися. Переді мною була дівчина, у яку я закохався без пам'яті. І на якомусь невідомому мені рівні я точно знав, що мої почуття взаємні. Тоді навіщо ми витрачали час на удавання, на таємниці, якщо просто могли бути разом?

Зігравши останній акорд і не роздумуючи над запланованим, я передав гітару Джону. А потім опустився й на друге коліно, схилився до Еріки та припав до губ у ніжному поцілунку. Як і очікувалося, на мить вона завмерла. Але не встиг я подумати, що вчинив неправильно, як теплі долоні накрили мої щоки і Еріка посунулася назустріч, теж ставши на коліна. Я усміхнувся в наш поцілунок, обійняв її навколо талії і притяг до себе. Тісно притискаючись один до одного, ми могли відчувати, як б'ються наші серця, вистукуючи єдиний ритм.

Для мене це був не просто поцілунок. Це було моє мовчазне зізнання в почуттях. Зізнання у всьому тому, що я заспівав. У кожному слові, хоч і не написаному мною, були ми.

Трохи відсторонившись, я чмокнув Еріку в лоба і знову притиснув до себе. Вона ж уткнулася у вигин моєї шиї та обвила руками плечі. І лише тоді наші друзі не витримали. Хтось свиснув, хтось сказав: «Ну нарешті», «Скільки можна було чекати», «Як мило».

1 ... 122 123 124 ... 211
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"