Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ґлиніш випустила Ейрін і мерщій кинулася до найбільшого просвіту між чудовиськами, прикриваючись щитом з темної енерґії. Потвори миттю вгамувалися, бо з власної волі не могли чіпати того, хто володів чорними чарами, а демони не віддавали їм наказу нападати на неї. Вона ледве встигла проминути перші лави нечисті, коли позаду почулося характерне тріщання відьомських блискавок. Ейрін напрочуд швидко опритомніла, відразу зорієнтувалась у ситуації і стала відбиватися.
Лавіюючи між демонами та чудовиськами, Ґлиніш нарешті вибралася з цього пекельного натовпу, а невдовзі вибігла за межі дії світлих чарів Іскри й опинилась у споконвічній пітьмі Тиндаяру. Вона відчула, як по її обличчю течуть гарячі сльози, але не стала їх витирати.
„Вибач, Ейрін. Мені дуже прикро, але так було треба. Сподіваюся, ти вже зрозуміла, що в цьому пророцтві йдеться про нас із тобою. Маю надію, ти погодишся з тим, що наші життя нічого не варті порівняно з долею всього людства. Якби Ворог не отримав твою Первісну Іскру від мене, то в намаганні здобути її привів би в земний світ свої темні орди…“
Коли Ґлиніш лише розробляла план, то не збиралася нікуди втікати, а хотіла залишитися з Ейрін і дозволити їй убити себе. Проте згодом відмовилася від цього задуму, оскільки був ризик, що дівчині вдасться впокорити її, а потім разом з нею повернутись у земний світ, і тоді б жертва, на яку пішла Ґлиніш, виявилася марною. А так Ейрін уже ніщо не врятує. При всій силі її Первісної Іскри, вона не зможе миттєво пробити вихід на поверхню, а демони з чудовиськами постійно атакуватимуть її й не дозволять зосередитись на прокладанні тунелю. Врешті-решт Ейрін знесилиться і стане легкою здобиччю Ан Нувіну…
За півгодини Ґлиніш дійшла до західного кордону Івронаху й опинилася під Едандирським лісом, трохи південніше від Кованхара. Там вона відчула присутність іншої людини, і тут-таки з темряви пролунав схвильований голос Фейлана аб Мередида:
— Колеґо Падерай, це ви?
— Так, професоре, — відповіла Ґлиніш, наблизившись до нього.
— Ну, як там?
— Усе зроблено. Ейрін вер Ґледіс у пастці.
— Нарешті! — радісно вигукнув професор. — Ми з цим упоралися… ну, тобто ви впоралися. А ми лише допомагали демонам збирати фоморайґів. Цілу ніч із ними морочилися. В Острівній півкулі це, звісно, був день.
— То Ан Нувін не створював нових чудовиськ?
— Ні, та й навіщо. Їх і на землі вдосталь.
„Це й на краще,“ — подумала Ґлиніш. — „Що більше Ейрін їх уб’є, то менше залишиться в земному світі.“
— До речі, а де решта ваших колеґ?
— Нещодавно приходив демон і забрав їх із собою. Причини не пояснив, лише сказав, що така воля Володаря. Але повів не до Тір Мінегану, а кудись на південний захід.
— А ви чому залишилися?
— Бо для нас із вами є інше завдання, — відповів Фейлан. Його голос змінився, став напруженим і навіть трохи тремтливим; схоже, нова місія викликáла в професора страх. — А вам хіба нічого не повідомили?
— Тільки про сам факт завдання. Мабуть, демон не бачив сенсу марнувати свій час на детальні роз’яснення, бо ж сьогодні я могла загинути. Просто на хвилю з’явився в моєму сні, я підтвердила, що моя домовленість з Ейрін вер Ґледіс залишається в силі, а наостанок він згадав про нове завдання і про те, що наше коло збереться тут. Власне, тому я й прийшла сюди.
Насправді Ґлиніш не збиралася виконувати ніякого завдання. Зі здійсненням пророцтва її вимушена служба Ан Нувінові закінчилася, і більше ніщо не змусить її знову коритися наказам демонів. Тепер вона мала намір убити всіх відомих їй чорних, заскочивши їх поодинці; а перед тим, по можливості, випитати в них імена інших їхніх колеґ. І та обставина, що решта членів темного кола кудись подалися, залишивши Фейлана самого, дозволяла Ґлиніш негайно перейти до здійснення свого задуму. Щоправда, не тут, не в Тиндаярі, а десь у земному світі — і дрімучий Едандирський ліс цілком годився для такої мети.
— Мабуть, — додала вона, — нам варто вийти на поверхню. Я більше не маю причин приховувати своє ім’я та зовнішність. Невдовзі мене стануть розшукувати ще завзятіше, ніж вас. Тож будьмо знайомі — я Ґлиніш вер Лейфар, асистентка… вже колишня асистентка сестри-наставниці Івін вер Шінед.
— Дуже приємно, колеґо Ґлиніш, — сказав Фейлан. — Запрошую вас погостювати на моєму південному острові. Це надійне місце, ніхто не підбереться до нього непоміченим.
„Острів, так острів,“ — подумала Ґлиніш. — „Професор не спав усю ніч, по дорозі ще дужче втомиться, і я легко з ним упораюся…“
Вона відповіла згодою, і обоє рушили на південь.
— Поки ми йдемо, — через десяток кроків озвалася Ґлиніш, — розкажіть у загальних рисах, що за нове завдання.
— Гаразд, — погодився Фейлан. — Тільки майте на увазі: це завдання винятково для нас двох. Наші колеґи не повинні нічого знати. Певна річ, Володар і їм довіряє, але не в такій мірі, як нам з вами.
— Так, розумію. Звичайно, я мовчатиму. Розповідайте.
— Отже, — почав професор, — ви щось чули про чаклунське повстання на Лахліні?
— Авжеж. До нас доходили деякі чутки. Чи то один чаклун, чи то кілька влаштували бунт на каменярні, звільнили в’язнів, засіли з ними в горах і успішно відбиваються від поборників. Відомо навіть ім’я одного з них — Ейнар аб Дилан з Таркаррая. Навесні вони мають намір захопити який-небудь корабель і дістатися до абрадського берега. А тим часом король Імар аб Ґалвин вирішив скористатися цими обставинами, щоб усунути Конґреґацію від влади. Уже майже цілком встановив контроль над столицею, видав указ, яким позбавив Поборчу Раду багатьох повноважень, а свого двоюрідного брата, що став на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. У вирі пророцтв», після закриття браузера.