Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

Ахруман метнув чергову брилу. Вона врізалась у зміїну голову, і з голосним хрустом проломила її. Змія похиталась у повітрі, завмерла і впала. Земля здригнулась, і повітря загусло. Матір Змій переможена…

Вона ще дихала.

Відьмина рука сама шугонула до кишені і щосили стисла дарований полозом камінь. На диво швидко камінь відповів: потеплішав, заколов у руку й доніс далекий голос:

— Я йду… Я все бачив… Я йду…

Відьма відпустила камінь. Горинь прийде і допоможе Змії.

Тим часом їх помітив і Ахруман.

— Я здолав богиню! Я здолав Матір Змій! То чи зупинить мене якась відьма?

І підняв ногу, щоб наступити на Рутенію.

Відьма крикнула, замахнулась і виросла до Ахруманових розмірів. Золота перетворився на палахкий щит і опинився у відьминих руках. Віт обернувся на яскраву жовту кулю.

Ахруман відступив. Ударив. Рутенія підставила щит, і той завиграшки відбив палицю. Ворон не спинив рух відбитої палиці, а продовжив його й у розвороті наніс удар по нозі. Миттю жовта куля кинулась до рани, затягнула її.

Рутенія стояла непорушна, неушкоджена. Ахруман, виснажений попередніми битвами, хитався.

Їй хотілося кричати, просто в обличчя ворогу. Що вони не дадуть йому дістатись каменя. Що вона знайшла відповідь на своє питання, вона зрозуміла, що він не лише був, але й лишається звичайною людиною, якою рухають звичайні людські потреби і бажання. Що його перемога стане його кінцем. Бо не буде більше над ким вивищуватись. Він стане богом, а куди далі? Він зітре з лиця землі добро, але з ким він тоді буде боротися? Над ким пануватиме? Йому ніколи не вдасться втамувати всеохопну жагу до влади, яка ростиме, ширитиметься і проковтне згодом і його самого!

Але вона нічого не сказала. Натомість замахнулась сокирою. Щось срібне і дрібне кинулося навперейми.

— Не вбивай! — кричало воно тонким голоском. — Бо з ним помру і я, і Дзеванна!

«Русана!» — здогадалась Рутенія, і відчула, як напнулися нитки, що живили чугайстра. Це Боримисл відчув її присутність.

Ахруман зареготав:

— Ти… ха-ха… не можеш мене… ха-ха-ха… вбити! Здолавши мене, ти загубиш друзів! Ти уб’єш Дзеванну! Ти готова, відьмо?

Рутенія зблідла. А Ворон наче напився живої води: міцно став на ноги, взяв до рук палицю.

— Ти нічого не можеш. Навіть нападати. Кожен твій удар випиватиме сили, але не у мене, а у Дзеванни! Тож подумай!

Він ударив. Потім ще і ще. Рутенія відступила. Краєм ока вона побачила, як поруч із тілом Матері Змій з’явився Горинь.

Палиця поцілила Рутенії у скроню, і вона впала. Ворон не дав отямитись і гамселив її на землі.

Відьма не боронилась. Як вона могла обирати? Хто дав їй право? Вона не бог. Кому лишитися жити? Дзеванні чи світові? Забрати життя у Дзеванни і врятувати світ? А як не вдасться? Лишити Дзеванні життя, але загубити своє життя й світ? Як вона житиме у тому новому, Ахрумановому, світі? Чому вона має вибирати? Чому?!

Ворон, упевнившись, що відьма не чинить спротиву, підніс палицю для останнього удару. В його очах уже палали переможні вогники. Ось палиця вже коло відьминої голови. Ось вона на волосину від її ока…

Музика. Ритм. Аркан.

Золотий диск рвонувся з відьминої руки і відбив палицю. Рутенія скочила на ноги і щосили штовхнула розгубленого Ворона. Підхопила щит, подумки сказала йому: «Дякую, Золото!» і вдарила гострим краєм у щелепу Ворогові. Той впав на землю. Підвівся, викачуючи рештки сили з русалинки:

— Ти її вб…

Він не встиг доказати — впав лицем на землю. То Горинь скрутив його ноги петлею, не даючи ворухнутися. Рутенія щосили вдарила Ворона по голові, і він знепритомнів.

Срібна пляма підлетіла, і Рутенія розгледіла в ній дівочу постать. Та сумно сказала:

— Ти зробила правильний вибір… Чого варті два життя проти існування всього світу? Тепер я навічно лишуся тут… А Дзеванна…

— Він живий! Він непритомний, але живий. Маємо час для роздумів!

Поруч почулося шипіння. То підповзала Матір Змій. Повіяв вітерець — наближалася Громовиця. Матір Змій обвилася круг Ахрумана. Срібна Русана повеселішала. Щит знову став Золотою, а цілюща куля Бітом.

Вони сіли круг непритомного ворога. Першою озвалась Рутенія:

— Його не можна лишати тут. І не можна вбивати.