Читати книгу - "Святослав"

Рушили вої на Царів город, цар ся дивує, хто то воює, ромеї ходять, все раду радять: що тому князю за дари дати? Вивели князю коня в наряді; коня він взяв – не дякував, не дякував, шапки не зняв, шапки не зняв, не поклонився, не поклонився і не скорився. Рушили вої вдруге на город, цар ся дивує, хто то воює, ромеї ходять, все раду радять: що тому князю за дари дати? Винесли князю багато злата; золото взяв він – не дякував, не дякував, шапки не зняв, шапки не зняв, не поклонився, не поклонився і не скорився. Рушили вої втретє на город, цар ся дивує, хто то воює, тремтять ромеї, все раду радять: що тому князю за дари дати? Вивели ж йому царівну в короні, царівну взяв він та й подякував, шапочку зняв, ще й поклонився, князь поклонився, та не скорився. Розділ перший
1

Сонце ще високо стояло над Щекавицею, коли на пониззі Дніпра зарябіло, а згодом вималювалось кілька лодій. Розсікаючи зустрічну хвилю, йшли грецькі хеландії – з гострими носами, високими щоглами, багатьма реями – справжні морські чудеса.

З Подолу й передграддя кинулись тоді до Почайни купці, ремісники, роб’ї люди. На таких коробах приїжджали звичайно падкі до торгу гості з Константинополя; хто хотів, міг щось у них купити, щось продати.

Проте поки хеландії досягли Почайни, там, де вона допливала до Дніпра, й поклали укоті напроти Боричевого узвозу, річку й береги обкутали присмерки.

Не змогли кияни й поговорити з прибулими, бо тільки-но хеландії стали біля берега, одразу ж туди з Гори спустились княжі мужі з невеликою дружиною. Вони нагримали на подолян і веліли їм забиратись від Почайни. Самі ж, як водиться, зійшли на хеландії, привітались з прибулими, запитали, що вони за люди й за чим припливли до Києва?

На хеландіях були гості з Константинополя, що привезли з собою паволоки, узороччя, вина. Княжі мужі пообіцяли, що вранці до них прийдуть тіуни, візьмуть належний устав, проведуть на торг. А там уже гостям буде вільно чи продавати щось, чи купувати. На одній же з хеландій, як виявилось, прибув з численною, добре озброєною сторожею й кількома рабами не просто царгородський гість, а василік імператора ромеїв.

Почувши від своєї сторожі, що до хеландії прийшли мужі київського князя, цей василік з дуже недобрим – стомленим, чи хворобливим – виглядом виліз із-під настилу, де лежав до цього. Випроставшись на весь зріст, він через товмачів сказав, що прибув до київського князя з грамотою від імператора ромеїв Никифора, має до нього важливу справу й мусить говорити про неї самовидь, що і просить переказати київському князеві.

Княжі мужі відповіли на це, що вже пізня година, в такий час київський князь, либонь, спочиває. Проте пообіцяли наступного ж дня