Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1918"

А які тільки окупанти не ступали на землю України?! Як не дивно, але ними за історично короткий строк встигли стати представники обох глобальних блоків, що розкололи світ з початку століття — і Четверного союзу й Антанти, а в роки Першої світової війни перетворили квітучий край на арену спустошливих битв, один з епіцентрів геополітичного зіткнення. Якщо ж до того додати, що в тому ж таки відтинку часу народ України зазнав воєнних агресій ще й з боку новопосталої Польщі та Румунії, то достатньо наочно можна уявити, як безжально краялося чужинцями живе тіло України, як страждав її народ.

Та й то ще було далеко не все. Сам народ виявився роз’єднаним, розшматованим. Одна його частина орієнтувалася на національно-визвольну перспективу, інша пов’язувала долю з торжеством соціальної революції, а були й ті, хто вбачали вихід у поверненні до дореволюційних порядків, у підтримці білогвардійських єдинонеділимців, хоча у планах останніх взагалі не було місця Україні як феномену. А ще — внутрішні, однак далеко не другорядні, чи менш значимі, болючіші та криваві фронти, битви, випробування.

Однак, звідавши неймовірної долі, український народ усім своїм єством довів у 1918 році: його не повернути в старе ярмо. Він нізащо не змириться ні з авторитарно-монархічним ладом, ні з окупаційною владою. Республіка, демократія, соціальний прогрес — ось до чого прагнули народ, нація.

Оскільки ж єдності поглядів на шляхи досягнення вимріяних, вистражданих та й значною мірою вже апробованих ідеалів не було, бурхливий, буремний, вогняний 1918 рік не дав відповіді на основні питання — якою буде завтрашня Україна, яким буде подальший поступ її народу.

Відповіді ці відкладалися, як мінімум, на рік 1919.

Довідки

1

Довідка: Порш Микола Володимирович (псевд: Гордієнко; 19(31) жовтня 1879, Лубни Полтавської губ. — 16 квітня 1944, Берлін) — громадсько-політичний діяч, економіст, публіцист.

Народився у німецько-єврейській родині, навчався в Лубенській гімназії, де входив до учнівського гуртка. Під час навчання в Київському університеті належав до студентської громади, був членом Київського комітету РУП. Співредагував партійний часопис „Праця” (Львів), співпрацював у газеті „Селянин”, перебував під наглядом поліції, кілька разів заарештовувався.

В 1906 р. став лідером УСДРП. Розробляв національну програму партії, присвятивши цьому спеціальну працю „Про автономію України” (1987 р.). Відомий фахівець у галузі статистики і кооперативний діяч.

Від союзу кооперативів у березні 1917 р. був обраний до Київського губернського виконавчого комітету Ради об’єднаних громадських організацій. Всеукраїнський робітничий з’їзд у липні 1917 р. обрав М.Порша головою ради робітничих депутатів та кооптував його до Центральної Ради. Як член ЦК УСДРП він ввійшов також до Малої Ради (президії).

1 листопада 1917 р. був призначений генеральним секретарем праці, виступив ініціатором прийняття низки важливих законопроектів. З 18 грудня 1917 р. на нього було покладено виконання обов’язків генерального секретаря військових справ. Згідно із законом Центральної Ради про демобілізацію армії М.Порш видав наказ про формування українського війська із офіцерів — вихідців із України. 3 січня 1918 р. на засіданні Малої Ради було схвалено закон про утворення добровільного війська (армії).

У березні 1918 р. очолював комісію при Раді народних міністрів у справах товарообміну з Центральними державами, від імені УНР підписав господарський договір з Німеччиною та Австро-Угорщиною, був затверджений головою української мирної делегації на переговорах з РСФРР.

М.Порш знаходився в рішучій опозиції до гетьманського режиму. Понад чотири місяці провів у в’язниці.

Під час розмежування в УСДРП в січні 1919 р. входив до фракції правих, виступав проти рад робітничих і селянських депутатів як органів державної влади, проти замирення і федерації з РСФРР.

В 1919 р. був послом УНР в Німеччині. Далі відійшов від політичної діяльності і присвятив себе науково-дослідній роботі.

2

Довідка: Петлюра Симон Васильович (псевд.: В.Марченко, В.Салевський, Рокитний, О.Ряст, О.Тагон, Зілот, Симон, С.Торнтон; 10(22) травня 1879 р., Полтава — 26 травня 1926 р., Париж) — громадсько-політичний, державний. військовий діяч, журналіст.

Походив із міщанської сім’ї. Навчався в Полтавській духовній семінарії, виключений із випускного класу через конфлікт з адміністрацією. Належав до РУП. Не маючи можливості продовжити освіту, виїхав на Кубань, де брав участь у впорядкуванні архівів Кубанського козацтва, став співзасновником осередку РУП — Чорноморської вільної громади. У грудні 1903 р. був заарештований, невдовзі випущений під заставу. Виїхав до Львова, співпрацював у закордонному комітеті РУП, редагував партійний часопис „Селянин”, зблизився з М.Грушевським, І.Франком, В.Гнатюком.

У вересні 1906 р. С.Петлюру ввели до складу редколегії „Ради”, далі він редагував щотижневик „Слово”. Після поразки Першої російської революції пережив духовну кризу, припинив членство в УСДРП. Разом із О.Саліковським у 1912–1917 рр. видавав у Мокві журнал „Украинская жизнь”, що з початком світової війни обстоював проросійські інтереси, брав участь у масонському русі. З 1916 р. перебував на Західному фронті, обійнявши посаду заступника уповноваженого Союзу земств.

На початку травня 1917 р. С.Петлюра прибув до Києва як делегат І Всеукраїнського військового з’їзду. При підтримці українських соціал-демократів (В.Винниченко) і Голови Центральної Ради М.Грушевського блискавично висунувся на чільні позиції в українському військовому русі, став публічним політиком загальнонаціонального масштабу. Його обрали головою Українського генерального військового комітету, делегували до складу Центральної Ради, запропонували на посаду генерального секретаря військових справ у першому національному уряді. Однак Тимчасовий уряд не затвердив відповідної посади і С.Петлюра проводив роботу явочним порядком. У цей час він виявився активним провідником здійснення офіційного автономістсько-федералістського курсу Центральної Ради, згідно якого не стільки ініціювався, підтримувався, скільки стримувався стихійний процес українізації армії, блокувалися самостійницькі зусилля М.Міхновського та його прибічників.

Ставши з листопада 1917 р. генеральним комісаром у військових справах, С.Петлюра зайняв войовничо-антибільшовицьку позицію, вживав заходів до мобілізації військових зусиль для боротьби з радянською владою. Однак, не маючи відповідної освіти й досвіду, припустившись низки помилок, не зміг надати процесу військового будівництва задовільного характеру і тому був увільнений з урядової посади.

3

Довідка: Ковенко Михайло Микитович (8(20) листопада 1988 р. листопада 1988 р., с. Грязне Охтирського пов. Харківської губ. — ?) — громадсько-політичний і військовий діяч.

Походив із селянської родини. Освіту здобув у Люботинському реальному училищі (Харківська губ.), Альтенбурзькому технікумі (Німеччина) та на механічному факультеті Дармштадтського політехнічного інституту (закінчив у 1910 р.). Інженер-механік. В 1915–1916 рр. очолював технічне бюро комітету Союзу міст Південно-Західного фронту. Член УСДРП. В 1917 р. вступив до УСС.

У липні 1917 р. М.Ковенко обраний до Всеукраїнської ради робітничих