Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

внутрішня, а не зовнішня. Тому Бог мав цілковиту слушність, коли сказав Ісусові, що кожна людина має на своїй совісті бодай один гріх, а як правило, їх у неї тисячі й тисячі. А якщо кінець світу не за горами й наближається Царство Боже, то набагато важливіше увійти в нього, маючи душу, очищену покаянням і вилікувану прощенням, аніж чудодійно зцілену плоть. Іншими словами, якщо розслаблений із Капернаума мусив провести частину свого життя, будучи неспроможним стати на ноги, то так сталося тому, що він грішив, бо ж відомо, що всякий біль є наслідком гріха, а тому звідси випливає логічно очевидний висновок: умовою доброго здоров’я, окрім безсмертя душі, — а можливо, й тіла, ми точно не знаємо — має бути бездоганна чистота, цілковита відсутність будь-яких гріхів, а цього можна досягти або через пасивне незнання, або через активне очищення від них і своїх помислів, і діянь. Проте не слід думати, що Ісус мандрував по тих Господніх землях, на кожному кроці застосовуючи ту силу зцілювати та прощати, якою обдарував його Бог. Не те щоб він цього не хотів, бо серце в нього було добре й він волів допомагати всім, хто потребував його допомоги, аніж, виконуючи волю Бога, провіщати близький кінець світу й вимагати від кожного покаяння, а щоб грішники не втрачали надто багато часу на роздуми, єдиною метою яких було відтягти ту неминучу мить, коли доведеться сказати: Я грішний, Господь заклав в уста Ісуса грізні слова, в яких, проте, звучала й обіцянка, наприклад такі: Істинно говорю вам, що деякі з тут присутніх ще до смерті побачать настання Царства Божого в усій його славі, й неважко собі уявити, яке враження справляло це провістя на свідомість убогого простолюду, який величезними юрмами стікався до Ісуса, певно, вірячи в те, що він приведе їх прямо до нового раю, який Господь облаштує на землі і який відрізнятиметься від раю небесного насамперед тим, що втішатися ним зможуть дуже багато, очистившись через молитву, покуту та покаяння від Адамового гріха, який іще називають гріхом прабатьківським. А що у своїй більшості ці довірливі люди походили з нижчих суспільних прошарків — були серед них ремісники, землекопи, рибалки, жінки, — то одного дня, коли Бог відвернув свою увагу на щось інше, Ісус наважився сказати слова, які видобув із глибин власного серця і які глибоко схвилювали всіх, хто його слухав, і сльози радості затуманили їхні очі, бо перед ними замаячило спасіння, на яке вони вже не сподівалися: Блаженні вбогі, бо їхнє буде Царство Небесне, блаженні ті, хто тепер голодує, бо вони наситяться, блаженні ті, хто тепер плаче, бо вони сміятимуться, але в цю мить Бог спохопився і звернув увагу на те, що тут відбувалося, й, не можучи скасувати те, що Ісус уже сказав, він примусив його язик промовити навздогін першим інші слова, від яких у тих, хто його слухав, відразу висохли сльози радості, і майбутнє постало перед ними в найчорнішому світлі. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і неправедно злословити на вас за мене, Сина Людського. Коли Ісус промовив ці слова, душа його ніби сховалася в п’яти, бо в ту саму мить перед його мисленим зором постало трагічне видіння тортур і смертей, про які Бог розповідав йому на морі. Й тому перед усіма цими людьми, яких опанував смертельний жах, Ісус упав навколішки й почав мовчки молитися, причому нікому з тут присутніх навіть на думку не спало, що він просив у своїй молитві прощення для всіх, він, Син Божий, сам наділений могутньою владою прощати. Тієї ночі в шатрі, в якому вони спали з Марією Магдалиною, Ісус сказав своїй вірній супутниці: Я пастух, який тією самою патерицею жене на жертву і невинних, і винних, і спасених, і пропащих, і народжених, і тих, які мають ще народитися, хто ж мене спасе від докорів сумління, бо вони терзають мене тепер, як терзали мого батька після мого народження, але в нього на совісті було двадцять п’ять людських життів, а на моїй совісті — їх двадцять мільйонів. Марія Магдалина плакала з Ісусом і казала йому: Ти ж цього не хотів, а він їй відповідав: Так, не хотів — і це найгірше, а Марія Магдалина, так ніби від самого початку знала цілком усе те, що нам відкривається поступово, казала йому: Бог накреслює дороги й показує кожному, куди він повинен іти, а тебе він обрав для того, щоб ти проклав для нього найголовнішу з доріг, але ти нею не підеш і не збудуєш храм, інші його збудують, інші його збудують на твоїй крові і твоїх нутрощах, тому ліпше буде, якщо ти смиренно приймеш свою долю, яку визначив і накреслив для тебе Бог, бо всі твої вчинки були передбачені наперед, слова, які ти повинен промовити, вже чекають тебе в тих місцях, куди ти маєш прийти, там уже також чекають тебе каліки, яким ти даси ноги, сліпі, яким ти даруєш зір, глухі, яким ти даруєш слух, німі, яким ти даси мову, мертві, що їх ти повернеш до життя. Смерть мені не вдасться перемогти. Ти ще не намагався. Може, й ні, але засохла смоковниця не ожила. Тепер інший час, ти повинен хотіти того, чого хоче Бог, але Бог не зможе відмовити тобі в тому, що ти захочеш. Нехай він скине з мене цей тягар, я більше не хочу його нести. Ти хочеш неможливого, мій Ісусе, єдине, на що неспроможний Бог, — це не любити себе самого. Звідки ти знаєш? Жінки мислять інакше, ніж чоловіки, мабуть, тому, що в нас інше тіло, атож, певне, тому.

Оскільки земля і навіть така її мала частинка, як Палестина, завжди надто велика, щоб на неї вистачило зусиль і трудів однієї людини, Ісус одного дня вирішив розіслати своїх друзів, щоб вони ходили по двоє по містах, містечках і селах і повсюди повідомляли, що Царство Боже близько, щоб проповідували, навчали та напучували людей, як це робив він. А що в результаті він залишився один лише з Марією Магдалиною, бо інші жінки пішли з іншими чоловіками, згідно з уподобаннями тих і тих, він згадав про те, що давно вже збирався навідати містечко Віфанію, що поблизу Єрусалима, й у такий спосіб, якщо нам буде дозволено так висловитися, вбити одним пострілом двох зайців, по-перше, навідавши родину Марії, бо їй давно вже пора було помиритися з братом і сестрою, а