Читати книгу - "Доктор Сон"

який був витяг з-під сидіння, коли вирішив, що вона занадто довго затримується в тій сральні. Він його підняв, збираючись націлити на старого, щоб змусити її перестати робити те, що вона оце здумала робити, але відразу ж у його руці з’явилося відчуття, ніби її занурили в крижану воду. Пістолет важчав: п’ять фунтів, потім десять фунтів, які відчувалися, ніби всі двадцять п’ять. Щонайменше двадцять п’ять. І поки він силувався його підняти, його права ступня прибралася з педалі газу «Ф-150», а ліва рука повернула кермо так, що пікап знесло з дороги і він покотився по м’якому узбіччю, поступово сповільнюючись, з правими колесами понад самісіньким рівчаком.

— Що це ти робиш мені?

— Те, на що ти заслуговуєш. Татку.

Пікап врізався у повалену березу, розколовши її надвоє, і зупинився. Дівчина і старий були пристебнуті ременями, але Крук про свій забув. Його кинуло вперед, на кермо, надавивши клаксон. Поглянувши вниз, він побачив, що автоматичний пістолет старого повертається в його руці. Дуже повільно повертається в його бік. Такого не мусило статися. Наркотик мусив її вгамувати. Чорт, наркотик її і вгамував був. Але щось відбулося у тому туалеті. Хто там не є за цими холодними очима, він, курва, абсолютно тверезий.

І жахливо сильний.

Розо! Розі! Ти потрібна мені.

— Не думаю, щоб вона тебе почула, — промовив голос, що не був голосом Абри. — У тебе є деякі здібності, сучий ти виблядку, але я не думаю, щоби ти мав бодай якийсь талант до телепатії. Я думаю, коли тобі потрібно побалакати зі своєю коханкою, ти користуєшся телефоном.

Докладаючи всіх своїх сил, Крук почав повертати «Ґлок» назад, на дівчину. Тепер той, здавалося, важить п’ятдесят фунтів. Жили на шиї в Крука випнулися тросами. Краплі поту виступили в нього на чолі. Одна набігла в око, пекуча, і Крук її зморгнув.

— Я… застрелю… твого дружка, — сказав він.

— Ні, — сказала особа в Абриному тілі. — Я тобі не дозволю.

Але Крук бачив, що вона вже втомлюється, і це подарувало йому надію. Він вклав все, що мав, у націлення дула на груди Ріп Ван Вінкла[371], і вже майже досяг бажаного, коли пістолет знову почав розвертатися назад. Тепер він почув, що мала сучка почала задихатися. Чорт, він теж. Вони хекали разом, немов марафонці, що наближаються до фінішу пліч-о-пліч.

Проїхала якась машина, не вповільнюючи швидкості. Жоден з них її не помітив. Вони дивилися один на одного.

Крук опустив ліву руку до правої, щоб обома тримати пістолет. Тепер той повертався трохи легше. Він перемагає її, хвала Богові. Але його очі. Господи!

— Біллі! — закричала Абра. — Біллі, допоможи зараз трішки!

Біллі пирхнув. Очі його розплющились.

— Що…

Крук на мить відволікся. Сила, яку він був зібрав, послабшала, і пістолет відразу ж почав повертатися назад на нього. Руки в нього були холодними, холодними. Ті металеві кільця вдавлювалися йому в очі, загрожуючи перетворити їх на желе.

Пістолет вистрелив уперше, коли був між ними, пробивши дірку в приладовій панелі зразу ж понад радіоприймачем. Біллі стрепенувся, прокидаючись цілком, змахнувши руками обабіч себе, як та людина, що виривається з якогось кошмару. Одною він поцілив Абрі в скроню, другою в груди Круку. Кабіну пікапа заповнював синій дим і запах горілого пороху.

— Що це було? Що це збіса таке бу…

Крук загарчав:

— Ні, сучко! Ні!

Він хитнув пістолет назад на Абру і зразу ж відчув, що її контроль зсунувся. Це той удар в скроню. Крук побачив збентеження і страх в її очах і дико зрадів.

«Мушу вбити її. Не можу подарувати їй другого шансу. Але тільки не пострілом в голову. В живіт. І тоді я висмокчу її ду…»

Біллі плечем двигонув Крука в бік, пістолет смикнувся вгору і знову вистрелив, цього разу пробивши дірку в даху просто в Абри над головою. Перш ніж Крук устиг його знов опустити, величезні руки вхопили його за зап’ястя. У нього вистачило часу усвідомити, що його суперник приклав зараз лише дрібку сили з тієї, що мається під його орудою. Паніка відімкнула величезні, либонь, навіть незнані резерви. Цього разу, коли пістолет повернувся на Крука, його зап’ястки хруснули, мов пучечки гілочок. На мить він побачив одне чорне око, що дивилося вгору на нього, і в нього вистачило часу на єдину думку:

(«Розі, я кохаю те..»)

Сліпучо-білий спалах, потім темрява. За чотири секунди від Татка Крука вже не залишилося нічого, крім його одягу.

7

Духоголовий Стів, Червона Баба, Кривий Член і Скнара Ґ грали якусь хаотичну партію в канасту[372] в «Баундері», який був спільним житлом Брудного Філа й Скнари, коли почали лунати крики. Всі четверо були на нервах — всі Правдиві перебували в напруженні, — тож зразу кинули свої карти і побігли до дверей.

Всі висипали зі своїх кемперів і автодомів подивитися, в чому справа, але всі зупинилися, побачивши Розу Циліндр, яка стояла в яскравому жовто-білому світлі ліхтарів, що оточували «Оверлук Лодж». Очі в неї були безумні. Вона смикала себе за волосся, немов пророк зі Старого Заповіту, мордуючись якимсь злим видінням.

— Та курв’яча мала сука вбила мого Крука! — пронизливо лементувала вона. — Я вб’ю її! Я ВБ’Ю ЇЇ І З’ЇМ ЇЇ СЕРЦЕ!

Зрештою вона впала на коліна, ридаючи собі в долоні.

Весь Правдивий Вузол стояв ошелешений. Ніхто не знав, що казати або робити. Нарешті Тиха Сарі пішла до неї. Роза з силою відштовхнула її геть. Сарі упала на спину, підвелася і негайно знов повернулася до Рози. Цього разу Роза поглянула вгору і побачила свою самозвану втішницю, жінку, яка цього неймовірного вечора також втратила когось їй дорогого. Вона обняла Сарі так сильно, що Правдиві навкруг них почули, як в тієї затріщали кістки. Але Сарі не пручалася, і невдовзі обидві жінки, допомагаючи одна одній, підвелися на рівні. Роза перевела погляд з Тихої Сарі на Велику Мо, потім на Важку Мері й Мітку Чарлі. Було таке враження, ніби вона їх уперше побачила.

— Ходімо, Розі, — промовила Мо. — У тебе стався шок. Тобі треба ля…

— НІ!

Вона відступила від Тихої Сарі й ляснула себе долонями по обличчю таким потужним подвійним сплеском, що з голови в неї злетів циліндр. Вона нахилилася його підняти, а коли знову роззирнулася навкруги на Правдивих, трохи здорового глузду вже повернулося до її очей. Вона подумала