Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Ну ось, навіть у думках вона згадувала жителів Айронвуда, як справжніх людей. Засинаючи, вона бачила алеї Великих Садів, Трістана, Вайолет, Сару та Фелікса. Вона давно зрозуміла, що всі ці люди – її фантазії, і часом вона відпускала їх. Лише Фелікса відпустити не вдавалося. Їй подобалося перед сном згадувати його обличчя або уявляти, як він говорить з нею, підбадьорює її. Іноді вона навіть таємно мріяла, щоб її мозок знову придумав цю ілюзію, і вона знову зустрілася б з Феліксом у своєму уявному світі. Подібні думки її лякали, вона розуміла, що якщо це станеться, вона може не повернуться звідти ніколи. Вона може стати однією з тих, хто роками лежить у психіатрії, вважаючи себе Наполеоном.

І хоч доктор Коллінз постійно наголошував, як їй пощастило замістити погані спогади, часом Джейн здавалося, що було б простіше, якби вона пам'ятала склад, а не придумала світ, якого немає. Вона просто загубилася між двома світами.

З моменту її повернення вона лише кілька разів бачилася з Анною. З невідомої причини з нею було найскладніше спілкуватися. Може, тому, що Джейн довгий час думала, що подруга ледь її не вбила. А може тому, що саме Анна була тим свідком, який виніс їй "психіатричний вирок". Саме її слова про те, що Джейн вийшла, остаточно переконали її саму у своїй фантазії. Перша зустріч була дуже напруженою.

Все, що Джейн змогла видавити з себе, було лише:

— Я що вийшла з кімнати?

- Так, - відповіла їй подруга.

— Ти дала розряд дефібрилятора, коли я тримала місис Кларк за руку.

- Джейн, - Анна стурбовано і сумно дивилася на подругу, - ти не підходила до пацієнтки, ти давала мені команди, а потім просто вийшла.

Після, Джейн, звичайно, намагалася спілкуватися з Анною, точніше сказати це Анна намагалася спілкуватися з Джейн, а та вирішила її не відштовхувати, але користі з цього було небагато. Подруга постійно говорила про повсякденні дрібниці намагаючись розповісти всі місцеві плітки, або ж розповісти про безглузді події, які з нею відбувалися. Але Джейн все одно в цей час була занурена у свої думки.

Зустрічі з Серхіо, на щастя, проходили набагато веселіше. Від Серхіо, розчарованого своїм життям, яким вона бачила його останнього разу, не лишилося й сліду. Він був оптимістичніший ніж зазвичай, постійно жартував і сміявся. Було видно, як він переживає за Джейн і намагається повернути її до колишнього життя. Навіть пропонував їй працювати офіціанткою в його кафе, щоб трохи забути про всі негаразди. Але Джейн нічого не хотілося робити.

Якось вибравшись із Серхіо на прогулянку, вона сказала йому:

— Серхіо, я знаю, що я вигадала якийсь світ. І з того часу, як до мене прийшов психіатр, мені більше не можна його згадувати, але я хочу тобі дещо розповісти. Нехай це плід моєї підсвідомості, але коли моя підсвідомість намалювала мені таку картинку, напевно, це все одно було пов'язано з тобою. То чому б не розповісти?

- Я з радістю послухаю, Джейн. Обіцяю не здавати тебе твоєму лікареві.

Джейн засміялася.

— У тому світі був хлопець, мій друг. У нього замість людських ніг були козлячі...

— Ух... Вибач.

— Так, я знаю, це дивно звучить.

— Пробач, я більше не вклинюсь у твою розповідь, просто не думав, що... Не знаю, що я думав, продовжуй.

— Так ось, козлоногий хлопець дуже хотів танцювати незвичайні швидкі танці, а там навіть музики швидкої не існувало. І він сам вигадував рухи, навіть без музики. Він був вигнанцем у суспільстві, навіть показати свою творчість ніде не міг. Але я розповіла йому про тебе. Розповідала, який ти талановитий. Показувала йому рухи, які бачила на твоїх виступах. Пам'ятаєш ті, твої авторські, за які ти отримав нагороду три роки тому? Так от, він їх вивчив і виступив на місцевому святі. Це було дуже гарно. — Джейн дивилася в далечінь, згадуючи виступ Трістана.

Серхіо був серйозним як ніколи. Джейн навіть здалося, що його очі сповнилися сльозами. Мабуть, він був зворушений, що у своєму уявному світі, вона пам'ятала про нього, пишалася ним.

— Нехай це було в моїй голові, але я бачила, як він танцював. Хлопець із козлячими ногами танцював рухи, які вигадав ти. І це було дуже гарно. Тоді я подумала, що повернусь додому і розповім тобі. Розкажу про те, як хлопець із копитами йшов до своєї мрії, не дивлячись ні на що. А ти маєш ноги. Людські ноги. І ти можеш усе.

Серхіо виглядав враженим.

— Навіть не думав, що я був там у твоїх думках. Я зворушений. І знаєш, наскільки б вигаданою не була ця історія, у ній багато корисного та повчального. Мабуть, мені варто повернутись до танців. Тим більше це було останнім, про що ми говорили перед твоїм зникненням. І ось зараз твоя історія. Думаю, мені надіслано знак згори у твоєму вигляді. Можливо спробую викладати дітям.

- Чудова ідея. - Джейн сяяла від радості.

— Знаєш, і до речі, людей, які плинуть у свої фантазії, насправді дуже багато. Так що ти не переймайся, чудиків всяких дивних ще більше. Нещодавно я зустрів однокласника, ми розмовляли, і він сказав, що почав видавати журнал з якимись містичними історіями. Він був такий гордий цією газеткою, а я подумав "та хто читає подібну маячню, хіба що бабусі якісь". І потім він довго скаржився на те, що йому не вистачає співробітників, і доводиться самому робити всю роботу. Воно й зрозуміло, хто туди піде працювати?