Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Якби ж був, ага… – Трохи гальмуючи, повторив Леон Д’Альбон, дивлячись, як з поверхні вулкану у різних місцях вилазили величезні й довжелезні корені, що ляскали змія з усіх боків, дратуючи його ще більш, а велетенський дід, зробивши добрячий замах, ще раз спробував луснути змія палицею по голові. Та цього разу в нього не вийшло і ціпок зі дзвоном зустрівся з розчахнутою щелепою монстра, застрягши там, мов у капкані. Дід обома руками перехопив ціпка і поволі пішов вперед, виштовхуючи змія з осердя вулкану. Чудовисько чомусь не хотіло виплюнути палицю, так само тримаючи її в зубах, а передніми лапами зі страшними кігтями змій почав лупцювати торс дерев’яного велетня. Деревина летіла в усі боки, десь навіть ненадовго загорялася, але, здавалося, дід Євтух чхати на це хотів. Поволі вичавлюючи змія з джерела його додаткової сили та регенеруючи втрачені дерев’яні частинки з шаленою швидкістю, титан пер вперед. Тоді лавовий змій зробив дещо неочікуваний хід. Так як паща в нього була зайнята, він використав для вогнеметання свої люто роздуті ніздрі. І верхню половину створіння Грегора поглинула хвиля лави. Перед цим із ніздрів змія вилетіли дві тонісінькі вогняні струмки, котрі миттєво набули форми кігтистих лап – і зіткнулися з головою дерев’яного діда. Після чого стався магмовий вибух, як наче біля голови голема прокинувся ще один вулкан.
Леон, що аж сюди почув відверто металевий дзвін та скрежет, які важко було сплутати зі скрипінням деревини, запитально повернувся до свого вчителя, піднявши брову.
– Ну а що ти думав, я його повністю дерев’яним робитиму? Я ж маг Землі, а не тільки рослин. Посох Євтуха, наприклад, зроблено з гномської гартованої бронзи. Їй ті вулканічні температури не набагато страшніші за гномські ковальські горни. Ну і це не єдиний сюрприз, котрий чекає на тварюку, що окупувала тутешній вулкан. Бачу, Хісс як раз розібрався з керуванням…
У цей момент голем, ігноруючи пожежу, що охопила верхню його частину, відпустив лівою рукою ціпок та відвів її назад. Гігантські гілки та коріння, що утворювали передпліччя та кисть створіння, почали жваво рухатися між собою, а потім і взагалі розійшлися в боки, наче бутон квітки, що розкривається. Але замість маточок і тичинок світ побачило пряме, чотиригранне, десятиметрове жало, виконане із зеленого каменю на кшталт смарагду з золотими прожилками.
– Святі небеса, оце так стилет! – Гучно свиснув Вищий Магістр Блискавки.
– Не зовсім стилет, майстре Д’Альбон. Ідею для цієї штуки мені підкинув один з гномських кланів. Бо надто цікавими приладдям інколи користується підгірний народ, щоб добувати свої мінерали та поглиблювати печери. Дивіться далі.
І Леон продовжив дивитися. На прямий величезний клинок, котрий і так, вочевидь, був насичений магією Землі та зачарований на надзвичайну міцність. І котрий за декілька секунд після своєї появи, почав ще й обертатися навколо власної осі з шаленою швидкістю.
– Та це ж вже якийсь повний…
Удар смарагдовим сверлом знизу-вгору, поцілений просто у груди вулканічного змія, вийшов надто швидким, щоб ящірка, зайнята шматуванням ворога, розбризкуванням лави та спробами перегризти клятий ціпок, змогла зреагувати. І якщо чарівники гадали, що вже наслухалися криків чудовиська, то коли зі спини змія проклюнувся кінчик жала, що продовжувало шалено обертатися, вони почули справжній крик люті та болю.
Обгризання ціпка було забуте. Крик став видимою ударною хвилею, сколихнув крони дерев і рознісся навколицями, залишаючи по собі розпечений гнів, біль та… відчуття поразки. Від болю та смертельного відчаю змій почав гамселити дерев’яного супротивника ще дужче, намагався відштовхнути його, зняти себе з цієї гігантської шпильки. А коли якимось дивом зрозумів, що це неможливо, що коріння, які випускав з себе кожен метр тіла голема, починають охоплювати його, змій пішов ва-банк. Не припиняючи горлати страшенним звіриним ревом, змій закинув голову догори. Відкрита тепер горлянка, що наче стала беззахисною, почала поки що тьмяно світитися. Грегор у цей момент спохмурнів і набув вигляду, наче до чогось прислухається.
– Нє, це вже точно занадто. Мені лишень відкритих воріт на план Вогню не вистачало у баронстві. – Потім його погляд спорожнів, відправляючи думку чародія далеко звідси. – Хісс, завершуй. Буде, як буде, це не того рівня ризик.
Червона гора відчутно здригнулася, а над нею в сотні метрів, у повітрі почала утворюватися хмара, схожа на вогнекулю в мить вибуху. Хмара утворювалася доволі швидко і набула розмірів середнього будинку за декілька секунд.
– Хісс, в клумбу на двадцять років посаджу!
Погрозу, мабуть, сприйняли, як належно. Бо майже одразу після неї ціпок діда Євтуха, котрий чудовисько вулкану почало ігнорувати перед своїм самогубним ритуалом, знов повернувся до вже звичної пащеки. Але вже за ініціативи голема. Кам’яний дрин, наче вертел для кабана, пройшов крізь горлянку й пробив змія ще й вертикально. Після чого дерев’яний дід відвів обидві руки від змія, залишивши смарагдове свердло та ціпок в тілі ворога. Відростивши наново лівицю, дерев’яний голем розставив руки широко. Груди діда розкрилися, наче дверцята велетенської шафи. Після чого він обійняв монстра. І всюдисущі коріння одразу почали затягувати змія Червоної Гори до нутрощів геомантового творіння. Змій намагався виплутатися зі смертельних обіймів, але щосекунди слабшав. Тож через декілька хвилин все було завершено і страшенний вулканічний володар зник у череві дерев’яного дідуся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.