Читати книгу - "Беззоряне море, Ерін Моргенштерн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він минає повз розсип храмових руїн і вкритий снігом готель, на зеленій траві повсюди розсипані паперові сніжинки.
Перетинає міст із ключів і луки, де буяють квіти з книжкових сторінок. Закарі не зупиняється, щоб прочитати їх.
Деякі складові цього світу видають свою справжню суть — це папір, ґудзики й винні пляшки. Інші — досконалі зменшені копії справжніх речей. Здалеку вони схожі на те, що зображують, але, наблизившись, Закарі бачить, що текстури несправжні. Штучність аж сочиться з усіх усюд.
Фермерський будиночок оточений ватними кульками, неначе то вівці.
Над ними на мотузках тріпотять складені з паперу пташки. Висять, але не літають.
Що далі йде Закарі, то частіше йому трапляються будинки. Він петляє вуличками, а потім навколо нього виростає місто з високими картонними будівлями, у яких нерівномірно розкидані вікна. Хлопець минає готель і йде провулком, помережаним ліхтарями й плакатами, що мають прикрашати якесь невідоме свято.
Місто переходить у маленьке містечко. Закарі йде головною вулицею, обабіч якої вишикувалися будинки, крамниці, ресторани й коктейль-бари, а також пошта, шинок та бібліотека.
Деякі з будинків розпалися. Інші поремонтовані скотчем і клеєм. Прикрашені, просторі й порожні, навіть ті, усередині яких є фігурки, що витріщаються скляними очима у вікна чи дивляться в келихи.
Такий вигляд має світ, у який ніщо не вдихнуло життя. Шматочки без історії. Він несправжній.
Порожнина в грудях Закарі болить, тужить за чимось справжнім.
Він проходить повз самотню ляльку в пошитому на замовлення костюмі із завеликими стібками, яка долілиць лежить посеред вулиці. Закарі намагається підняти її, але порцеляна тріскається, рука ляльки ламається, тож він залишає її на місці та йде далі.
На вершечку пагорба, з якого видно ціле місто, стоїть будинок. Великий ґанок і численні вікна із затуманеного бурштину. На його даху є майданчик, з якого відкривається краєвид на море. Звідти хлопця могли б побачити, але зараз на балконі нікого немає.
Він здається справжнім на тлі цього світу.
Світу, створеного навколо нього з паперу, клею та знайдених дрібничок.
Він бачить петлі на стіні лялькового будиночка. Замок не дає фасадові розпастися.
З обох боків від дверей сяють ліхтарі. Закарі підіймається сходами лялькового будиночка на ґанок. Лунає якесь гудіння. Дзижчання.
Двері відчинені. На нього чекали.
На табличці над дверима написано: «Пізнай себе і навчися страждати».
Дзижчання гучнішає. Воно множиться і змінюється, дзюркотить, а тоді розпадається на слова.
Привітпривітпривітпривітпривітпривіт
Привіт містере Роулінз нарешті ви тут привітпривіт.
Привіт.
Уривок з таємного щоденника Катріни Гоукінс
Цього разу минуло ще більше часу, щоденнику. Довелося перечитати тебе, тому що я не пам’ятала, на чому зупинилася. Як дивно не пригадувати своїх думок навіть попри те, що записала їх. Іноді Кет з минулого нагадує випадкового перехожого на вулиці.
Про Джоселін Кітінг я більше нічого не дізналася. Я досі не пригадала, де раніше чула про Короля Сов, і досі не знаю, від чого той ключ. Час від часу помічаю, як хтось спостерігає за мною в бібліотеці й нервую з того приводу, хоча це, може, і кумедно.
У мене проблеми зі сном. З. досі не знайшли.
Уже понад рік минув.
Ми довго не могли зв’язатися з мамою З., але тепер у мене всі його речі, витягнуті з університетського складу й напхані в коробки, вони в мене вдома. Я далі кажу його мамі, що можу привезти їх, але вона наполягає, щоб я почекала до випуску в наступному травні. Хто я така, щоб сперечатись із віщункою? До того ж З. має вишуканий смак на книжки, тож я застрягла, читаючи їх.
З людьми я більше не розмовляю, знаю, що мушу, але це так складно. Я кілька разів зустрілася з хлопцем, який працює барменом у «Прикметниковому іменнику», і він був милий, але я дозволила іскрі згаснути, щось таке. Одного разу не відповіла на повідомлення й більше нічого про нього не чула, а тепер він просто пересічний бармен, завжди привітний, коли я там буваю, і це дивно, наче я все вигадала й насправді нічого не було.
Щодо тієї фотографії в мене виникають такі самі відчуття. Я не писала тут про неї, але кілька місяців тому знайшла онлайн світлину з костюмованої благодійної вечірки. Там була ціла галерея зображень, і на одному була жінка в довгій білій сукні й короні та чоловік у костюмі (схоже, вони щойно припинили танцювати або збиралися почати). Вигляд у них такий, наче вони знайомі. Ніхто з них не дивиться в камеру. Вона поклала руку йому на груди.
Жінку я не впізнала, але хлопець — це З. Зі спалахом вона була б у більшому фокусі, але вже як є. А ось той, хто з нею, — це однозначно З. Він убраний в мою маску.
Підпису у світлини не було.
Коли я спробувала завантажити більше зображення, щоб зберегти файл, з’явилося повідомлення «Сторінку не знайдено», потім я ще кілька разів погортала галерею, але фото кудись зникло. Подумки я можу уявити той кадр, однак останнім часом не певна, що не вигадала його. Очевидно, я бачила те, що мені хотілося побачити.
Невдовзі після цього я видалила себе з усіх соцмереж. Закрила свій блог. А ще покинула випічку, крім невдалих експериментів з безглютеновим листковим тістом.
Утім, я намагалася розважити себе чимось.
Мій «Записник безкінечних можливостей» перетворився на дипломну роботу й навіть щось більше, тож я приїхала на зустріч на Мангеттен (я досі тут, завтра повертаюся до Вермонту) і на другий день мого перебування тут отримала повідомлення з невідомого номера: «Привіт, Кет. Північно-східний ріг Юніон-сквер, о 13:00».
Нижче був смайлик із бджолою, смайлик з ключем і смайлик з мечем. Я пішла туди. Хіба могло бути інакше?
На Юніон-сквер улаштували ринок, тож там було, як у зоопарку, і мені знадобилося трохи часу, щоб знайти, де можна зупинитися; я не знала, що саме слід шукати, тому вирішила, що хтось шукатиме мене. Звичайно, дотримуватися вказівок з анонімного повідомлення — ненадійно, але центр людного рогу вулиці здавався досить безпечним, і, гаразд, зізнаюся, мені було цікаво.
Я простояла там приблизно три хвилини, коли телефон знову завібрував і надійшло інше повідомлення: «Подивись угору».
Я поглянула вгору. Мені знадобилася ще хвилина, а тоді я помітила в горішньому вікні гігантської книжкової крамниці Barnes and Noble дівчину, яка дивилася на мене й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беззоряне море, Ерін Моргенштерн», після закриття браузера.
