read-books.club » Фентезі » Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін"

110
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля" автора Джон Рональд Руел Толкін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 121 122 123 ... 165
Перейти на сторінку:
ласку, ніж тим Високим ельфам, котрі продовжували мешкати в Середземні: стомившись од смертних земель, вони, зрештою, змогли зійти на корабель у Сірих Гаванях і відплисти до Крайнього Заходу; цього не було скасовано й опісля зміни світу. Проте Ельрондовим дітям теж запропонували вибір: піти разом із ним поза кола світу або, залишившись, стати смертними й закінчити свої дні в Середзем’ї. Тож хоч якими були би підсумки Війни за Перстень, Ельронда вони так чи так обтяжували смутком[12].

Тим часом Ельрос обрав рід людський і залишився з едайнами: єдине, що йому було подаровано, — це довгий вік, значно довший, аніж у звичайних людей.

Як винагороду за страждання під час борні з Морґотом валари — Охоронці Світу — подарували едайнам віддалений од небезпек Середзем’я край. Тому більшість едайнів рушила за Море та, пливучи вслід за Еарендиловою Зорею, дісталась урешті до великого острова Елени, найзахіднішого з усіх Смертних земель. Там едайни заснували королівство Нуменор.

Посеред того острова височіла гора Менельтарма, з вершини якої зіркі люди могли роздивитися білу вежу ельдарської Гавані на Ерессеа. Тамтешні ельфи навідувалися до едайнів і збагачували їх знаннями та численними дарунками; проте свободу нуменорців обмежувало одне-єдине табу — «Заборона Валарів»: їм не було дозволено відпливати так далеко, щоби береги їхнього острова зникали з очей, чи ступати на Невмирущі Землі. Бо хоч едайнам і було вділено довгого віку (попервах утричі довшого, ніж звичайним людям), але вони залишилися смертними, адже валари не мали права відняти в них Людський Дар (чи то, як назвали його пізніше, Судьбу Людей).

Першим королем Нуменору був Ельрос, згодом відомий як носій високоельфійського імені Тар-Міньятур. Нащадки його вікували довго, та, врешті-решт, таки помирали. Утім, через певний час, ставши могутніми, вони пожалкували, що їхній праотець зробив саме такий вибір, і зажадали стати безсмертними ще в межах світу, долучившись до долі ельдарів, тож і нарікали на Заборону. Через те і спалахнуло повстання нуменорців, наслідком якого — не без лихих Сауронових напучувань — стало Повалення Нуменору та знищення стародавнього світу, про що й розповідає «Акаллабет».

*

Ось перелік імен Королів і Королев Нуменору: Ельрос Тар-Міньятур, Вардамир, Тар-Амандилл, Тар-Елендил, Тар-Менельдур, Тар-Альдаріон, Тар-Анкаліме (перша Королева-Правителька), Тар-Анаріон, Тар-Суріон, Тар-Тельперієн (друга Королева), Тар-Мінастір, Тар-Кір’ятан, Тар-Атанамир Величний, Тар-Анкалімон, Тар-Телеммайте, Тар-Ванімельде (третя Королева), Тар-Алькарін, Тар-Кальмакіл, Тар-Ардамін.

Ардамінові наступники, переймаючи скіпетр, обирали нуменорські (адунайські) імена: Ар-Адунахор, Ар-Зімратон, Ар-Сакальтор, Ар-Ґімільзор, Ар-Інзіладун. Ін-зіладун покаявся за вчинки своїх попередників і прибрав собі ймення Тар-Палантир — «Далекозорий». Його донька повинна була зійти на престол як четверта Королева Тар-Міріель, однак скіпетр захопив Королів небіж, котрий став Ар-Фаразôном Золотим — останнім Королем Нуменору.

Перші кораблі нуменорців повернулися до Середзем’я у дні правління Тар-Елендила. Його найстаршою дитиною була донька Сильмарієн. Її сином був Валандил, перший із-поміж Володарів Андуніє на західних теренах, славних своєю дружбою з ельдарами. Його нащадки — Амандил, останній із Володарів, і Амандилів син Елендил Високий.

Шостий Король залишив по собі єдину дитину — доньку. Вона і стала першою Королевою; і саме тоді нуменорці ухвалили новий закон про успадкування титулу, згідно з яким скіпетр переходив до найстаршої дитини короля, байдуже, чи чоловік це, чи жінка.

Королівство Нуменор існувало до кінця Другої Епохи, примножуючи владу та розкіш; і до середини тієї Епохи дедалі зростали також мудрість і радість нуменорців. Перші ознаки тіні, якій судилось упасти на них, з’явились у дні Тар-Мінастіра, одинадцятого Короля. Саме він вирядив могутнє військо на допомогу Ґіл-ґаладові. Він любив ельдарів, але й заздрив їм. На ту пору нуменорці, дослідивши всі східні моря, стали видатними мореплавцями і прагнули поплисти на Захід, у заборонені води: і що щасливішим ставало їхнє життя, то сильніше жадали вони ельдарського безсмертя.

До того ж, опісля Мінастіра, Королів полонила жадоба багатства та влади. Спершу нуменорці прибували до Середзем’я як наставники і друзі звичайних людей, котрим дошкуляв Саурон; але згодом нуменорські гавані перетворилися на фортеці, які тримали в покорі великі прибережні території. Атанамир і його наступники обклали людей високими податками, а нуменорські кораблі поверталися додому, навантажені багатою здобиччю.

Саме Тар-Атанамир уперше відкрито оскаржив Заборону та заявив, що й він справедливо заслуговує поділяти ельдарське безсмертя. І тінь почала густішати, і думка про смерть очорнила серце цього народу. Тоді нуменорці розділилися: по один бік опинилися Королі й ті, хто їх підтримував, — вони відчужились од ельдарів і валарів; а по інший — нечисленні Вірні (так вони себе називали), котрі жили головно на заході країни.

Королі та їхні послідовники поступово відмовилися від ельдарських мов; і, зрештою, двадцятий Король прибрав собі королівське ім’я нуменорською, нарікшись Ар Адунахор — «Володар Заходу». Вірні сприйняли це за лихий знак, адже доти таким титулом годилося величати винятково когось із валарів або й самого Старшого Короля[13]. Власне, Ар-Адунахор і почав переслідувати Вірних, караючи тих, котрі відкрито послуговувались ельфійськими мовами; а ельдари вже не припливали до Нуменору.

Влада та багатство нуменорців дедалі множилися; проте тривалість їхнього життя скоротилась, а страх смерті посилився, відтак вони втратили радість. Тар-Палантир спробував виправити скоєне зло, та було вже занадто пізно: в Нуменорі спалахнули повстання і чвари. По смерті цього Короля скіпетр захопив його небіж, очільник повстання, і на престол зійшов Король Ар-Фаразôн. Ар-Фаразôн Золотий був найпихатішим і наймогутнішим із правителів і бажав здобути ні більше ні менше як титул короля світу.

Тож він вирішив кинути виклик одноосібному правлінню Саурона Величного в Середземні й по якомусь часі, відпливши з величезним флотом, висадився в Умбарі. Міць і пишнота нуменорців були такі приголомшливі, що Сауронові слуги покинули його; і Саурон принизився до того, що віддав шану Королю і вимолив у нього прощення. Тоді Ар-Фаразôн, засліплений гординею, повіз бранця до Нуменору. І вже зовсім скоро Саурон зачаклував Короля і запанував над його радниками, а відтак знову навернув серця всіх нуменорців — за винятком дещиці Вірних — до темряви.

Темний Володар збрехав Королю, сказавши, що вічне життя належить тому, хто володіє Невмирущими Землями, і що Заборону вигадано хіба для того, щоби Королі Людей ні в чому не перевершили валарів.

— Але ж великі Королі здобувають те, що належить їм за правом, — мовив Саурон.

І невдовзі Ар-Фаразôн прислухався до тієї поради, бо відчув, що дні його добігають кінця, а страх перед Смертю позбавив його розуму. Тож він зібрав якнайбільше

1 ... 121 122 123 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін"