Читати книгу - "Замах на бродягу"

Заспокоєність, що її дав йому сон, змінилась гострою, до болю, напруженістю. Він уперше намагався відновити в пам'яті весь будинок на бульварі Курсель, обличчя його мешканців, всіх, що були з ним якось пов'язані.

Вчора він просидів до десятої вечора в Сюрте, слухаючи, як інспектори звіряють свідчення, і репліки опитуваних гак глибоко запали йому в пам'ять, що здавались рядками із давно знайомих пісень.

Може, розгадка в листах? Тоді вбивця — Луїза Бурже або Фелікс.

Він на мить припустив це. Справді, не було жодних доказів, що анонімні листи писала не секретарка. Мегре не запитав у неї, скільки вона одержувала у Фюмаля. Мабуть, не більше ніж будь-яка інша секретарка. Можливо, менше.

Вона була коханкою Фелікса і не заперечувала цього, хоча й квапливо пояснила:

— Ми заручені. Шофер казав те ж саме.

— Коли ви сподіваєтесь побратись?

— Коли зберемо досить грошей, щоб купити готель у Ж'єні.

Мегре почав підраховувати. Навіть коли припустити, що Луїза й Фелікс, відмовляючи собі в усьому, відкладають повністю свою платню, то й тоді їм довелося б чекати років десять, перш ніж відкривати бодай найменший готель. А люди не згадують про заручини, коли од весілля їх відділяє десятиріччя.

Це було не те, що осяйнуло його вві сні, але й цього не слід було відкидати. Вони, безперечно, сподівалися дістати гроші раніше, а оскільки обоє залишались в особняку на бульварі Курсель, незважаючи на свою відразу до Фюмаля, то дістати ці гроші вони думали саме в нього.

Фюмаль тяжко образив свою секретарку, і хоч кожна жінка нікому не подарувала б такого приниження, Луїза Бурже жодним словом не прохопилась про цей вчинок Фюмаля — ні самому Мегре, ні інспекторам.

Цікаво, чи знав про це Фелікс? І якщо знав, то як він міг простити Фюмалю таку наругу над його коханкою?

Ні, це знов не те. Ця думка теж вірна, але не в ній розгадка.

Мегре знов спробував заснути, але сон не брав: його мозок працював, як заведений годинниковий механізм.

Була ще одна деталь, зовсім свіжа… Метре мало не зціпив зуби, щоб пригадати її, щоб краще зосередитися, й нараз у його пам'яті сплив Еміль Лантен і так виразно, що, здавалось, він чує його голос. Що із сказаного Емілем Лантеном стосувалось Луїзи Бурже? Він говорив не про неї саму, а про щось, з нею пов'язане.

Він признався, що…

Нарешті! Еміль Лантен розповів, що не раз серед ночі спускався в самих шкарпетках до кабінету Фюмаля і брав гроші з шухляди секретарки — іноді навіть по кілька сто-франкових монет.

За ці гроші відповідала Луїза. Звичайно, як це всюди водиться, вона занотовувала всі свої витрати.

Лантен запевняв, що ці крадіжки повторювались регулярно.

А вона мовчала. Невже вона нічого не помічала, не поцікавилась, чому не сходяться в неї рахунки? Навряд. І коли так, то чому це її не стривожило? Чи не тому, що й сама була нечиста на руку? Чи, може, вона знала, хто злодій, і мала підстави тримати язика за зубами?

Йому раптом закортіло викурити люльку. Обережно вислизнувши з-під ковдри, він навшпиньках пішов до комода. Жінка глибоко зітхнула, повернулась на бік, але не прокинулась; він якнайтихше чиркнув сірником і, запаливши, одразу погасив його.

Потім сів у крісло й замислився.

Хоч він і досі не знайшов розгадки, але все-таки зробив певні успіхи. До чого ж він дійшов? А, так, крадіжка в секретарки. Якщо Луїза Бурже знала, хто відвідує ночами кабінет…

Думкою він повернувся до цього кабінету, який Добре йому запам'ятався. Це була простора кімната з двома широкими вікнами, що виходили на подвір'я. Навпроти простяглись колишні стайні з надбудованими на них двома поверхами, де жили слуги.

Комісар побував у цьому будинку. Кімната секретарки, де вона зустрічалася з Феліксом, була розташована на третьому поверсі, якраз навпроти кабінету, хоч і трохи вище.

Він спробував пригадати зміст перших рапортів, зокрема Ляпуентового, який раніше всіх прибув до місця. Чи згадувалось там про штори?

Комісар добре пам'ятав, що вікна було завішено легенькими газовими завісками, які створювали затишок удень, але не могли приховати того, що робиться за ними вночі в освітленій кімнаті.

Крім цих завісок, були ще важкі темно-червоні штори. Чи закривали вони вікна, коли прибув Ляпуент?

Мегре мало не кинувся до телефону, щоб подзвонити йому додому і поставити це запитання, яке раптом видалось йому страшенно важливим. Якщо штори були не спущені; Луїза й Фелікс бачили все, що відбувалось у кабінеті.

Що це йому давало? Чи можна було з цього зробити висновок, що, перебуваючи у себе в кімнаті, Луїза та Фелікс були свідками драми, яка відбулася учора ввечері в кабінеті Фюмаля, і що вони знали, хто вбивця?

В кутку кабінету стояв великий сейф, який можна було відчинити лише завтра, в присутності судді та нотаря.

Що тримав Фюмаль у цьому сейфі? Серед переглянутих уже паперів не було заповіту. Коли запитали Фюмалевого нотаря метра Одуена, той відповів, що про заповіт йому нічого не відомо.

Думки Мегре линули усе далі й далі в цьому ж напрямку, але у комісара не було впевненості, що напрямок цей правильний. Розв'язка, яка прийшла до нього зовсім недавно, коли він спав, була вірнішою, переконливішою.

Лантен не раз заходив до кабінету Фюмаля, коли той спав удома.

Це теж могло відкрити нові горизонти. Щоправда, між кабінетом та спальнею Фюмаля була ще одна «буферна» кімната, але гладкий м'ясник надто не довіряв тим, хто його оточував, щоб