Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том десятий"

довгасті сірі очі, трохи прикриті повіками, і ледь-ледь насуплені, мов у непокірливого хлопчака, брови — а втім, вираз той зник, коли Грейм привітав її усмішкою. Пола вже не раз спостерігала, як він усміхається, відколи вони побачилися вперше. В тій усмішці був невідпорний чар, вона засвічувала очі сяйвом щирої приязні й збирала в їхніх кутиках дрібненькі ласкаві зморщечки. Заразлива то була усмішка — Пола, вже розвиваючи далі перед Вером свою сувору думку про О’Геєву надміру хвалебну рецензію, раптом відчула, що й вона привітно усміхається Греймові.

Проте вона зосталася з Вером біля фортеп’яно і, перемовившися з Івеном кількома словами, почала грати один за одним угорські танці. Грейм сів з люлькою на дивані у віконній ніші і зчудовано заслухався.

Він знову дивувався з її безмежної мінливості, з цих моторних пальців, що й правили Фертом та приборкували його, і хлюпались у підводній схованці, а в леті з сорока-футової вежі над самою поверхнею води зімкнулися захисним дашком перед її головою.

Аби не порушувати пристойності, Грейм посидів лиш кілька хвилин, а тоді вернувся до картярів і смішив їх до нестями, вдало імітуючи бурхливий розпач скнари-єврея, коли програвав цілого п’ятицентовика щасливому в грі, самовпевненому директорові мексиканських копалень.

Згодом, коли «пекельні п’ятірки» скінчилися, Берт удвох із Лут перебили Полі адажіо з «Патетичної сонати» Бетхо-вена, утнувши під ту музику якийсь гротесковий танець, що його Дік відразу охрестив «Любовною тягучкою»; Пола кінець кінцем розреготалась і кинула грати.

Потім товариство розбилось на нові купки: Вейл, Ріта, Бішоп і Дік сіли грати в бриджа, молодь на чолі з Брекстоном відібрала в Доналда Вера монополію на господиню, а Грейм з О’Геєм сіли у віконній ніші, і критик завів розмову на фахову тему.

Якийсь час біля фортеп’яно хором співали гавайські гули[104], а потім Маленька господиня заспівала соло, сама собі акомпануючи. Вона виконала кілька німецьких романсів, скорше для гуртка довкола себе, ніж для цілої зали, і Грейм майже зраділо вирішив, що нарешті він знайшов у ній хоч якусь недосконалість. Нехай вона чудова піаністка, і вершниця, і плавчиня; але, попри округлу й повну співацьку шию, чудовою співачкою назвати її не можна. Та дуже скоро він мусив змінити той висновок. Вона таки була співачка, справжня співачка. Недосконалість кінець кінцем виявилась відносною. Правда, сильного голосу вона не мала. Голос у неї був приємний, гнучкий, з тою самою радісно-тремтливою ноткою, що бриніла в її сміхові, однак сили, гучності йому бракувало. Вона співала без найменшого фальшу й натуги, і в її співі були почуття, художність, майстерність, розум. Тільки силою голос у кращому разі середній, сказав собі Грейм.

Але не красою, додав він зразу. То був голос справжньої жінки, і в ньому вчувалося все багатство жіночої душі, вся її палка пристрасність — воднораз опанована твердою волею, вирішив він далі, щиро захоплений тим, як добре знає вона природні межі свого голосу й уміє не виходити з них. Якраз цим вона вигравала найбільше.

Неуважливо притакуючи головою ірландцеві, що розвів цілу лекцію про сучасний стан опери, Грейм замислився: чи ж то й над своїми глибшими, таємнішими почуттями та пристрастями Пола Форест панує так само? Ця думка по-справжньому зачепила його, збудила в ньому не тільки цікавість, як казав він сам собі; ні, вона зачепила інші, первісніші струни чоловічого єства.

І він, захоплений тою думкою, обвів поглядом велику залу, високу стелю з колод, галерею вгорі, завішану трофеями з цілого світу, поглянув на Діка Фореста, господаря всього цього багатства і чоловіка цієї жінки, що грав у бриджа так самозабутньо, як і працював, і якраз ту мить весело реготав, спіймавши Ріту на хитру комбінацію. Грейм мав досить відваги, щоб не ховатись від головного. Те, що його хвилює,— це не проста цікавість; тут ідеться про жінку. Пола Форест — прекрасна, чудовна, незвичайна жінка, втілення жіночності. З тої першої миті, коли його мов громом уразила картина в басейні — біла фігурка на спині в здоровезного огиря, — Пола невідчепно володіла його чоловічою уявою. Він аж ніяк не був не звиклим до жінок чоловіком і здебільшого нудився їхньою банальністю й пересічністю. Спіткати незвичайну жінку було для нього однаково, що знайти велику перлину в лагуні, обнишпореній цілим поколінням норців.

— Рада бачити вас іще живого, — сміючися, сказала йому Пола трохи згодом.

Вона з Лут уже ладналась іти спати. Тим часом дібралася ще одна четвірка для бриджу: Ернестіна, Берт, Брекстон і Грейм. О’Гей з Бішопом давно грали вдвох у пінокля.

— Він дуже симпатичний ірландець, поки не заведе своєї єдиної пісні,— провадила Пола.

— Про музику, якщо не помиляюся? — спитав Грейм.

— Зате вже тоді він робиться просто нестерпний, — озвалась Лут. — Бо це єдина в світі річ, у якій він нічогісінько не тямить. Від нього можна сказитись…

— Нічого, нічого, — проворкотіла Пола. — Ми на ньому помстимося. Дік оце шепнув мені, щоб я завтра на вечір покликала філософів. Ви ж знаєте, які вони мастаки говорити про музику. Музичний критик — це їхня улюблена здобич.

— Теренс недавно сказав, що на цю дичину полювання дозволене цілий рік, — докинула Лут.

— Теренс із Аароном заб’ють йому баки й підпоять його, — тихенько засміялась Пола, передчуваючи потіху. — А Дар Гаяль зі своєю «вибуховою» теорією мистецтва, коли пристосує її до музики, переверне догори дном усе, що вони обидва набалакали. Та теорія в нього така серйозна, як його вчорашнє танго. Він сам у неї не вірить, просто бавиться. Він такий глибокий філософ, то треба ж і йому мати якусь забавку.

— А коли О’Гей зчепиться з Теренсом, — сказала Лут, — то я вже уявки бачу, як Теренс бере його під руку, тягне вниз до більярдної і там підігріває суперечку сумішшю всіх трунків, які є в буфеті.

— А на другий день у О’Гея голова розсідатиметься, — захихотіла Пола.

— Я сама підмовлю Теренса! — пообіцяла Лут.

— Ви не подумайте, що ми справді такі лихі,— запевнила Пола Грейма. — Просто в нас у домі пустотливий дух. Дікові це подобається, він самодно вигадує всілякі капості. Він так відпочиває. Я можу закластися — це Дік підказав Лут думку, щоб Теренс затяг О’Гея до більярдної. Признайся, Лут!

— Ну що ж, я не заперечуватиму, що ідея не цілком належить мені,— подантично-поважним тоном відмовила дівчина.

Ту мить до них підійшла Ернестіна, щоб забрати Грейма:

— Ми вас чекаємо. Карти роздано, ви мій партнер. Та й Пола хвалилася, що вже йтиме спати. Побажайте їй добраніч і відпустіть.

Пола пішла спати о