Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хакери (hacker) отримують задоволення від вторгнення та вивчення великих ЕОМ за допомогою телефонних ліній і комп’ютерних мереж. Це комп’ютерні хулігани, електронні корсари, які без дозволу проникають у чужі інформаційні мережі для забави. Значною мірою їх приваблює подолання труднощів. Що складніша система, то привабливіша вона для хакера. Вони чудові знавці інформаційної техніки. За допомогою телефону і домашніх комп’ютерів вони підключаються до мереж, які пов’язані з державними і банківськими установами, науково-дослідними та університетськими центрами, військовими об’єктами. Хакери, як правило, не завдають шкоди системі та даним, отримуючи задоволення лише від відчуття своєї влади над комп’ютерною системою.
Наприклад, американський хакер Р. Чешир, якого запросили до Мюнхена на нараду експертів з охорони даних у комп’ютерах, на очах у фахівців забезпечив собі доступ спочатку в німецьку, потім в американську інформаційні мережі, а звідти проник в один із найважливіших стратегічних комп’ютерів США.
Крекери (cracker) — різновид хакерів. Це серйозніші за хакерів порушники, здатні завдати будь-якої шкоди системі. Вони викрадають інформацію, викачуючи за допомогою комп’ютера цілі інформаційні банки, змінюють і псують файли. З технічного боку, це набагато складніше від того, що роблять хакери. За кілька годин, не докладаючи особливих зусиль, будь-який технік середньої руки може пограбувати банк даних французького комісаріату з атомної енергії та отримати таємні відомості, наприклад, проект створення лазера чи програму будівництва ядерного реактора.
Фріки (phone + break = phreak) спеціалізуються на використанні телефонних систем з метою уникнення оплати за телекомунікаційні послуги, а також отримують задоволення від подолання труднощів технічного плану. У своїй діяльності фріки використовують спеціальне обладнання, яке генерує спеціальні тони виклику для телефонних мереж. Ці комп’ютерні злочинці орієнтуються переважно на отримання кодів доступу, крадіжки телефонних карток і номерів доступу з метою віднести плату за телефонні розмови на рахунок іншого абонента. Досить часто прослуховують телефонні розмови.
Колекціонери (codes kids) збирають і використовують програми, які перехоплюють різні паролі, а також коди телефонного виклику та номери приватних телефонних компаній, які мають вихід до загальної мережі. Як правило, молодші за віком, ніж хакери та фріки. Обмінюються програмним забезпеченням, паролями, номерами, але не торгують ними.
Кібершахраї (cybercrooks) — злочинці, які спеціалізуються на розрахунках. Використовують комп’ютери для крадіжки грошей, отримання номерів кредитних карток та іншої цінної інформації. Одержану інформацію потім продають іншим особам, досить часто контактують з організованими злочинцями. Коди можуть продаватися, як і інші види інформації, неодноразово. Популярним товаром є кредитна інформація, інформаційні бази правоохоронних органів та інших державних установ.
Торгаші, або пірати (wares dudes), спеціалізуються на збиранні та торгівлі піратським програмним забезпеченням. На сьогодні це дуже численна група злочинців.
Особливу групу комп’ютерних злочинців становлять хакери, тому розглянемо їх докладніше. Сам факт появи комп’ютерної злочинності у суспільстві більшість дослідників пов’язує з діяльністю так званих хакерів — користувачів обчислювальних систем і мереж ЕОМ, які займаються пошуком незаконних методів отримання несанкціонованого (самовільного) доступу до засобів комп’ютерної техніки і баз даних, а також їх несанкціонованим використанням з корисливою метою.
У спеціальній літературі та засобах масової інформації таких осіб називають по-різному: “комп’ютерні зломщики”, “електронні злодії або шахраї”, “пірати”, “одержимі програмісти”, “електронні бандити”, “злодії з електронними ломиками і відмичками” тощо. Однак термін “хакер” не завжди сприймався як синонім комп’ютерного злочинця. Дослівно “хакер” — це трудівник, найманий працівник. Спочатку так називали програмістів, що були здатні розробляти програми без попередньої підготовки та оперативно вносити виправлення до програм, до яких не було документації. Розглянемо це детальніше в історичному аспекті.
Термін “хакер” вперше почали використовувати на початку 70-х років ХХ ст. у Массачусетському технологічному інституті стосовно молодих програмістів, які проектували апаратні засоби ЕОМ і намагалися сконструювати перші персональні комп’ютери. Коли у Сполучених Штатах Америки з’явилися великі ЕОМ, компанії дозволяли студентам користуватися ними. Як правило, для цього відводили нічні години, і студенти, яких стали звати хакерами, розподіляючись на зміни, залишалися біля машин на всю ніч. Одна зміна мала для праці квант часу, наприклад, з 3-ї до 4-ї години ночі. Закінчивши програмування, хакери залишали розроблені програми у шухлядах біля комп’ютера. Кожен міг заглянути при цьому в записи своїх друзів. Досить часто вони брали чужі нотатки та вносили до них виправлення, намагаючись удосконалити результати програмування. Хакери не псували чужої роботи і не намагалися захистити свої програми від інших хакерів. Усі програми, які вони розробляли, були призначені для спільного користування. Хакери вірили, що комп’ютери — це ключ до повного визволення людини, оскільки роблять знання доступними для всіх людей. Уявлення хакерів про проблеми суспільства та роль у ньому інформаційних технологій знайшли своє відображення у вигляді специфічних маніфестів і звернень. Не можна заперечувати, що певні положення мали, крім технічних та філософських аспектів, і суто соціальне забарвлення. Окремі з маніфестів хакерів й досі можна знайти на дошках електронних оголошень (BBS) у великих комп’ютерних мережах.
Етика справжніх хакерів ґрунтується на таких загальних принципах:
• комп’ютери — це інструмент для народу, вони не повинні бути власністю лише заможних осіб або інших привілейованих верств населення та використовуватися для досягнення їхніх приватних інтересів;
• інформація також належить усім. З огляду на те, що більшість хакерів здобували університетську освіту, а завдання університету — розповсюджувати знання, а не приховувати їх, то хакери, вже не будучи студентами, продовжують дотримуватися цієї точки зору. Тільки невелика кількість хакерів допускає навмисне знешкодження файлів або їх таємну модифікацію;
• програмний код — загальнонародне надбання, гарним кодом мають користуватися усі, поганий код необхідно виправити. Доступ до коду має бути вільним, програми не повинні бути захищені авторським правом і захистом від копіювання. Все програмне забезпечення, безплатне чи комерційне, можна копіювати та розповсюджувати, незважаючи на авторське право чи право власності. Схеми захисту від копіювання повинні бути знищені;
• програмування — це різновид мистецтва, зміст якого та краса полягають у компактному кодуванні, коли програма займає невелику кількість рядків. Основна мета — створити таку програму, яка може робити те, що не може інша, взаємодіяти з іншими програмами, входити до них, маніпулювати файлами так, як раніше вважалося неможливим;
• комп’ютер — це жива істота. Хакер має суспільні та приватні стосунки з комп’ютерами, він доглядає за ними, співчуває їм, як людині. Хакер живе програмуванням, він може працювати усю ніч над цікавим проектом, займаючись програмуванням по 80-100 годин на тиждень.
З розширенням сфери застосування комп’ютерів у суспільстві ентузіазм хакерів зменшився, а ідеї хакерства стали втрачати свою прогресивну спрямованість. Ідеалістичні уявлення студентів увійшли у конфлікт
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів», після закриття браузера.