Читати книгу - "Останній дон"

Кросс завжди гадав, що його батько — захист від світу, в якому вони живуть, гадав, що його батько невразливий. Що батько роздає смерть, але ніколи її не прийме. Тепер він сам має стерегтися ворогів, можливо, навіть і Клерікуціо. Зрештою, він багатий, у нього на півмільярда власності в готелі «Ксанаду», за такі гроші можна й убити. Ця думка примусила Кросса замислитись над своїм теперішнім життям. Навіщо він живе? Щоб постаріти, як батько, ризикувати геть усім, а потім таки бути вбитим? Піппі, правда, натішився життям, владою і грошима, але тепер батькове життя видавалося Кроссові порожнім. Його батько ніколи не зазнав щастя покохати таку жінку, як Атена.

Кроссові лише двадцять шість років, він може почати нове життя. Він став думати про Атену, про те, що завтра вперше побачить її за роботою, спостерігатиме її вигадане життя і бачитиме всі маски, які вона здатна вдягати. Як Піппі любив би її! Він любив усіх гарних жінок. І тут йому спала на гадку дружина Вірджініо Баллаццо. Піппі був закоханий у неї, обіймав її, танцював разом з нею, грав у бочі з її чоловіком, а потім спланував убивство їх обох.

Кросс зітхнув і підвівся, щоб піти назад до свого кабінету. Розвиднялося, сірий світанок затуманив неонові вогні, що, мов велика театральна завіса, нависали над головною лас-веґаською магістраллю. Кросс міг роздивитись унизу прапори всіх великих готельних казино — «Пісків», «Цезаря», «Фламінго», «Пустельного заїзду» — і спадний вулкан «Міражу». Готель «Ксанаду» був більший за них усіх. Тепер Кросс дивився на прапори, що майоріли над віллами «Ксанаду». Ох, серед якої він жив мрії, а тепер вона щезла, Ґроневельт помер, а його батька вбили.

У своєму кабінеті Кросс зняв трубку й запросив на сніданок Лію Вацці. Разом з ним він їхав з похорону в Дестамі до Лас-Веґаса. Потім замовив для них обох сніданок. Він пам'ятав, що Лія любить млинчики, ще й досі, після стількох років життя в Америці, екзотичну для нього страву. Охоронець завів Лію Вацці тієї самої миті, як принесли сніданок. Кросс і Лія сіли їсти на кухні.

— Ну, що ви про це скажете? — запитав Кросс.

— Гадаю, нам слід убити детектива Лоузі, — відповів Лія. — Я вам казав про це вже давно.

— Отже, ви не вірите в його розповідь?

— Гадаю, що то не розповідь, а чиста ганьба, — відповів Лія, розрізаючи млинчики на смужки. — Такий досвідчений чоловік, як ваш батько, нізащо не підпустив би того негідника так близько до себе.

— Зате дон гадає, що це правда. Він провів розслідування.

— Я ніколи не суперечитиму донові Клерікуціо, — проказав Лія Вацці, тягнучись за гаванською сигарою і склянкою бренді, яке дістав для нього Кросс, — але дозвольте мені вбити Лоузі, аби переконатись.

— А що, як за ним стоять Клерікуціо? — запитав Кросс.

— Дон — це людина честі, — відповів Лія Вацці. — Ще з тієї давньої пори. Якби він убив Піппі, то вбив би й вас. Адже він вас знає. Він розуміє, що ви будете метатися за батька, але ж він мудрий чоловік.

— І все-таки, — мовив Кросс, — за кого ви обрали воювати? За мене чи за Клерікуціо?

— У мене вибору немає. Я був надто близький до вашого батька і я надто близький до вас. Якщо загинете ви, живим мене не залишать.

Кросс уперше, сидячи з Лія, випив за сніданком склянку бренді.

— Може, це просто якась безглузда випадковість? — невпевнено припустив він.

— Ні, — відповів Лія, — це Лоузі.

— Але ж у нього не було жодних причин. Гаразд, ми це з'ясуємо. А тепер я хочу, щоб ви зібрали команду з шістьох чоловік, найвідданіших вам, не беріть нікого з Бронкського анклаву. Тримайте їх напоготові й чекайте моїх розпоряджень.

— Пробачте мені, — вирік навдивовижу тверезий Лія, — я ще ніколи не піддавав сумнівам ваші накази. Але тут я прошу порадитися зі мною щодо загального плану.

— Добре, — погодився Кросс. — Наприкінці тижня я планую на два дні полетіти до Франції. Тим часом з'ясуйте, що можна, про Лоузі.

— Ви летите зі своєю нареченою? — всміхнувся Лія.

— Атож, і з її донькою, — відповів Кросс, дивуючись ґречності Лія.

— З тією, що не має чверті мозку? — перепитав Лія. Він, проте, і в гадці не мав когось образити, то була ще одна італійська ідіома, яка означала ще й забудькувату талановиту людину.

— Так, — кивнув головою Кросс. — Там є лікар, який, можливо, допоможе їй.

— Браво, — відказав Лія, — зичу вам усіляких успіхів. А ця жінка знає про «родинні» справи?

— Боже борони! — скрикнув Кросс, і обидва зареготали. А Кросс дивувався, звідки Лія так багато знає про його приватне життя.

Розділ 17

Кросс уперше мав побачити роботу Атени на знімальному майданчику, подивитись, як вона вдає несправжні почуття, перевтілюється в іншу особу. Він зустрівся з Клавдією в її конторі біля знімальних павільйонів студії «Лоддстоун», вони разом мали спостерігати Атену. В конторі сиділи ще дві жінки, і Клавдія перезнайомила своїх гостей:

— Це мій брат Кросс, а це режисер Діта Томмі. А це Фалена Фант, сьогодні вона знімається в картині.

Томмі прицінилася до Кросса, гадаючи, що він досить гарний, аби зніматися в кіно, проте на його обличчі не проступає ані вогню, ані пристрасті, на екрані воно буде холодне, наче камінь, і Томмі втратила до нього інтерес.

— Я саме збиралася йти, — промовила вона, потискаючи Кроссові руку. — Щиро співчуваю з приводу смерті вашого батька. До речі, запрошую вас на свій знімальний майданчик, Клавдія і Атена ручаються за вас, дарма що ви будете одним з продюсерів.

Кросс звернув тепер увагу на другу жінку смагляву, мов шоколад, з непристойно безсоромним обличчям і гарнющим тілом, одяг вправно випинав досконалість опуклостей та згинів. Фалена була не така офіційна, як Томмі:

— Я й не знала, що в Клавдії такий вродливий брат, і до того ж, як я чула, багатий. Якщо вам коли-небудь буде потрібне товариство за обідом, зателефонуйте.

— Неодмінно зателефоную, — відповів Кросс, не дивуючися запрошенню. Чимало дівчат з вар'єте і танцюристок у готелі «Ксанаду» були не менш відверті. Це була дівчина, що від природи полюбляла