Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Коли вечеря закінчується, малятко, втомлене, але щасливе, переміщається у вітальню до своїх нових іграшок. Я починаю прибирати зі столу, не звертаючи уваги на втому, коли помічаю, що Захар встає, явно збираючись допомогти.

- Не треба, я сама, - кажу трохи різкіше, ніж планувала, відвертаючись до раковини. Момент тягнеться, і я, відчуваючи, як питання, що давно сидить у голові, проситься назовні, нарешті наважуюся.

- Захаре, - починаю обережно, не піднімаючи очей. - Як йдуть справи з Каримовим?

Він фиркає, відмахується, нібито тема дріб'язкова, не варта обговорення.

- Юлю, розслабся, тут нема чого обговорювати, - його голос стає твердішим, погляд темніє. Але я бачу, що за цим показним спокоєм ховається щось іще.

- Захаре, ну я ж бачу, що це не так, - наполегливо наполягаю, зустрічаючи його погляд прямо.

- Я все тобі сказав. Тема закрита. 

Білецький різко відвертається, спрямовує погляд у вікно.

Я зітхаю і теж відступаю, немов уперлася в невидиму стіну.

Раптом Захар підходить ближче. Зупиняється так, що я відчуваю його подих у себе над плечем.

- Юлю, що знову не так? - вимовляє втомлено, але з ноткою роздратування.
Я хмурюся, відчуваючи, як усередині накопичується давно знайома образа.

- Завжди ти так робиш. Щойно розмова заходить про щось важливе, ти замикаєшся, ніби це твої особисті справи, а не те, що безпосередньо впливає на нас.

Він мовчить, потім тихо видихає, його рука нервово ковзає по краю столу.

- Із Каримовим розберуся. Якщо я скажу тобі, що все під контролем, ти мені повіриш?

- Я постараюся. 

Захар дивиться на годинник і злегка морщиться, ніби згадуючи, що на нього чекають інші справи.
Я відчуваю дивний укол розчарування, абсолютно несподіваного, навіть для самої себе. 

- Мені вже час. 

- Ну, тоді... до завтра.

Захар киває, але, здається, помічає зміну в моєму настрої. Його погляд раптом стає м'якшим.

- Юлю, повір, якби я міг, залишився б довше.

- Я розумію, - відповідаю, намагаючись бути невимушеною, але відчуваю, як на серце лягає якась невидима тяжкість. - У тебе справи. Усе нормально.

Він затримує погляд на мені, немов хоче щось сказати, але потім, вочевидь передумавши, просто киває і повертається до дверей. У цей момент з'являється Діана з улюбленою іграшкою в руках, її погляд стає розгубленим.

- Тату... ти вже йдеш? - запитує вона тихо, і в її очах миготить тінь розчарування.

Захар на мить завмирає, немов слова застрягають у горлі. 

- Завтра знову буду тут, обіцяю.

Діана киває, але в її погляді все одно залишається частка смутку. Захар, помітивши це, обіймає її міцно і шепоче щось на вухо, від чого її очі знову спалахують, і вона посміхається.

Білецький обережно нахиляється і цілує Діану в лоб. Він затримується на секунду, ніби щось обмірковує, потім повертається до дверей і йде.