Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"

С. 57: Щодо Київської академії, то в ній піїтика посідала важливе місце — [зову] => знову ж таки як у повсякденні, в навчальних програмах, так і в різних урочистих ситуаціях; притому один з восьми класів, п’ятий, було присвячено піїтиці цілком.

С. 57: Протягом багатьох десятиліть академія, навіть коли вона ще була [колеґіїю] => колеґією, залишалася центром розвитку віршування в Краї.

С. 74: Деякі листи так і підписував: «студент Григорій Сковорода», не [тільким] => тільки підкреслюючи тим погляд на самого себе як на вічного учня («semper tiro»), але й віддаючи данину вдячної пам’яті своїй alma mater — академії.

С. 82: Музúки й [співки] => співаки з України вже раніше середини XVII століття починають з’являтися в Москві, при дворі царя Міхаїла Фьодоровича, ласкаво приймає їх і «тишайший» Алєксєй Міхайлович, а за царським прикладом і численні знані люди того часу, зосібна боярин Фьодор Ртіщев.

С. 85: Приводом до цього, — згадує [і] => у своїх записках Я. Штелін, — стала така обставина.

С. 108–109: Спілкувався, ймовірно, Сковорода з наступником померлого Іоана Козловича на посту єпископа Гервасієм Лінцевським, який до Переяслава протягом довгих років був архімандритом православного Срітенського [монастря] => монастиря в Пекіні; <…>

С. 111: Молодому краю, який динамічно перебудовувався, переходячи на [мірні] => мирні рейки, вкрай потрібні були кваліфіковані фахівці з різних галузей.

С. 149: Але ці традиційні сюжети автори травестій викладають не в канонічному, освяченому церквою, а в пародійному, навмисно [знаженому] => зниженому, заземленому дусі, зі силою-силенною життьових подробиць, комедійних ситуацій, гумористичних деталей, <…>

С. 151: Пісня 8-ма — один з кращих ліричних [творі] => творів Сковороди.

С. 152: Не [зайдемо] => знайдемо тут того перейняття вірою, непідробного патосу й душевного хвилювання, які притаманні пісням 7-й та осібно 8-й.

С. 213: Водночас не можемо залишити поза увагою типологічні подібності між [Шевченко] => Шевченком і Сковородою також у мовно-поетикальній площині.

С. 219: Він виявляє загострений інтерес до тих історичних осіб і сучасників, котрі знайшли в собі духовні сили здійснити — з різних причин — подібний [критий] => крутий поворот у своїй долі.

С. 219: Алєксандр Міхайлович Добролюбов — [один ранніх] => один з ранніх російських поетів-символістів, <…>

С. 228: Не дивно, що двох представників цього «вченого» [порідддя] => поріддя зустрічаємо в «Наркісі».

С. 273: Це Біблія та різні [ранньохристиянскі] => ранньохристиянські вчення, що для них є характерною проповідь аскетичної моралі, втім, своєю чергою, багато в чому пов’язаної з античною традицією.

С. 274: Та часто-густо тема пошуку істинного щастя виступає в Сковороди [і] => в оболонці чисто християнського моралізування або релігійно-філософської метафорики, <…>

С. 276: [Ахристратиг] => Архистратиг Михаїл обурюється: «О ганителю! …Зводиш наклеп на небесну славу й доґмати її…» (II, 63).

С. 287: В першій убачають причину всіх суспільних бід і хиб, у [другі] => другій — джерело й ґарантію всілякого достатку й щастя.

С. 304: Зовсім до іншого джерела звертається старший сучасник Сковороди Жан-Жак Руссо в творі з промовистою назвою: «Розмисел, який отримав премію Діжонської академії 1750 року з питання, запропонованого тією ж Академією: „Чи [спряло] => сприяло відродження наук і мистецтв очищенню звичаїв?“».

С. 305: <…> дайте мені відповідь, кажу я, ви, хто дав нам [стальки] => стільки блискучих відкриттів: якби ви не пізнали нічого з оцих речей, <…>

С. 321: Перевага, що її віддавав Сковорода дослідженню «печер» свого серця перед «науками новими», поза сумнівом [повинно] => повинна була імпонувати й таки імпонувала Толстому, була йому суголосною його поглядам.

С. 369: Існує, проте, доста поширена точка зору, прихильники якої зближують, а то й ідентифікують учення і діяльність Сковороди з різними сектантськими — у власному [значення] => значенні цього поняття — течіями.

С. 373: Мовляв, [буди] => були перешкоди — «раціоналістичний ухил», «поганий платонізм», віра у «вічну матерію», «зовнішнє розуміння світу»…

С. 431: Під цим оглядом Хіждеу посилається на Сковороду, який нібито в листі до Георгія Кониського висловлював протест проти спроб міряти його [буд-яким] => будь-яким «казенним сажнем», <…>

Сковорода Григорій. Твори: В 2 т. — Т. 2. — К., 1994. — С. 417. Далі посилання на це видання (том і сторінка — в дужках) вказані в тексті. Тут доречним буде таке застереження. З наукової точки зору, либонь, коректнішим було б цитувати тексти XVIII століття, наразі сковородинівські, за ориґіналами або принаймні подавати їх максимально наближеними до ориґіналів, ретельно зберігаючи їхні мовні, стилістичні й орфографічні особливості (як це зроблено, приміром, у виданні: Сковорода Григорій. Твори: В 2 т. — К., 1961). Однак за такого варіанту постають моменти, які ускладнюють справу: щонайменше два. Один — технічний, пов’язаний з відсутністю зазвичай у комп’ютерних гарнітурах літери Ѣ (ять). Момент другий, суттєвий, — труднощі сприйняття сучасним читачем мови Сковороди, котра являє собою складне, часом химерне переплетіння старослов’янських, староукраїнських та російських мовленнєвих елементів і відзначається неусталеністю норм. З огляду на сказане тексти Сковороди подаються в книзі у перекладі (на жаль, не завжди досконалому) на сучасну українську літературну мову за означеним повище виданням. Щодо інших текстів, зосібна російськомовних, то тут за основу взято такий підхід: в уривках з художніх творів зберігається мова ориґіналу, натомість витяги з наукових, критичних, публіцистичних праць, мемуарів, листів тощо, а також назви творів (окрім назв періодичних видань) наведено в перекладі.

Ще раніше, 1814 року, побачив світ роман В. Нарєжного «Росийский Жильблаз, или Похождения князя Гаврилы Симоновича Чистякова», де в образі мудреця Івана «Особняка» опосередковано відтворені деякі риси особистості Сковороди, а також відчутний вплив його філософсько-етичного вчення. Вперше ім’я Сковороди — «стоїка, філософа, або харківського Діогена» — згадано в книжці В. Масловича «Про байку та байкарів різних народів, повідомлення про їхнє життя з деякими зауваженнями на їхні байки і самі байки тих» (X., 1816).