Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

Мадваллін майже нагнав Колвина, і Шимасові з Ріаною бракувало лише якогось десятка секунд, щоб вчасно зупинити його. На щастя, саме тоді на кручу вибігли Дарах та Інґріг, і їхні вогняні кулі примусили потвору звернути вбік. Вона стала кружляти довкола них, плюючись згустками темної енерґії, які Дарах успішно відбивав. А потім надбігла Ріана і двома влучними ударами блискавки спопелила чудовисько.

Колвин кинувся їй назустріч, бебехнувся перед нею навколішки і став цілувати її руки.

— Дякую, пані! Красненько вам дякую. Ви врятували мене, захистили від цього страховиська. Я такий щасливий служити вам, ви завжди дбаєте про мене…

А Шимас м’яко приземлився поруч із молодою чаклунською парою й сказав:

— Ви дуже вдало нагодилися. Ми б не встигли зупинити мадвалліна.

— Але ваш політ був просто фантастичний! — захоплено мовив Дарах. — Я ще ніколи не бачив такої майстерної левітації. І взагалі, не чув про жодного чаклуна, що міг би одночасно літати і так потужно чарувати.

— А що це у вас за плащ? — поцікавилася спостережлива Інґріг. — Я його досі не бачила. І в леді Ріани меча не було… Невже знайшли в Тиндаярі? Хіба це можливо?

Шимасові не довелося нічого вигадувати, бо до них якраз підійшла Ріана.

— Отже, пророцтво не збрехало, ви справді допомогли нам. Без вашого втручання Колвин загинув би.

— То це й була наша місія? — спантеличено запитав Дарах. — Завадити чудовиську вбити чорного чаклуна?

— Схоже, що так, — підтвердила Ріана. — І повірте, ви зробили мені велику послугу. Та й не лише мені, а всьому Сестринству. Колвин становить для нас неабияку цінність, наразі він наш єдиний провідник до Тиндаяру, і хтозна, коли нам вдасться схопити ще одного такого. А мати доступ на ворожу територію дуже корисно. Саме тому всі три чудовиська накинулися на Колвина — для Ан Нувіну було вкрай важливо позбавити нас цього доступу.

— А чому саме зараз? Чому не раніше? — Із цими словами Дарах виразно поглянув на Ріанин меч. — Це якось пов’язано з вашою зброєю і професоровим плащем?

— Щодо плаща я не впевнена, а от меч точно зіграв свою роль.

— Я не відчуваю в ньому ніякої маґії, — зауважив молодий чаклун.

— Це драконяча маґія, — пояснила Ріана. — Меч належав Останньому Драконові, але в стародавні часи демони поцупили його й затягли до Тиндаяру. А далі нічого вдіяти з ним не могли, бо він незнищенний, тому просто залишили його там.

— Разом із плащем? — Дарах недовірливо гмикнув. — Щось він замалий для дракона.

Без сумніву, Ріана якось викрутилася б, знову приправивши вигадку крихтою правди, але тут Інґріг злякано зойкнула і вказала рукою на північ. Шимас із Ріаною рвучко обернулися, чекаючи на появу нових почвар, а натомість побачили, як з-поза обрію піднімається стовп білого з темними пасмами диму.

Шимас негайно злетів угору, щоб розширити для себе виднокіл, проте вже й так знав, звідки йде дим. На Ініс на н-Драйґу й поблизу нього не було чому горіти — крім їхнього корабля.

Вольовим зусиллям зобразивши на своєму обличчі приязну та невимушену усмішку, Ґлиніш відчинила двері й промовила:

— Добридень, леді Ейрін. Прошу, заходьте.

Дівчина привіталась у відповідь, глянула на свої шкіряні черевики, переконуючись, що добре очистила їх від снігу, і ввійшла до будинку. Ґлиніш допомогла їй зняти хутряне манто, повісила його в шафку і провела Ейрін до вітальні.

— Сідайте, будь-ласка, пригощайтеся, — запропонувала вона, вказуючи на крісло біля невисокого столика, на якому стояло дві кришталеві вази з фруктами та солодощами. — Чи, може, ви зголодніли і хочете…

— Ні, дякую, Ґлиніш. Я щойно обідала.

— Тоді я принесу чаю.

Жінка подалася на кухню, де за півхвилини закип’ятила воду й залила її до порцелянового чайника, в якому вже лежало сухе чайне листя. Потім поставила його на тацю разом з двома чашками та цукерницею й віднесла до вітальні.

Ейрін сиділа в кріслі, їла цукерку й зацікавлено розглядала обстанову в кімнаті. Була спокійна та розслаблена, мовби сама просила, щоб на неї напали, але Ґлиніш поки остерігалася діяти, бо була надто знервована і через своє хвилювання могла все зіпсувати. Та й квапитися не було куди — все одно в найближчі дві або три години дівчина звідси не піде, оскільки зараз у неї за розкладом було заняття з теорії передбачень.

Як Ґлиніш і обіцяла колеґам-чорним та своєму демонові-куратору, виявилося зовсім неважко виманити Ейрін до чаклунського району, де ще й досі не було встановлено захист із дерайтирів. На це знадобився лише один місяць, впродовж якого вона досить часто, в середньому раз на два дні, спілкувалася з дівчиною й потроху завойовувала її довіру. Щоправда, їхні стосунки і близько не стали дружніми, а зберігали суто формальний характер, тому Ґлиніш не ризикнула просто запросити Ейрін до себе в гості. Натомість вдалася до іншої тактики — минулого тижня, розповідаючи про різні прийоми, за допомогою яких провидиці керують своїм даром і спонукають його до передбачень на певну задану тему, вона ніби мимохідь згадала про свою кімнату для медитацій. Ейрін цілком очікувано зацікавилася цією кімнатою й попросила описати її, а Ґлиніш, трохи повагавшись для вигляду, запропонувала провести наступне заняття в себе вдома. На тому вони й домовилися…

— У мене чай не з Півдня, а з Інісойд на х-Оґай, — сказала Ґлиніш, наповнюючи чашку своєї гості. — Не знаю, чи ви куштували його раніше.

— Так, кілька разів, — відповіла Ейрін і потяглася ложкою до цукерниці. — У Тахріні. Як на мене, нічим не відрізняється від ґвалахського.

— І це при тому, що його вирощують не в тропіках,