Читати книгу - "Мідний король"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Імілю, — хрипко сказав Розвіяр.
Йому ніхто не відповів. Кочегари «Пузаня» зачинилися в трюмі й робили своє діло: Розвіяр побачив, як нова куля вогню вирвалася з розжареної до червоного труби. По палубі ходили вцілілі й поранені, хтось дико сміявся:
— Володарю! Ми вже перемогли?!
Він не відповів. Спустився в камбуз; тут було порожньо й чисто.
— Імілю!
Він знову вирвався нагору. Підійшов капітан «Пузаня». Мовчки віддав салют. Розвіяр здавив його плече:
— Де хлопчисько?
Капітан кліпнув:
— Гаряче було діло…
Розвіяр пішов уздовж борту, вглядаючись в обличчя вцілілих, і раптом побачив на палубі, серед поранених, знайому худорлясту фігурку.
— Імілю!
Бліде лице хлопчиська було перемазане червоним. Як нещодавно, коли він пролив соус. У руці він стискав кухонний ніж. Розвіяр узяв його за плечі. Іміль розплющив очі.
— Скажи мені! — закричав Розвіяр, не тямлячись. — Говори!
Іміль здавлено зітхнув. По його тілу пройшла судома.
Розвіяр підхопив його на руки. Не знаючи, що робить і навіщо, наосліп кинувся по палубі; ввірвався до каюти капітана, поклав хлопчиська на чистий білий стіл, і тільки тоді Іміль випустив свій ніж, і той ввіткнувся вістрям у підлогу.
Розвіяр оглянув його рану. Захитався й узявся за стіну, щоб не впасти. Старанно всміхнулася Джаль у жовтій сукенці; старий підняв над головою райдужну грамоту, гадаючи захистити від розправи своє селище на Камінній Стрілці…
Іміль дрібно затремтів. Почалась агонія. Не усвідомлюючи, а просто бажаючи припинити його муки, Розвіяр простягнув над ним руку і сказав уголос:
— Мідний королю…
Почавши заклинання, він уже не міг зупинитись.
— Мідний королю. Візьми, що ціную! Подай, що потребую!
І сталось так.
* * *
Над полудень другого дня під-адмірал Галагар утратив свій флот до одного корабля.
Чудовисько, що керувало ворожою ескадрою, показало в тій битві дива підступності й проникливості. Коли вичерпався, нарешті, вогонь трьох чорних кораблів, почались маневри, такі злагоджені й тонко продумані, що Галагар рвав на собі золоте волосся. У супротивника були в запасі кораблі-тарани й кораблі-приманки, флот Золотих обстрілювали й закидали камінням із катапульт. За цілу добу бою, веденого з перервами, чорні кораблі знов ожили й знову вивергли вогонь, але цього разу чудовиська з полум’я не кинулись на здобич одразу, а застигли перед обличчями вцілілих, зачаровуючи грою вогню, позбавляючи волі навіть Золотих, непідвладних страху.
Під-адмірал Галагар озирнувся й побачив, що його корабель, з поламаними щоглами й обірваними вітрилами, ще цілий.
Він схрестив на грудях руки.
Усе, що він міг зробити для Мірте, зроблено. Думка про місто, тепер беззахисне, примусила б будь-яку людину кинутися вниз головою з капітанського містка в хвилі — але Галагар був Золотий, і був під-адмірал. Він стояв, сіючи спокій у своїх уцілілих бійців, на палубі свого корабля, ладний умерти будь-як і будь-коли.
— Шлюпка, — хрипло сказали за його спиною.
З борту чорного флагмана спустили шлюпку. Не вірячи своїм очам, Галагар дивився, як вона наближається, як сонце, нарешті проглянувши з-за диму, ловить краплі на її веслах і як ті займаються білими іскрами…
Думка про Мірте, піднесене місто під сонцем, здушила під-адміралові горло.
— Прийміть, — сказав він ледве чутно й повторив, опанувавши голос: — Прийміть!
* * *
Цей піднявся на борт першим. Поглянувши на нього, Галагар, людина залізної витримки, здригнувся: прийшло чудовисько. Дивлячись у чорні, глибоко запалі очі, Галагар зрозумів, кому належала ідея з вогняними тварями, і хто керував різнобарвним флотом у відкритому морі, і хто видумував пастки, розгадати які людина не здужає. І вже не здавалось дивовижним, що цей гекса прийшов на борт до під-адмірала особисто, майже без охорони. Від нього віяло владою, як лампа випромінює світло, а лід пускає холод. Галагар чекав його, стоячи на капітанському містку, схрестивши руки. Він радів, що горда поза дозволяє приховати дрож.
— Я зазнав утрат у цьому бою, — рівним голосом сказав гекса. — Я засмучений.
Галагар мовчав. Він знав, що не заслужив знущань перед смертю, але в гекса інші закони.
— Тепер я хочу навідати Мірте. — Гекса повернув голову й поглянув на вогняні кулі, що й досі висіли над водою.
Усі сили й усю свою мужність Галагар зібрав у кулак, щоб промовчати й за цим разом. Здавалось, гекса бачить його наскрізь. Під-адмірал стояв перед ним голий, з оголеними бажаннями, з усім своїм болем.
— Я не хочу шкоди Мірте, — м’яко сказав гекса. — Я люблю це місто. Я хочу, щоб грала музика, коли я ступлю на набережну.
— Ні, — вирвалось у Галагара.
— Струнні. Я все життя мріяв їх почути. Я хочу пройти по мостах, по бірюзових і по рожевих. Я хочу піднятись на білий шпиль. Я кінець кінцем хочу побачити майдан перед Палацом Гідних. — Він раптом усміхнувся, і його усмішка була страшніша за палання флоту. — Я хочу, щоб містяни вітали мене. Їм буде нелегко. Але ж у всіх діти.
Під-адмірал зашипів. Його славетна витримка, відома всьому Мірте, підвела його, він вихопив церемоніальний кинджал, що висів при поясі, і кинувся на гекса; той упіймав його клинок своїм мечем — не знати коли меч опинився в руці. Один поворот клинка — і під-адмірал випустив зброю, ледь стримавши крик болю.
Матроси-охоронці гекса підійшли ближче, осміхаючись, не виявляючи занепокоєння. Куля вогню тріщала майже перед самим бушпритом.
Під-адмірал мовчав, скулившись, затиснувши лівою рукою праву кисть. Здається, йому вивихнули зап’ястя.
— Боляче? — спитав гекса.
Під-адмірал мовчав.
— Я й кажу: хай грають струнні. Хай мене зустрічають люди на вулицях… можна без усмішок. Упустіть мене в порт — своєю волею, як доброго друга. Я присягаюсь, що не зачеплю ні воїна, ні мирного жителя, поки на мене не нападуть. Я присягаюсь, що не зазіхну ні на вольності, ні на традиції. Мірте стоятиме довго, щасливо, і буде віддзеркалюватись у водах затоки. — Гекса усміхався. — Але коли ні… У водах затоки віддзеркалиться велика пожежа, адмірале. Так і перекажіть Раді Гідних.
Він повернувся й пішов до трапу.
* * *
Переписувач другого розряду Агль зважився втекти з Мірте одним з останніх. Майже сімнадцять років важкої праці пішло на те, щоб завоювати собі місце в піднесеному місті; йому, шанованому члену гільдії, доводилось переписувати рахунки й боргові розписки, принижуватись, дожидаючи в приймальнях, та ще й складати іспити на потвердження майстерності разом зі шмаркатими парубчиськами. Він багато років жив надголодь, усі зароблені гроші тратив на те, щоб мати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мідний король», після закриття браузера.