Читати книгу - "Гра янгола"

– Мені потрібен телефон, – сказав я.

– Телефон лише для клієнтів.

– Подайте мені коньяк. І телефон.

Шинкар узяв склянку й показав мені на коридорчик у глибині зали, над яким висіла табличка з написом «Пісуари». Там я побачив щось подібне до телефонної будки, що була якраз навпроти вбиральні, огорнута гострим запахом аміаку та гамором, який долинав із зали. Я зняв слухавку й став чекати, поки мені дадуть лінію. Через кілька секунд мені відповіла операторка телефонної компанії.

– Мені треба зателефонувати до кабінету адвоката Валера в будинок номер чотириста сорок два на проспекті Діагональ.

Операторці знадобилося дві хвилини, щоб знайти номер і з’єднати мене. Я чекав, тримаючи слухавку біля правого вуха однією рукою й затуляючи ліве вухо другою. Зрештою операторка повідомила, що передала мій виклик, і через кілька секунд я впізнав голос секретарки адвоката Валера.

– Мені шкода, але адвокат Валера зараз відсутній.

– Це дуже важливо. Скажіть йому, що мене звуть Мартін, Давид Мартін. Це питання життя або смерті.

– Я знаю, хто ви такий, сеньйоре Мартін. Мені шкода, але я не можу з’єднати вас з адвокатом, бо його тут немає. Уже половина на десяту ночі, і минув певний час відтоді, як він поїхав додому.

– Тоді дайте мені його домашній номер телефону.

– Я не можу надати вам цю інформацію, сеньйоре Мартін. Даруйте мені. Якщо хочете, зателефонуйте завтра вранці й…

Я повісив слухавку й став знову чекати лінію. Цього разу я назвав операторці номер, який дав мені Рікардо Сальвадор. Його сусід відповів на дзвінок і сказав, що піде подивитися, чи старий поліціант удома. Сальвадор відповів через хвилину.

– Мартін? З вами все гаразд? Ви в Барселоні?

– Щойно приїхав.

– Будьте дуже обережні. Поліція вас шукає. Вони приходили сюди й розпитували про вас та про Алісію Марласку.

– Віктор Ґрандес?

– Думаю, що так. З ним були двоє здоровил, які вельми не сподобалися мені. Мені здається, вони хочуть накинути вам убивства Роуреса та вдови Марласки. Тож раджу вам пильнувати. Вони, безперечно, стежать за вами. Якщо хочете, можете приїхати сюди.

– Дякую, сеньйоре Сальвадор. Я подумаю. Але не хочу вплутувати вас у нові проблеми.

– Робіть, як знаєте, але головне – бережіться. Думаю, ви мали слушність: Жако повернувся. Не знаю чому, але він повернувся. Ви маєте якийсь план?

– Хочу спробувати зустрітися з адвокатом Валера. Гадаю, у центрі всіх цих подій стоїть видавець, на якого працював Марласка, і, на мою думку, Валера – єдина людина, що знає правду.

Сальвадор зробив паузу.

– Хочете, я піду з вами?

– Не думаю, що в цьому є потреба. Я вам зателефоную відразу по тому, як поговорю з Валера.

– Як хочете. Зброю маєте?

– Так.

– Я радий це чути.

– Сеньйоре Сальвадор… Роурес говорив мені про жінку із Соморостро, до якої ходив консультуватися Марласка. Він познайомився з нею через Ірен Сабіно.

– Відьма із Соморостро.

– Що вам про неї відомо?

– Не так багато. Я навіть не вірю в те, що вона існує, як і той редактор. Головне, що має вас турбувати, – це Жако й поліція.

– Я матиму на увазі.

– Зателефонуйте мені відразу, як тільки щось довідаєтеся, гаразд?

– Неодмінно зателефоную. Дякую вам.

Я повісив слухавку й, проходячи повз прилавок, поклав кілька монет, щоб покрити вартість телефонної розмови та коньяку, який залишив там неторканим.

Через двадцять хвилин я вже був біля будинку номер чотириста сорок два на проспекті Діагональ, дивлячись на освітлені вікна кабінету Валера на одному з верхніх поверхів. Кімната портьє була зачинена, але я гримав у двері доти, доки портьє з’явився й рушив до мене з вельми недоброзичливим виразом обличчя. Як тільки він трохи прочинив двері, щоб сказати мені кілька «теплих» слів, я відштовхнув його й пройшов у двері, пустивши повз вуха всі протести. Я рушив прямо до ліфта, а коли портьє намагався мене затримати, схопивши за лікоть, подивився на нього таким недобрим поглядом, що він мене відпустив.

Коли секретарка Валера відчинила двері, вираз подиву на її обличчі швидко змінився виразом страху, а надто коли я поставив ногу в отвір між одвірком і дверима, щоб вона не зачинила їх перед самісіньким моїм носом, і ввійшов без запрошення.

– Повідомте адвоката, – сказав я. – Негайно.

Секретарка подивилася на мене, бліда як смерть.

– Сеньйора Валера немає…

Я схопив її за руку й потяг до кабінету адвоката. Світло горіло, але Валера не було видно. Секретарка схлипувала, нажахана, і до мене дійшло, що я надто міцно стиснув пальцями її лікоть. Я пустив її й відступив на кілька кроків. Вона тремтіла. Я зітхнув і спробував зробити заспокійливий жест, але це тільки призвело до того, що вона побачила револьвер, який я запхав за пояс штанів.

– Благаю вас, сеньйоре Мартін… Присягаюся вам, що сеньйора Валера немає.

– Гаразд, я вам вірю. Заспокойтеся. Я хочу тільки поговорити з ним. Більше нічого.

Секретарка кивнула. Я всміхнувся їй.

– Будь ласка, візьміть слухавку й зателефонуйте йому додому, – сказав я.

Секретарка взяла слухавку й промурмотіла операторці домашній номер телефону адвоката. Коли дістала підтвердження, то подала мені слухавку.

– Доброго вечора, – сказав я.

– Мартін, яка прикра несподіванка! – сказав Валера на протилежному кінці лінії. – Поясніть, будь ласка, що ви робите в моєму кабінеті о такій пізній годині й чому тероризуєте моїх службовців?

– Я прошу пробачення за те, що потривожив вас, адвокате, але мені терміново треба знайти вашого клієнта, сеньйора Андреаса Кореллі, а ви єдина людина, яка може допомогти мені в цьому.

Тривала мовчанка.

– Боюся, ви помилилися, Мартін. Я не можу допомогти вам.

– Я сподівався, ми з вами залагодимо цю справу по-дружньому, сеньйоре Валера.

– Я не розумію вас, Мартін. Я не знаю сеньйора Кореллі.

– Що ви сказали?

– Я ніколи його не бачив, ніколи з ним не розмовляв, а тим більше не знаю, де можна його знайти.

– Пригадую, саме він найняв вас, щоб видерти мене з лап поліції.

– Ми одержали від нього листа й чек десь за два тижні перед тим. У листі йшлося про те, що ви його компаньйон і що інспектор Ґрандес чіпляється до вас; тож він доручає нам забезпечити вам юридичний захист у разі потреби. З тим листом нам було також надіслано конверт із проханням особисто передати його вам. Я обмежився тим, що прийняв чек і попросив своїх знайомих у поліції попередити мене, якщо вас заберуть туди.