Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

                                                                                    * * *

       Минуло вже п'ять місяців, як Джейн повернулася з вигаданого нею Айронвуда. Можна сказати, що справи йшли непогано. Перший місяць вона провела в лікарні, рани на нозі та спині були глибокими й через несвоєчасне звернення до лікарні їх лікування сильно затяглося. Поліція відстала від Джейн одразу, як у її житті з'явився психіатр. Наступного дня після його приходу у палаті з'явилися батьки. Вони стривожено вдивлялися в її обличчя. Але Джейн розуміла їх, розповіла про свою розмову з лікарем і більше не згадувала Айронвуд, за що і була винагороджена візитом Анабель наступного ж дня. Яка ж вона була щаслива побачити знову свою улюблену дівчинку, коли вона обіймала її, все інше відразу ставало незначним. Після виписки Джейн із лікарні Анабель привозили не лише на вихідні. Лексі та Віктор навіть дозволяли їй часом прогуляти школу, щоб дівчинка погостила у Джейн серед тижня. Анабель і Джейн лежали в пухнастих піжамах перед телевізором і дивилися мультики, потягуючи ароматний какао з кухлів з ведмедиками. Ці моменти були найкращими у новому житті Джейн.

Тричі на тиждень вона зустрічалася з доктором Коллінзом у його кабінеті. Стіни за його письмовим столом були пофарбовані у світло- персиковий колір і щоразу просто кричали Джейн, що вона божевільна та їх відтінок створений вченими спеціально для того, щоб заспокоїти таких як вона на сеансі психотерапії.

Доктор Коллінз постійно переконував Джейн, що вона не божевільна. І лише за одні ці слова Джейн його вже полюбила. Лікар Коллінз не втомлювався повторювати, що те, що вона змогла пережити викрадення відтвореним у голові райським місцем – позитивно впливає на одужання. Головне, як сказав лікар, зуміти вчасно усвідомити його нереалістичність. Цим вони й займалися на усіх своїх сеансах. Зіставляли образи людей Айронвуда та обговорювали їхнє неіснування. У Вайолет і Жозефа Джейн вклала образ своїх батьків, у Сару та Рона – сестру та її чоловіка. Фелікс був її захисником, а Трістан – кимось, кого могла захистити вона сама, поруч із ким вона могла не впасти духом. Вони з психіатром обговорили кілька подій в Айронвуді, і він докладно пояснив, як виникли ті чи інші фантазії.

Якось він запитав:

— Ти казала комусь в Айронвуді припущення, що все твоє перебування там лише плід твоєї уяви?

Джейн згадала проведену з Феліксом ніч у печері. Це було єдине, що вони не обговорювали з лікарем. Нехай це її фантазії, але це її інтимні особисті фантазії. Тоді вона сказала Феліксу, що можливе все її життя в Айронвуді лише божевілля. А він сказав, що тоді вона знала б, що він зробить далі.

Коли Джейн згадала цей момент, їй стало дуже боляче. Вона вже давно вірила докторові Коллінзу, але по-справжньому згадала момент із Феліксом тільки зараз і їй це надто важко далося.

- Говорила, - відповіла Джейн пересохлими губами.

— Дай вгадаю, ти говорила про це, Феліксу, твоєму захиснику?

Джейн здивувала здогадка лікаря.

- Я так і думав. Отже, твоя свідомість була частково включена і вона розуміла, що створила цей світ свідомо. І згодом саме Фелікс відправив тебе додому. Думаю, Фелікс – це був образ максимально близький для тебе в Айронвуді та максимально близький до твоєї свідомості. В Айронвуді ти все робила заради нього, трималася в цій ілюзії для якоїсь великої мети, а потім він і вивів тебе з неї.

Джейн не розповідала докторові нічого про її почуття до Фелікса, ні про події, які відображали їхню особисту історію, але як чуйно він все підмітив. Коллінз в черговий раз показав їй, що все, що трапилося з нею - лише фантазія.

Після повернення Джейн у своє реальне життя, вона зовсім загубилася. Здається, що її життя повністю замінили. Що б не говорили люди навколо, їхні обличчя виглядали пластмасовими, несправжніми, їхні щелепи рухалися, ніби від рук невидимих черевомовців. Вони всі говорили, а Джейн не розуміла навіщо. Навіщо вони щось вимовляють, розкривають рота. Але найбільше їй було неприємно своє власне суспільство. Начебто до викрадення, Джейн Саллі була розумною, веселою, без п'яти хвилин хороший лікар, займалася притулком для собак, раділа, що вдалося вибити у місцевого уряду нову територію для розплідника, навіть пишалася цим. А тепер - їй підсунули якусь іншу Джейн, якою вона тепер змушена бути. Дівчину, яка ні на що не здатна, всі вісім років навчання коту під хвіст, треба ж вона не просто зникла з палати, а вийшла. Вийшла. Вона настільки не впоралася зі своїми емоціями, що під час реанімації людини просто пішла і навіть не пам'ятала про це. Так, їй уже не раз сказали, що врятувати місис Кларк було неможливо, тим більше вони з Анною зробили все необхідне, але... Просто вийшла і не пам'ятала цього. Для неї це був головний чинник її божевілля.

Як вона могла просто піти? Та що вже говорити – вона збожеволіла, а який божевільний може працювати лікарем? Навіть її успіхи з притулком стали здаватися їй нікчемними. Ну, допомогла вона бездомним тваринам, і чим тут пишатися? Це просто звичайний добрий вчинок.

Джейн завжди страшенно не любила твір Франца Кафки "Перетворення", не розуміла цієї дивної алегорії з жуком. Але зараз вона думала, що твір не такий уже й дивний. Вона весь час почувала себе цим жуком, причому у всіх сенсах. Їй здавалося, що вона впала на спинку і намагається підвестися, борсає-борсає лапками, радіючи, що ось-ось перекинеться, але нічого так і не виходить. Вона, як і раніше, лежить на спинці.