Читати книгу - "Макбет"

— Так, я був малим, — відповів Дафф, замикаючи кайданки на руках Макбета.

— А чому ти взяв прізвище свого діда по материнській лінії замість прізвища своїх батьків?

Дафф крутнув Макбета обличчям до себе.

— Можеш не відповідати, — сказав Макбет. — Ти зробив це для того, щоб у поліції та серед «вершників» ніхто не зміг пов’язати твоє ім’я з убивством у Стоці. Ніхто не мав знати, що ти став поліцейським не для того, аби служити місту та всій отій туфті, якій ми присягаємо. Твоєю метою було спіймати Свено й помститися йому. Ти керувався ненавистю, Даффе. В сиротинці тобі було легко вбити Лорреля, бо ти бачив перед собою не його, а Свено, правда ж? Лоррель став іще одним чоловіком, який знищив твоє дитинство.

— Можливо.

Дафф стояв так близько до Макбета, що бачив у його карих очах власне віддзеркалення.

— То що ж сталося, Даффе? Чому ти не хочеш прикінчити мене зараз? Я — той, хто вбив твою сім’ю, і тепер ти маєш шанс помститися.

— Ти маєш понести покарання за все, що скоїв.

— І що ж я скоїв?

Дафф кинув швидкий погляд убік п’ятнадцятої вулиці, де в автомобілі чекали Малкольм та Флінс. Невдовзі туди мала підійти і Кетнесс.

— Ти вбивав безневинних людей.

— Чорт забирай, у нас робота така — безневинних людей убивати, Даффе! А оскільки ми виконуємо її заради важливішої мети, то мусимо долати свою сентиментальну й поступливу натуру. Отой чоловік, чию горлянку я перерізав на сільській дорозі, — я вбив його не заради тебе, а щоб відплатити тобі за вбивство Лорреля. Я став убивцею заради того, щоб поліцію не виваляли у лайні. Я вбив його заради міста, щоб воно не занурилося в анархію.

— Ходімо.

Дафф вхопив Макбета за руку, але той вивернувся.

— Ага, так жага влади вже ж таки перевищила у тебе жагу помсти? Я правильно кажу, Даффе? Ти, мабуть, гадаєш, що станеш головою ВБОЗу, якщо самотужки заарештуєш старшого комісара?

Дафф притиснув дуло дробовика Макбету до горла.

— Я запросто можу сказати, що ти чинив опір арешту.

— Важко наважитися, еге ж? — прошепотів Макбет.

— Ні, не важко, — відказав Дафф, опускаючи дробовика. — Нашому місту не потрібен іще один труп.

— Так ти їх, виходить, не любив? Не любив ані Мередіт, ані дітей? О, я й забув, що ти ж не можеш любити тих, хто…

Дафф ударив його. Дуло дробовика поцілило Макбету в рот.

— Макбете, ти не забув, що, на відміну від тебе, для мене не було проблемою вбити беззахисну людину?

Макбет розсміявся і сплюнув кров. Вибитий зуб полетів у темряву.

— А ти доведи. Вбий свого єдиного друга. Давай. Помстися за Мередіт!

— Навіть імені її не вимовляй!

— Мередіт, Мередіт!

Кров забухкала у Даффа у вухах, серце загупало важко й болісно. Але він мусить тримати себе в руках… Цієї миті лоб Макбета з хрускотом вдарився йому в ніс, але Макбет стояв надто близько, й інерції удару забракло, аби збити його з ніг. Дафф відступив на два кроки назад і приставив приклад дробовика до плеча.

І раптом двері позаду Макбета рвучко розчахнулись.

На порозі з’явився силует. Рука чоловіка в сірому пальті стрімко вхопила Макбета за кайданки і смикнула назад. Смикнула з такою силою, що ноги Макбета відірвалися від землі, і він зник у темряві за порогом.

Дафф вистрелив.

Гуркіт пострілу вдарив йому у вуха й завібрував луною між стінами провулку.

Наполовину оглухлий, Дафф переступив через поріг у темряву.

У повітрі кружляла якась гидота, і Дафф вдихав її й випльовував. Йому здалося, що перед ним виструнчилися люди. Страшенно смерділо перхлоретиленом. Вільною рукою Дафф намацав біля дверей вмикач. Люди перед ним виявилися стояками з піджаками та пальтами, накритими пластиковими чохлами з бирками, на яких були вказані прізвища і дати. В одному з чохлів зяяла величезна діра — то Дафф прострелив шубу, хутром якої тепер дихав. Він зупинився, прислухався, але не почув нічого, крім гудіння машини для сухої чистки, яка стояла під стіною. А потім почулося дзеленчання, наче хтось дзвонив у двері. Дафф кинувся на стіну стояків і, розгрібаючи їх навсібіч, пробився вперед, а потім крізь двері проник до тильної сторони приміщення, де на нього витріщилися двоє переляканих китайців. Він вискочив повз них на вулицю. Подивився ліворуч і праворуч. Суботня товкотнеча вже почалася. Якийсь чоловік наштовхнувся на Даффа, і він ледве не впав. Дафф виматюкався, а чоловік вибачився й пішов собі далі по тротуару.

Позаду нього почувся сміх. Дафф обернувся й побачив волоцюгу в брудному дранті. Він сміявся, роззявивши рота з пеньками зубів.

— Вас, мабуть, обікрали, пане?

— Так, — відповів Дафф. — Мене щойно обікрали.

38

Леннокс стояв біля входу до шпиталю разом із Касі. Зиркнув на кіоск, де Тортел штовхався у черзі, щоб купити цигарки. Потім зосередив увагу на автомобільній стоянці. Вуличний ліхтар освітлював інтер’єр лімузина Тортела. Відстань до нього становила десь метрів зі сто. Приблизно стільки ж, скільки до даху багатоповерхової автостоянки, розташованої ліворуч. Леннокс мимоволі здригнувся. Ясна погода іноді супроводжувалася нечастим для цих країв північно-східним вітром, який приносив із собою холод. Якщо цей вітер дутиме ще якийсь час, то небо повністю очиститься від хмар. У місячному сяйві Олафсон, мабуть, зміг би вцілити в Тортела з будь-якої відстані, але за планом це мало статися в темряві на автостоянці під одним із ліхтарів.

Леннокс знову поглянув на свого годинника. Холод в’їдався в тіло, і він закашлявся. Його легені! Він не виносив сонця, не виносив і холоду. Чого бажав Господь, пославши на землю його — самотнє стражденне серце без панцира, беззахисного равлика без оболонки?

— Дякую, що нам допомогли.

— Прошу? — Леннокс обернувся до хлопця.

— Дякую, що врятували мого татка.

Леннокс уп’явся очима в Касі. На хлопцеві була така сама синя джинсова куртка, як і в його сина. А наступна думка прийшла сама собою, і Леннокс не зміг її зупинити. Ось перед ним хлопчина, трохи старший за його сина. Невдовзі він втратить свою матір. І батька. Хлопець каже, що все буде добре, якщо у нього лишиться хоча б один із батьків.

— Ну що, ходімо? — спитав Тортел, пихнувши цигаркою, яку щойно купив.

— Так, ходімо, — мовив Леннокс.

Перейшовши на той бік дороги, вони вийшли на автостоянку. Леннокс ішов ліворуч від Тортела. Касі — за кілька метрів попереду. Все, що мав зробити Леннокс, це зупинитися, коли вони зайдуть у