Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Нафтогазова промисловість, як і раніше, абсолютно не здатна ні до справжнього самоаналізу, ні до підтримки порядку, ні до реформування себе самої. Наприклад, левам також можна запропонувати рослинну дієту. Якщо ми хочемо, щоб найпотужніша й найважливіша галузь нашої планети працювала безпечно, розумно і справді була підзвітна, ну, то зробіть це. Це не так складно, як місія на Марс, але працює.
РОЗДІЛ 29
Політика стримування
Вибори мають наслідки, люблять говорити представники двох головних партій Америки. Особливо після того, як переможуть. І вислів цей виявився вочевидь правдивим, навіть тоді, коли переможці заохочували й приймали незаконну допомогу від військової розвідки затятого ворога Сполучених Штатів. Візьмімо, наприклад, перші врожаї найменш імовірної з усіх можливих перемог на виборах в історії сучасних США, які збиралися всього через кілька тижнів у президентській адміністрацій Дональда Дж. Трампа і пакувалися в подарунковий кошик, презентований американській газонафтовій промисловості: «Сенат і Палата представників Сполучених Штатів Америки в Конгресі спільно вирішили, що Конгрес не схвалює правило, внесене Комісією з цінних паперів і бірж щодо «Розкриття платежів емітентами з видобутку корисних копалин» і таке правило не має жодної юридичної сили». Старший сенатор від Оклахоми Джеймс Інхоф одразу придумав цьому рішенню назву — дохідливу й рішучу. «Скасування цього правила, — писав він, — ще один важливий крок на шляху припинення війни адміністрації Обами з викопним паливом».
Упродовж виборчого процесу США 2012-го і 2016 років нафтогазова галузь збільшила свої вже й так значні витрати на кандидатів, які захищають її прерогативи, одночасно голосно засуджуючи так звану війну Обами: галузь надала 152 мільйони доларів кандидатам від республіканців, порівняно з 21 мільйоном доларів для демократів. У 2016 році 9 з кожних 10 доларів перерахованих «ЕкксонМобіл» Комітету політичний дій надходили кандидатам-республіканцям. А такі інвестиції мають тенденцію окупатися швидко й гарно. Для Гарольда Хамма виборчий процес 2016 року був як виграш на скачках двічі поспіль в один день. Спочатку відхилили апеляцію його колишньої дружини Сью Енн щодо багатомільярдних виплат унаслідок розірвання шлюбу. А тоді — джекпот: у Білий дім повернулася адміністрація республіканців. Дональд Трамп поза сумнівом відмовиться від усіх цих жахливих приписів обамівської епохи. «Трамп в усе в’їжджає, — пояснив Хамм. — Він вірить в американську енергетику в ім’я американського майбутнього». Чи в’їжджав, чи ні Дональд Трамп в усе чи бодай щось, але те, що першим законодавчим актом після нової сесії стало дітище нафтогазової галузі, свідчить про її круті навички. Дітище, на перший погляд, з темним минулим, але нічогеньке собі.
Рекса Тіллерсона затвердили держсекретарем того дня, коли рішення про «припинення війни з викопним пальним» подолало Палату представників. Він не виступив з публічною заявою, навіть коли Трамп підписав відповідний закон на День святого Валентина 2017 року. Але якщо хто й мусив зробити коло пошани, і не лише навколо свого нового урядового столу в Держдепі, так це багаторічний генеральний директор «ЕкксонМобіл» Рекс Тіллерсон. Тихеньке, без привернення до нього уваги, позірно формальне рішення вузько спрямовувалося на те, щоб підім’яти єдину пробивну силу, яку нарешті вдалося створити Конгресу в намаганнях сповільнити можливості найбільш впливової галузі на землі заради своїх інтересів збивати з праведного шляху країни, пережовувати на сніданок уряди, щоб виригнути роялті в обід. Ця дрібна, нудна міра, яка так схвилювала сенатора Інхофа (закулісний законодавчий акт 115 Конгресу) анулювала положення закону Додда-Франка про змінене 2010 року законодавство Волл-стріт, яке вимагало, щоб усі нафтогазові компанії, внесені до переліку американської фондової біржі, публічно звітували про всі податки, роялті, ліцензійні плати і бонуси, виплачені іноземним урядам або офіційним особам в іноземних урядах, з якими вони ведуть справи. Це положення в законі Додда-Франка, розділі 1504, розробили, щоб забезпечити фінансову прозорість діяльності нафтогазових компаній у країнах, що розвиваються, таких як Нігерія, Ліберія, Гвінея, Азербайджан і (Додаток А) Екваторіальна Гвінея. До того часу всі вони були прикладами « ресурсне прокляття» — газонафтові прибутки збагатили небагатьох щасливчиків на верхівці урядової піраміди, у той час як решта їхніх співвітчизників зазнавали все гірших злиднів і нужди.
Розділ 1504 став першим кроком до того, щоб уряд США нарешті взяв на себе відповідальність за роль американських компаній у згаданих корупційних катастрофах, принаймні змусив їх розкрити, кому вони платили й скільки. Як при ВВП країни, що зростає на більш як 5000%, рівень бідності за цей час не знижується, зате фактично зростає рівень смертності? Жителі Екваторіальної Гвінеї, можливо, хочуть знати. Зокрема вони. Розділ 1504 надав би їм — і всім нам — справжні дані, робота з якими дозволила б це зрозуміти.
Варто повторити, що написав покійний сенатор від республіканців Річард Лугар, коли пропонував цю міру: «Коли нафтові прибутки в країнах, що розвиваються, можна легко відстежити, то національна еліта з більшою імовірністю використовуватиме доходи для життєво важливих потреб своїх громадян і з меншою імовірністю тринькатиме новонадбані багатства на проєкти підсилення своєї значущості». Лугар також чітко усвідомлював, чого коштуватиме Сполученим Штатам допустити, щоб корумповані державні суб’єкти в цих країнах утискали потреби їхніх громадян. Ресурсне прокляття, писав Лугар, «поглиблює світові злидні, які можуть стати розсадником тероризму, притлумлюють ефект нашої закордонної допомоги, розширюють можливості автократів і диктаторів, і це, з огляду на нестабільність, може заважати світовим поставкам нафти».
Рекс Тіллерсон дозволив собі з цим не погодитися, досить гучно, ще в 2009 і 2010 роках, коли Розділ 1504 планувалося зробити законом. Це було якраз тоді, коли очільника «ЕкксонМобіл» охопив зовсім непритаманний йому гарячковий напад злості, бо під час особистої зустрічі з сенатором Лугаром усе пішло не за його планом — принаймні так переповідали співробітники Лугара. Тіллерсон доводив, що такі примусові вимоги до звітності поставлять американські компанії у невигідне становище порівняно з конкурентами з інших великих нафтовидобувних країн світу. І не припиняв доводити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.